За лаштунками створення газети "Дело"

Німці

Коли ми з Майклом Столларжем стояли на балконі готелю "Прем'єр палац", він раптом запитав мене: — Станіславе, як думаєш, у нас вийде?

Майкл був юристом, який проводив угоду про створенню видавництва Економіка між мною, Ігорем Ляшенко та провідною видавничою групою Німеччини - Handelsblatt. І він тоді був дещо скептично налаштований. Як, мабуть, кожен німецький корпоративний юрист. Проте цікавим було те, що запитав він мене, чи у нас вийде, на вечірці, присвяченій підписанню угоди про створення видавництва “Економіка”. Так я дізнався, що німці завжди сумніваються.

Ми з Майклом, вся команда менеджменту "ІнвестГазети", керівники німецького видавництва пили шампанське в ресторані, що знаходиться на даху "Прем'єр палацу". 

Було за 12 ночі, коли він поставив своє питання. Я глянув вниз — а на Бесарабці, як завжди у ті часи — двіж, купа автомобілів, всі сигналять. Пам'ятаю, я тоді показав йому на тянучку внизу і поставив питання у відповідь: — Майкл, а що опівночі відбувається у центрі Дюссельдорфу?

Я пояснив юристу, що Україна — це країна, яка лише починає жити. У нас тут драйв. Ми запускаємо бізнес у вдалий час, і це буде класний бізнес, “от побачиш”.

Переговори

Залучити іноземного інвестора завжди вважалося для українського бізнесу посмішкою долі. Мабуть, так думають ті, хто не залучав німецькі інвестиції. Переговори, які до моєї розмови з німецьким юристом тривали кілька місяців, були ох не простими. Представники Handelsblatt виявилися дуже непоступливими у кількох питаннях. Зараз я вже й не пам’ятаю, в що ми вперлися, але фінальне підписання розтягнулося на кілька етапів, з ранку і до ночі. В останній день ми торгувалися та сперечалися так, що  

Пару разів німецька делегація вставай з-за столу з матюками. Вони дуже хотіли придбати "ІнвестГазету", та намагалися урізати повноваження української сторони. Фінальна версія договору між нами та німцями про заснування видавництва, який ми підписали 2004 року, налічувала 500 сторінок! І ось, коли вже все “утрясли”, зібралися у офісі філії однієї німецької юридичної фірми у Києві… підписання договору зірвалося. Справа у тому, що для підписання потрібно було роздрукувати кілька екземплярів договору - кожен обсягом 500 сторінок. Принтер у цій юрфірмі просто здох вже на другій чи третій копії. Та за кілька годин юристи все ж якось вирішили проблему. Але й досі, коли я раз на кілька років зустрічаю їх представника десь на івентах, він згадує те епічне друкування.

Мирослав Павел

Всі питання по бізнесу видавництва ми вирішували через ще одного нашого партнера, чеха Мирослава Павла, який теж став акціонером новоствореного видавництва. Власне, саме Мирослав був драйвером цієї угоди та саме він привів це німецьке видавництво в Україну. Мирослав був засновником найбільшої на той час Делової газети Чехії - Hospodářské noviny. Офіс видавництва — велика історична будівля з модерновим ремонтом всередині зі скла та металу — і досі здається мені ідеальним приміщенням для медіа. Колись точно збудую такий у Києві. Мирослав переїхав до Києва і кілька років був генеральним директором видавництва Економіка. Хоча фактично гендиректором був Ігор Ляшенко, за німецькою бізнес традицією, в нашому видавництві було 2 генеральних, як у кожній поважній німецькій компанії. Під час нашої співпраці з Handelsblatt він був нашою дипломатичною підтримкою, бо прекрасно розумів реалії бізнесу в Україні на початку нульових, як чех, він розумів реалії\ бізнесу у посткомуністичній країні, та є великим прихильником України.

Прага

Хоча мажоритарним акціонером видавництва “Економіка” було видавництво Handelsblatt, штаб-квартира якого знаходиться у Дюссельдорфі, на наради з німцями ми літали до Праги. Представники німецького видавництва не любили навідуватися до Києва, їм комфортніше було за півтори години злітати в Прагу та повернутися до Дюссельдорфу в той же день. А от ми із задоволенням літали до Праги, бо там зустрічав наш гостинний партнер Мирослав, який керував провідним чеським видавництвом Economia і його команда завжди привітно зустрічала нас, та радо ділилися секретами виробництва ділової преси. Та, звичайно, найбільше у відрядженнях у Прагу нас тішили вечірні зустрічі, коли ми завершували переговори і йшли кудись у центр Праги випити пива, обговорити новини та проблеми нашого спільного бізнесу у неформальній обстановці та без німців. До Праги ми літали мало не щонеділі, пару раз на місяць так точно. І так 2 роки. То ж, після тих відряджень, я точно можу бути гідом кращими пивними та ресторанами чеської столиці.

