Чи зійдуться політики на теледебатах?

На жаль, ми маємо всі шанси того, що в цій виборчій кампанії Україна не отримає дебатів. Я знаю, що декілька каналів обговорювали можливість організації теледебатів, і підозрюю, що деякі канали зараз думають над цим. Але зараз ми не маємо жодних гарантій, що дебати відбудуться хоча б на одному з українських телеканалів.

Багато з керівників каналів кажуть, що в ефірах і так дуже багато дискусійних програм, ситуація принципово відрізняється від тієї, що ми мали рік тому, коли кандидат від опозиції в принципі не мав доступу до телеефіру або був дуже обмежений у цьому.

Але це не знімає питання. Дуже багато випадків участі політиків у дискусійних програмах є предметом купівлі-продажу, є предметом дуже суб’єктивного рішення редакції.

Ми також бачимо одну політичну силу, яка отримує суттєво більше дискусійних ефірів, ніж усі інші. Ця сила – це провладна сила, блок «Наша Україна».

Тобто дискусійні програми не заміняють теледебатів, більше того, в умовах, коли не сповідується принцип доступу до ефіру, коли дуже розмитим є принцип вибору тем для дискусійних програм, ці дискутивні програми можуть шкодити свідомому вибору громадян.

Я бачу 5 ключових викликів, які стоять перед телекомпаніями, які можуть взяти на себе сміливість і відповідальність зробити дебати.

Перший виклик – це величезна кількість учасників виборчої кампанії. Ми розуміємо, що чотири десятки учасників дебатів - дуже серйозна творча і організаційна проблема. Я бачу три підходи до вирішення проблеми. Перший підхід – ми залучаємо всіх учасників виборчої кампанії. Підхід номер два – ми зупиняємося лише на лідерах, третій підхід – це комбінація попередніх двох підходів. Наприклад, можна розглядати двотурову систему дебатів, коли в першому раунді дебатують у кожній програмі 4-5 політичних сил, і другий тур, у якому беруть участь лідери гонки.

Другий виклик – це неупередженість і відстороненість організаторів дебатів. В умовах, коли у нас одразу кілька політичних сил мають у своїх списках топ-менеджерів каналів, журналістів і редакторів, які продовжують професійну діяльність – це є проблемою. Важливо, щоб той ведучий, який буде обраний, той продюсер, який буде обраний, сприймався всіма учасниками дебатів як неупереджена фігура.

Третій виклик – це формат дебатів. Дуже важливо, щоб дебати починалися з чітко оговорених правил гри, публічно задекларованих, погоджених з усіма учасниками дебатів. Має бути чітко прописано, що відбувається за умови явки або неявки тієї чи іншої сторони, що робить ведучий, коли один із учасників порушує правила дебатів. Як учасники дебатів приїздять до місця проведення дебатів, як вони готуються до ефіру, наскільки вони рівні в цьому. Гарантом такого процесу може бути наглядова структура, до якої увійдуть потенційні учасники дебатів, представники організаторів, можливо, представники ЦВК.

Четвертий виклик – складнощі, які виникають у зв’язку із законодавством. На щастя, ми маємо зміни до закону про вибори, коли телевізійники не бояться говорити про вибори і не бояться бути звинуваченими у незаконній агітації. Але не всі питання ще зняті.

П’ятий виклик – цікавість цих дебатів. Ми можемо придумати ідеальну формулу дебатів, а при тому цього ніхто не буде дивитися. Я думаю, пріоритет треба надати телевізійникам, які запропонують такий формат, який буде цікавим для глядача.

Телевізійники можуть запитати: на біса це їм потрібно? Є дві відповіді – це потенційно хороший рейтинг, ми пам’ятаємо, що дебати між Януковичем та Ющенком збирали близько трьох чвертей аудиторії, - це також питання престижу. Той канал, який в цій кампанії зможе організувати дебати, буде претендувати на статус каналу, який найґрунтовніше до цього підійшов. На жаль, справді, мотивація комерційних каналів до проведення дебатів є під питанням.