Вчитися на помилках, або не існує непопулярних рішень

Лавренчук Володимир, Голова Правління "Райффайзен Банк Аваль", розмірковує у своєму блозі для "Київстар Бізнес" Дайджест про підводне каміння прийняття рішень.

Як кожна людина, я маю помилки, певні з них дуже повчальні. Про деякі я навіть розповідаю публічно, тому що цей досвід може знадобитися іншим.

Це — моє колишнє уявлення про те, що та як має робити топ-менеджер, який має брати ризик, як і в яких ситуаціях він повинен проявляти характер і досягати мети, вести за собою колектив до справжніх найкращих зразків виробництва. Колись я вважав, що прояв характеру — це обов"язково, і саме в різкий формі: якщо хтось не згоден, то треба так проявити характер, щоб усі зрозуміли. Я його і проявив: гримнув дверима, коли було не так, як, мені вважалося, мало бути.

Це був Ощадбанк, я був заступником голови правління. На мою думку, на той час у мене була яскрава, зіркова кар"єра у найбільшому тоді банку. І я чомусь вважав, що правильно робити саме так: я сказав, що ми за своє будемо стояти до кінця або гримнемо дверима і підемо. І зробив відповідно — грюкнув та пішов.

Той приклад в моїх очах сьогодні — це те, до чого призводять найгірші управлінські навички, якщо людина так робить. Бо була купа робочих груп, які планували низку проектів під лідерством того чи іншого менеджера, але в один із днів він проявив характер, грюкнув дверима — і що з тими проектами? Все одно? Йому байдуже, бо він показав характер.

Я думав, що проявляю правильні управлінські навички, що демонструю характер, що відбувалося все правильно, але тепер я точно переконаний — це невірні управлінські навички. Сьогодні (та й давно вже) я розумію, що дуже важливо для менеджера, який взяв проект, цей проект не лишати. Як би не було неприємно, яка би підтримка не була втрачена, або супротив штучний (або навіть нештучний), або достойний (або непристойний) супротив — немає ніякого значення, коли ти взявся за проект, в якому задіяні більше, ніж ти один. Якщо в тому проекті сотні людей, а буває, що й тисячі, то нема не тільки морального права, а й управлінської культури демонструвати характер і наполягати на своєму шляхові.

Треба комунікувати, робити крок назад, знаходити більше аргументації, зробити більше зустрічей із тими, хто незгоден, переговорити 25 разів стосовно аргументації чого і як, знайти соратників, які вплинуть на тих, хто робить супротив. Але рухати справу вперед.

І зараз я частіше роблю не те, щоб крок назад, а крок у сторону, коли є великий супротив. Лозунг "Важко впроваджувати непопулярні реформи" здається мені докорінно невірним. Я вважаю, що всі реформи, які є на користь суспільству, є популярними. Якщо вони непопулярні — вони просто через не тих людей комуніковані або та група, яка б мала комунікувати, не знала про свої завдання, тоді зміни сприймаються як непопулярні.