Від реклами до штрафів: як зміняться правила надання фінансових послуг

Для українців на законодавчому рівні не передбачено іншого механізму захисту прав споживачів, окрім як через суд. Як зміниться ситуація і чому її змінювати справді потрібно, розповідає лідер напрямку захисту прав споживачів Комплексної програми розвитку фінансового сектора України до 2020 року
Забезпечте стрімке зростання та масштабування компанії у 2024-му! Отримайте алгоритм дій на Business Wisdom Summit.
10 квітня управлінці Арсенал Страхування, Uklon, TERWIN, Епіцентр та інших великих компаній поділяться перевіреними бізнес-рішеннями, які сприяють розвитку бізнесу під час війни.
Забронировать участие

Юлія Вітка, лідер напрямку захисту прав споживачів Комплексної програми розвитку фінансового сектора України до 2020 року, розповіла Delo.UA про рівень фінансової грамотності та захисту прав споживачів фінпослуг в Україні, а також про два законопроекти, покликані вберегти клієнтів від неправомірних дій фінансових установ.

Чи наразі захищені права українців як споживачів фінансових послуг?

Рівень захисту прав споживачів вимірюється декількома якісними критеріями: наскільки доступно і прозоро розкривається інформація, як добре споживачі вміють захищати свої права, і наскільки є доступними певні механізми захисту. Потрібно сказати, що по всіх трьох компонентах у нас показники досить низькі. По-перше, не завжди в повному обсязі споживачам розкривається інформація. По-друге, споживачі не знають свої права, не завжди знають куди звертатися, і, власне, спеціального органу захисту споживачів фінансових послуг у нас немає.

Споживачеві немає куди звертатися, окрім суду. Тобто він може теоретично звернутися до Національного банку чи до Нацкомфінпослуг, але в них дуже обмежені законом повноваження, вони розглянуть його звернення як звернення громадянина, звернуться до фінансової установи, можливо, за якимось поясненням, і, як правило, споживача спрямують до суду.

А це завжди тривало, і є великий ризик корупції. На жаль, в нас немає позасудових механізмів захисту.

Які це можуть бути механізми?

Із закордонного досвіду є декілька моделей. Це може бути спеціальний департамент, створений при регуляторі фінансового ринку, який займається вирішенням спорів. В іншому випадку можна створити загальну агенцію з захисту прав споживачів, схожу на Держпродспоживслужбу (раніше — Держспоживінспекція), але наділену правами у сфері фінансових послуг і зі спеціально навченим персоналом.

І третій варіант — це фінансовий омбудсмен, тобто незалежна публічна інституція, яка займається вирішенням спорів. Він є аналогом суду, але не в системі судової гілки влади, із повноваженнями вирішувати спори. Споживач, звісно ж, все одно матиме право звернутися до суду.

Які має повноваження фінансовий омбудсмен, якщо він може впливати на конфлікт і сприяти вирішенню?

Омбудсмен є аналогом звичайного чи третейського суду. Має бути законодавство, яке врегулює його повноваження. Фінансовий омбудсмен має займати активну позицію, підказувати, які докази сторони ще мусять надати і тоді виносити рішення. А далі є варіанти — у різних країнах по-різному. Для фінансової установи є моделі, де це рішення є вже обов"язковим і його не можна оскаржити, а є модель, де фінустанові надається право акцептувати це рішення, якщо вона з ним погоджується. Як правило, вони з ним погоджуються, бо розуміють, що суд не розгляне справу більш професійно. Інший варіант — рішення може бути необов"язкове і підлягає виконанню, тільки коли обидві сторони з ним погоджуються.

Ви назвали три інструменти. Який із них, на вашу думку, найбільше підійшов би Україні?

Держпродспоживслужба була б не в змозі таке робити, бо на це потрібні додаткові кошти: на персонал, на навчання. Окрім того, у нашій країні ця функція їй не притаманна.

Якщо розглянути варіант із наглядом регуляторами фінансових ринків, вони деякі функції, в принципі, будуть виконувати, коли будуть прийняті законопроекти 2455 і 2456Д — скажімо, аналізувати договори, консультувати споживачів. Але за ними не планується закріплювати функцію вирішення спору. Ми пропонуємо створення фінансового омбудсмена і наразі над цим працюємо, розробляємо відповідний законопроект.

