1. Війна з Росією почалася не вчора і не сьогодні. Війна — це відкрите вторгнення іноземних військ на суверенну територію, і це почалося в Криму у березні. Російська військова техніка і російські солдати перетинали український кордон регулярно і великими колонами протягом всіх останніх місяців.
2. За останні два дні з військової точки зору майже нічого не змінилося. Наші війська знаходяться у дуже скрутному стані під Іловайськом вже майже тиждень. Окупація Новоазовська — неприємний, але епізод, тому що окупованими Росією залишаються чимало набагато більших населених пунктів Донбасу. Військові колони, що захопили Новоазовськ, — не перші і не останні, такі контрнаступи відбуваються час від часу, в основному невдало для агресора.
Ще раз повторю: з військової точки зору майже нічого не змінилося.
Подписывайтесь на Telegram-канал delo.uaЩо ж змінилося?
3. Змінилася дипломатична ситуація. Українська перемога у Мінську змінила хід дипломатичної війни (ми з друзями ще вчора обіцяли про це написати детальніше, але трохи не встигли; опублікуємо пізніше). США та європейські країни, які тривалий час спостерігали російське вторгнення в Україну "з великим занепокоєнням", нарешті відчули себе готовими визнати цю ситуацію війною. Вони давно все знали, але гальмували: визнати війну означає взяти на себе нові й нові зобов'язання та ризики. Цей момент відтягувався, але мінська зустріч показала: все, край, далі не можна. Тому маємо парад заяв від різних країн. За два дні всі уряди й міжнародні організації розчухаються, і піде дипломатична свистопляска.
4. Це для нас дуже добре, що нарешті прозвучало слово "війна". За нашою спиною весь світ, що аж ніяк не буде нам допомагати військовою потугою, але допоможе додатковими санкціями, тиском, може, спеціальними поставками. Військова частина конфлікту — це наша робота, нічия більше. Саме військові успіхи українських Збройних сил і добровольчих батальйонів стали передумовою дипломатичної перемоги у Мінську. Якби російські війська та терористи успішно би контратакували, розмова була б іншою.
Пам'ятаймо: це гібридна війна = гаряча + інформаційна + дипломатична + економічна.
5. Що робити державі?
Підсилювати війська, принципово змінити військове управління, вимагати у союзників дедалі більші санкції, санкції, санкції, вимагати поставок техніки (ми ж боронимо Європу від агресора, який не зупиниться, якщо його не зупинити силою), вимагати обміну інформацією тощо. Розглядати корупцію як державну зраду за законами воєнного часу. Повиганяти мерзотників-генералів. Надзвичайно жорстко ставитися до будь-яких проявів сепаратизму. Запровадити всі можливі антиросійські санкції самим.
6. Що робити кожному з нас?
Тим, хто ще продовжує жувати ананаси і запивати шампанським, нарешті оговтатися. Чого вам ще треба, щоб усвідомити, що в країні війна?
А далі за списком, наведеним в одному з попередніх постів: єднання, без паніки, жодних істерик, максимальна підтримка армії та добровольчим батальйонам, бити пику кожному поміченому сепаратисту, готуватися до партизанської війни та надання першої медичної допомоги, бути пильними щодо можливих терористичних актів. І бути готовими воювати. Росія здатна виставити 50 тисяч бійців. На мій погляд, Україна може виставити 200 тисяч, хай погано навчених (ще є час довчитися, це збереже життя), але озброєних (склади є). У ворога шансів нема. Це його кінець.
Все погане завжди починається у серпні. 100 років тому почалася Перша світова. 75 років тому — Друга світова. У ці останні серпневі дні ми не дамо шизофренічному диктатору розпочати Третю світову. Її не буде, бо ми є. Хороше також починається у серпні.