Іпотеку стримує відсутність законів

Розкриваючи цю надзвичайно актуальну тему, зроблю кілька теоретичних міркувань. У світі на сьогоднішній день існує 4 моделі вирішення питання іпотечного кредитування. Перша – це еволюційна. Вона знайшла свій прояв у створенні фондів фінансування будівництва. В якості приклада можна навести промислово-фінансову групу “Київміськбуд” у системі, за якою працює банк “Аркада”. Друга – європейська. Її сенс – коли банки самі займаються як іпотечним кредитуванням, так і фінансуванням. Третя отримала назву як “американська”. Дуже добре працює в багатьох країнах світу. Полягає в тому, що створюється фінансова установа другого рівня, яка займається підтриманням ліквідності банків, шукає дешеві ресурси, враховуючи низькі ризики, і таким чином рефінансує банки, викупаючи у них іпотечні кредити. Звичайно, можна придумати щось нове – на основі компромісу.

Україна скористалась американським варіантом. Подібний варіант був створений свого часу і в Угорщині, де теж створювалася така установа, але, до речі, була вибрана європейсько-німецька система. Банківська система Угорщини, яка складається з 44 банків, була умовно розділена між трьома іпотечними банками. Два з них діяли як універсальні банки. Окрім того, вони займалися рефінансуванням інших. Ще один займався лише традиційною діяльністю - рефінансуванням банків, підтриманням ліквідності, випуском цінних паперів.

В Україні була вибрана саме ця модель. Її техніко-економічне обґрунтування було досить серйозно опрацьовано експертами Світового банку із залученням українських експертів. Почала вона працювати з того, що уряд перерахував у статутний фонд Державної іпотечної установи 20 млн. грн.

На сьогодні із цих 20 мільйонів 19 млн. Грн.. знаходяться на депозитних рахунках. Кошти, які надходять до установи в результаті такого вдалого розміщення оцих грошових ресурсів, використовуються на покриття видатків на поточну діяльність.

Якщо говорити про основні напрямки діяльності установи, то вони полягали в тому, щоб з одного боку здійснювати рефінансування банків, з другого - здійснити емісію цінних паперів. Але у нас виникли проблеми із законодавством. На жаль, закон про іпотеку, який діє в Україні, вже другий рік передбачає саморефінансування банків, тобто наявності установи другого рівня не передбачено. Закон про іпотечні цінні папери не був прийнятий, як, власне, і весь блок законодавчих актів, які подавались у Верховну Раду.

Принагідно нагадаю, що паралельно з цим блоком законодавчих актів подавалася також і законодавча ініціатива про надання гарантії урядом дозволу ДІУ на запозичення.

Оскільки ці ініціативи не були підтримані, був здійснений пошук інших варіантів чи моделей розвитку іпотечного кредитування в Україні. Одним із варіантів є емісія цінних паперів, емісія корпоративних облігацій на суму 20 млн. грн. під наш статутний фонд. І саме підготовка до цієї емісії зараз здійснюється.

В пресі вже було повідомлення, що я збираюсь піти у відставку. Відповідну заяву оприлюднив на засіданні наглядової ради ще 20 липня. Щоправда, багато хто робить висновки, що моє звільнення пов’язане з нещодавно проведеною перевіркою Контрольно-ревізійним управлінням. Нібито-то я вкрав 50 млн. грн. По-перше, звідки було вкрасти 50 млн. грн., коли статутний фонд ДІУ всього 20 млн.? А по-друге, перевірка КРУ закінчена, і ніяких зловживань не виявлено. Звичайно, якiсь недоліки виявлено, і мною буде введено наказ по їх усуненню ще до мого звільнення.

Тому я хочу особливо наголосити - в моїй відставці відсутні політичні мотиви. Мова винятково іде про фінансову політику та проблеми корпоративного управління всередині іпотечної установи. Що маю на увазі? Було прийняте положення про управління ДПУ наглядовою радою, яке серйозно обмежило повноваження голови управління, і воно стосувалося не фінансової сфери, а питань, пов`язаних з прийняттям кадрових рішень, питаннями управління. Положення було затверджене 20 липня, і тоді я вперше сказав про свою ймовірну відставку. І найголовнiше – я прихильник класичної форми іпотеки.