Хто має фінансувати діяльність фінансового омбудсмена і як уникнути корупційних ризиків у його діяльності?

Практично у всіх країнах — принаймні, іншого досвіду я не зустрічала — фінансовий омбудсмен фінансується ринком, тобто учасниками фінансового сектору. Це може бути певний фіксований платіж, це може бути платіж залежно від розміру їхніх активів — чим більший банк, тим більше платить. Є розмір платежів, залежно від кількості спорів, які було подано проти цієї установи. Але це не тільки банків стосується: цей інститут фінансують так само і страхові компанії, якщо він розглядає страхові спори, і учасники ринку цінних паперів. Фінансовий омбудсмен має свою раду, яка складається і з працівників ринку, і з працівників асоціацій споживачів, можливо донорських організацій, та здійснює нагляд за його діяльністю.

Тобто ми, як мінімум, уникаємо державного фінансування і державної корупційної складової. Це такий механізм, який сам на себе працює. На семінарі у Франції ми спілкувались з французьким фінансовим омбудсменом. У них це потужна установа, а сама омбудсмен розглядає витрати учасників ринку на інститут як інвестиції, тому що він дозволяє економити час. Коли я робила обрахунки економії по часу, то виходить, що банкам як мінімум в два рази вигідніше, бо в суді вони витратять 2 роки, а омбудсмен повинен вирішити спір протягом трьох місяців. Зараз ми моделюємо, як це повинно бути.

Головний принцип — безкоштовність для споживача, тому що цей інститут спрямовано на захист споживачів.

Чи є статистика за скаргами українців, на кого більше скаржаться і на що? Чи є статистика за вирішеними скаргами?

За вирішеними скаргами статистики немає. Згідно із Законом "Про звернення громадян", регулятори зобов"язані надати відповідь на звернення громадян у строк 1 місяць. Тому треба брати окремо кожну відповідь і аналізувати, де проблему було вирішено, а де дали просту відписку. Що стосується статистики з надходження скарг, то в 2015 році до Фонду гарантування вкладів надійшло майже 40 тисяч скарг, до Національного банку 25 тисяч — це означає, що Нацбанк отримує 100 скарг в день. До Нацкомфінпослуг — 9 645 і до Комісії з цінних паперів 1 128. Кількість позовів споживачів до суду проти фінансових установ складає більше 70 тисяч в рік. Значна частка, 54%, — це банківський сектор, страхування — 33%, кредитні спілки — 10%

А на що саме скаржаться?

Тут абсолютно різні можуть бути варіанти. Це і визнання договорів недійсними, спори щодо якихось договірних умов. До страхових компаній — це скарги на невиплату страхового відшкодування. До кредитних спілок — це або спори по кредиту, або неповернення вкладу в кредитну спілку.

Які зараз успіхи українців в захисті своїх прав у суді?

Для початку я б зазначила, що в нас непогано прописане законодавство. Є певні прогалини, і часто надавачі послуг користуються цими прогалинами чи незнанням.

Це не завжди шахрайство, скоріше, нечесна підприємницька практика, несправедливі умови договорів. Це те,що найчастіше можуть практикувати фінансові установи у плані порушень.

Проблема в тому, що споживач не вимагає надання інформації у достатньому обсязі, часто підписує документи, не читаючи, не оцінює об"єктивно свою платоспроможність і не знає, як захищати свої права.

Фінансові продукти за своєю природою складні, тому в суді з фінустановою, особливо без захисника, споживачу буде дуже важко. Тут варто зазначити, що це навіть не залежить від рівня фінансової грамотності українців. У нас вона не така вже й низька. Нещодавно був симпозіум ОЕСР щодо фінансової просвіти, і їхня статистика показувала, що всюди рівень фінансової грамотності є низьким. І рівень довіри до фінансового сектору також падає у більшості країн.

