Вибори від партій – горе для місцевих рад

Як представник найнижчого рівня місцевого самоврядування, хочу одразу зазначити: із введенням пропорційної системи виборів умови роботи значно погіршаться. На сьогоднішній день наші партійні організації ще не є досить структуризовані.

Відставка уряду ще раз засвідчила, що політичні партії насамперед діятимуть з позицій власної вигоди, ніж заради захисту державних інтересів. Так само буде і на нашому рівні. Міський голова буде іти на сесію, гадаючи: чи не зібралося там декілька партій, щоб відправити його у відставку. Це перше.

По-друге, всі забули, що, наприклад, міська рада будь-якого обласного центру на сьогоднішній день є структура робоча і аж ніяк не політична. Політики на місцевому рівні дуже мало. Наше завдання – це нормально розподілити бюджет, нормально визначити бюджетні можливості, які ми можемо самі зібрати, і врешті решт нормально працювати з бюджетом в подальшому, контролюючи хід його виконання.

І ще одне. От в нас зараз є округи. Депутат кожен має свій округ і він за нього відповідає. А що буде після виборів, коли обиратимуть місцеві ради за партійними списками? Куди буде йти людина й до кого буде звертатися? Буде звертатися вона до депутата від партії? Наприклад, вона знайшла цього депутата від партії й звернулася. А далі все довго буде йти знизу вгору й назад. Як якась проблема з’явилась у депутата, він буде йти до свого міського партійного голови, той – до обласного, той вже звертається до київського... І поки назад до людини це все повернеться – невідомо. Тому що на сьогоднішній день я ще не бачив жодної партії, яка б несла відповідальність. Я, як і більшість представників місцевого самоврядування, вважаю, що ці зміни (можливо, повторююсь) призведуть до різкого погіршення роботи.

Крім того, якщо звернутися до Конституції, то там є два принципи: обирати і бути обраним. Ну, обирати ми можемо, а от бути обраним не член партії вже не може. Хочеш-не хочеш, треба йти в партію. От я, наприклад, на сьогодні безпартійний і принципово не хочу бути в жодній партії. Тут вже дискримінація виходить. А в нас є ще одна стаття Конституції, яка наголошує: в державі ніхто не може мати привілеї за расовими, релігійними чи партійними ознаками. Але зараз виходить, що одним даються привілеї, а іншим не даються. Я вважаю, що ті, хто писав закон про вибори місцевих рад за пропорційною системою, просто не все продумали. Сидячи у парламенті, депутати абсолютно не знають, що відбувається на місцях. Приїхавши на місце, депутат Верховної Ради може глибше ознайомитися зі станом справ, а може і не ознайомитись. Я нікого ні в чому не звинувачую. Так само і не звинувачую партії – вони вибороли своє право. Але ж треба було передбачити і блок безпартійних. Адже навіть при комуністах він був. Могли обиратися і у Верховну Раду, і в обласну, і в районну ради безпартійні люди. А тут в нас зараз зробили, що обираються тільки партійні списки.

Крім того, я вважаю, що десь приблизно 6-7 місяців після виборів буде певний дисбаланс у державі. Бо поки встановиться нормальна робота, має пройти певний час. Хоча й не можна сказати, що вона не встановиться чи взагалі припиниться. Але необхідно буде подолати розбалансування місцевої ланки, яка виконує свою потужну роботу, і по суті на ній і тримається держава. Тому я вважаю, що буде певний період дисбалансу і думаю, що ми просто трохи поспішили з введенням пропорційної системи.

Ще одне важливе питання – чи потрібна депутатам місцевих рад недоторканність. Вона потрібна. Але люди по-різному розуміють цю недоторканність. От я, наприклад, за дванадцять років депутатської роботи свій квиток витягував три рази, для того щоб показати, хто я є, коли ситуація того вимагала. Я вважаю, що депутатам потрібна лише адміністративна недоторканність, щоб депутата протягом його каденції не могли зняти без рішення колег. Та й потрібна не недоторканність, а особливість зняття його з роботи. Слід було б ввести в наше трудове законодавство пункт про те, що депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи лише, наприклад, за рішенням сесії.

А от кримінальна недоторканність не є необхідною. Ні для депутатів місцевих рад, ні для депутатів Верховної Ради. Особливо в тому вигляді, як її розуміють деякі депутати Верховної Ради, коли вважають, що до них взагалі не можна доторкнутись і користуються цим. За подібні вчинки, наприклад, коли хтось приковує себе кайданами до іншого й перешкоджає роботі правоохоронних органів, я вважаю, взагалі слід позбавляти депутатства. За таку недоторканність треба наказувати.

Ще недоторканність для депутатів місцевих рад потрібна у випадку сваволі певних високопосадовців. Коли через їх бажання депутат може переслідуватись. Недоторканність в цьому випадку потрібна. Але й слово “недоторканність” в нас неправильно трактується. Це мають бути особливі правила вирішення тих чи інших питань по відношенню до депутата. А те, що його не можна заарештувати – це є нонсенс, й цю статтю треба викинути, тому що кримінальна відповідальність має бути однаковою для всіх – як для громадян, так і для депутатів.