Наприклад, з 2007 по 2012 рік у всіх країнах рівень довіри до фінансового сектору падав. У всіх країнах, крім Норвегії та Ісландії. Якщо говорити про рівень фінансової грамотності, то за дослідженнями ОЕСР, порівняно із рівнем десятирічної давнини майже у всіх країнах він майже не змінився. Він як був не дуже високим, так і залишився.

І не можна сказати, що заходи, спрямовані на підвищення фінграмотності, неефективні. Просто сектор дуже швидко змінюється і споживачі "не встигають" за новими продуктами. Часто з"являються ризикові продукти, складні, комплексні, пов"язані з інформаційними технологіями.

Взагалі, фінансова грамотність вимірюється трьома критеріями — фінансові знання, фінансова поведінка (як я себе поведу в тій чи іншій ситуації –візьму кредит, не візьму кредит, покладу на депозит, не покладу на депозит тощо) і фінансові ставлення — як я ставлюся до заощаджень, довгострокових інвестицій тощо.

Ці три критерії якраз і дають нам розуміння рівня фінансової грамотності. Так от, по цих трьох складових у інших країнах світу також низькі показники. Люди часто не ставлять перед собою довгострокові цілі, не відкладають кошти на майбутнє. Якщо говорити про фінансові знання, то лише третина може правильно розрахувати розмір сплати за кредитом.

І тепер, якщо повернутись до питання успіхів українців у судах, то рівень довіри до судової влади у нас 5% — це реальний показник рівня захисту споживачів. При цьому, ми пам"ятаємо, що це єдиний наявний у нас механізм.

В чому причина низької фінансової грамотності у нас?

По-перше, у нас не так вже і довго існує самостійний фінансовий сектор, на відміну від Великобританії або США, ми все-таки молода держава. Українці не звикли займати активну громадянську позицію, відстоювати свої права, перед укладенням договору не вимагають додаткової інформації. Чому? Бо немає належної правової культури, бо так звикли. А після цього, отримавши проблему, споживач не звернеться до суду, через зневіру у нашій правовій системі.

Хто, на вашу думку, має займатися фінграмотністю? Регулятори чи громадські організації?

Світова практика показує, що координаційну роль займає державний орган-регулятор фінансового сектору. Як мінімум, координація розробки стратегії з фінансової грамотності повинна бути за державним органом. Чому? Тому що це забезпечує неупередженість і незалежність від впливу приватних інтересів. Якщо координацією займаються, наприклад, громадські організації, то такий вплив менш імовірний, але, знову ж таки, ми не знаємо, хто фінансує ці громадські організації. Що стосується імплементації стратегії, то тут може долучатися і ринок, і асоціації, і громадські організації.

На вашу думку, Україна на рівні держави достатньо зараз докладає зусиль для підвищення рівня фінграмотності?

Ці зусилля варто активізувати. Нещодавно у Національному банку проводилася стратегічна сесія з фінансової грамотності. Це один з перших кроків для того, щоб розробити стратегію. Більшість країн вже пройшли стадію затвердження таких стратегій і імплементують її, частина країн ще на стадії розробки, а ми лише підходимо до розробки стратегії.

Тобто нам потрібно трохи швидше рухатись, бо з такими темпами, зважаючи, як з"являються нові види фінансових послуг, ця стратегія просто стане застарілою.

Наприклад, у нас ще немає таких масових проблем, а от в європейських країнах є проблеми з такими ризиковими послугами, як FOREX, трейдинг валютою чи цінними паперами. От у Франції розробили веб-портал, де можна подивитися, інформацію про подібні послуги. Вони перевіряють всю рекламу і всі інформаційні матеріали. Вони знають кожного надавача послуг у своїй державі. Якщо є реклама таких ризикових послуг, як FOREX, то коли споживач заходить на сайт компанії, йому з"являється застереження державного органу. Окрім того, регулятори інших країн використовують інструмент, якого в нас наразі немає — це mystery shopping. Це метод таємного покупця — коли регулятори ходять по фінансових установах, немов вони споживачі і стежать за тим, як установи надають послуги.

Зараз у парламенті лежить законопроект із захисту прав споживачів. Що зміниться з його прийняттям?

Це 2 законопроекти — 2455, та 2456-Д. 2455 — це закон про споживче кредитування — ним ми маємо врегулювати всі питання, пов"язані з отриманням кредиту, від початку, від реклами, до погашення цього кредиту і його реструктуризації. Буде заборонена реклама кредитів під 0% чи аналогічно (безкоштовний чи безпроцентний кредит). Досить жорстко прописуються умови обчислення процентної ставки, потрібно буде і в рекламі,і в будь-якій інформації розкривати реальну процентну ставку. Не номінальну, а реальну, яка включає в себе додаткові комісії та платежі, які має сплатити споживач.

Окрім того, якщо споживачу перед укладенням договору на кредит мають надати паспорт кредиту. Це інформація, подана в стандартизованій формі — ставка така-то, платіж буде такий, загальна сума кредиту така, строк, інші умови — це така форма на декілька сторінок. Як споживач я її можу отримати, навіть не укладаючи ще договір про кредит. Я можу взяти їх в кількох банках і порівняти умови. Такі норми закладаються згідно з директивою ЄС.

А це стосується тільки банків чи кредитних спілок, фінансових компаній також?

Це стосується фінансових компаній також (за винятком короткострокових кредитів), щодо кредитних спілок — то їх це не стосується, тому що це установи, які функціонують на основі членства. В них трошки інша специфіка — відносини в них визначаються їхнім статутом. Але норми щодо захисту прав споживачів потрібно врахувати це в новому законі про кредитні спілки.

І ломбардів також стосується?

У разі, якщо вони надають кредит. Якщо ж договір відрізнятиметься від цих умов, які вам дали, ви маєте право вимагати приведення договору у відповідність до інформації, яку вам надали. Ми врегулювали деякі моменти щодо укладення договорів в електронній формі і підійшли до питання навіть прогресивніше ніж європейські країни. Наприклад, моменти, пов"язані з електронним укладенням договору.

Ви говорили, що буде врегульована реклама фінпослуг. Хто буде відслідковувати, чи відповідає реклама нормам?

Ми вносимо зміни до закону про рекламу, згідно з якими регулятори фінсектору матимуть повноваження на таку перевірку, а також на перевірку умов договорів і встановлювати невідповідність. Захід реагування, в такому випадку, це видання обов"язкового до виконання розпорядження. Наприклад, Нацкомфінпослуг зможе видати страховику обов"язкове до виконання розпорядження про внесення змін до договору страхування, якщо там є порушення.

А другий законопроект?

Це 2456-д, який власне ці повноваження встановлює. Також він вирівнює деякі норми закону про фінпослуги, наприклад, щодо договору про надання фінансових послуг, будь-яких. Також ми прописали такий момент — якщо умови по виконанню договору про надання фінансових послуг не врегульовані законом, то регулятор має право їх встановити самостійно. І це є важливо. Тут треба розуміти, що ніхто не хоче встановлювати якісь обтяжливі умови, але коли з"являється якийсь новий вид фінансових послуг, то потрібно на це реагувати оперативно.

Вносити зміни до закону — це дуже довго. Наприклад, з"являється така нова послуга як P2P і вона не підпадає під існуючі норми. Як тоді врегулювати наповнення подібних договорів? Для цього регулятори матимуть право в своїх підзаконних актах прописати, що при таких видах фінансових послуг, повинні бути чітко відображені ризики і прописані відповідні застереження.

Що там змінюється у законопроекті про споживче кредитування?

Змінюється черговість погашення зобов"язань. Зараз, відповідно до законодавства, в першу чергу погашаються всі штрафні санкції, які можуть бути нескінченними, лише потім проценти, і лише потім тіло кредиту, і таким чином люди були на постійному лічильнику, вони навіть не доходили до сплати процентів та тіла кредиту.

Ми це змінюємо і відкладаємо всі штрафні санкції у чергу після процентів і тіла кредиту. Тобто спочатку погашаються проценти, тіло кредиту, а тоді штрафні санкції. Це дасть змогу змінити акцент і зменшити навантаження.

Окрім того, згідно з новими нормами, сукупна сума неустойки (штрафу, пені) не зможе перевищувати половини суми одержаної споживачем кредиту і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Це важлива норма, її намагалися запроваджувати різними законопроектами, але неуспішно.