Газета “Дело”

Ідея щоденної газети була в планах ще до під час наших перемовин з інвесторами. Власне, і Мирослав, і німецькі колеги видавали лідерів щоденної ділової преси у Німеччині, Чехії та кількох інших країнах Східної Європи. То ж масштабування успішної моделі ми відразу закладали у плани новоствореного видавництва “Економіка”. Підготовка тривала близько року, точно не пам’ятаю скільки, бо в основному цим займалася Галина Панченко, яка й стала головним редактором. Під час підготовки ми кілька разів відвідували Прагу, Дюссельдорф та Варшаву, де зустрічалися з колегами з щоденних газет, дізнавалися особливості щоденного формату.Взагалі, на той час я більше переймався іншим своїм бізнесом, акціонером якого теж став Мирослав Павел, то ж всю операційну роботу по створенню щоденної газети взяла на себе Галя. Власне, “Дело” можна вважати її творінням, оскільки саме вона займалася питаннями формування редакції, тематикою, проводила щоденні планерки та сидилів ночами у офісі редакції, що знаходився тоді якраз навпроти Оперного театру. Ігор Ляшенко та Мирослав Павел допомагали їй ідеями та більше займалися операційним управлінням видавництва, у якому крім “Дела” в якийсь момент видавалося ще півтора десятка газет та журналів. У країні, де з початку Незалежності ділова преса була представлена виключно щомісячними та щотижневими виданнями, газета “Дело” стала першим щоденним виданням, яке розвивалося як серйозний інвестиційний проєкт. Пам’ятаю, коли ми вибирали назву для нової газети, і зупинилися саме на “Дело”, постало питання з доменом. Справа у тому, що домен delo.ua вже було зареєстровано одним англійцем, що займався в ті часи видавничою справою у Києві. Довго торгувалися, і зійшлись на ціні за домен у десять тисяч доларів. Ні у кого з інвесторів не було з цього приводу заперечень — в Європі такі домени у 2004 році продавалися в 10 разів дорожче. 

“Скандал”

Загалом німці не вмішувалися у реакційну політику газети, і взагалі — питання нашого видавництва ми з ними здебільше обговорювали у Празі. Та одного разу нам зателефонували прямо з Дюссельдорфу. Менеджмент німецького видавництва був на стресі. Ми відразу не зрозуміли, у чому проблема, та з боку німців відчувався якийсь незрозумілий ажіотаж. Телефоном нам повідомили, що “Дело” займається пропагандою … війни. 

Зізвонилися. Виявляється, у нас на першій шпальті, вгорі, у невеликому блоці анонсу, було опубліковане... зображення автомату. Вже не пам'ятаю, про що був той анонс, який редакція вирішила проілюструвати зображенням автомату. Розмір того блока — десь 2 на 4 сантиметра.Проте німці були від того в шоці. Вони вимагали ледь не скасувати весь тираж газети.

Їх шокувало саме зображення автомату, в не зміст статті. Їх гіперреакція була нам тоді вкрай незрозумілою. Але зараз, зважаючи на уповільнену реакцію різних урядів на війну в Україні, це вже б не викликало у нас питань.

Школа німецького бізнесу

Взагалі, ця співпраця була хорошою школою. Ми брали найкращі практики західного ринку, щось адаптували, але більшість придумували самі. Бо просто натягнути німецький досвід та підходи — це так не працювало. Німці дуже поважали свободу преси та вибір редакції. Вони ніколи не намагалися диктувати умови чи теми для редакції. У цьому вони радикально відрізнялися від інших мажоритарних акціонерів інших українських медіа.Ще пару слів про договір про заснування видавництва "Економіка", той що на 500 сторінок. Це як пачка А4 паперу. Наші німецькі партнери включили до договору все, що тільки можна: і перелік проєктів, і детальний опис минулих проєктів, всі існуючі наші з Ігорем інвестиції у інших проєктах, і біографічні довідки, чого там тільки не було. Цей фоліант я досі зберігаю. Я працював з компаніями Європи та США, засновував нові підприємства,  проте найбільший з укладених договорів за обсягом і близько не наблизився до договору з Handelsblatt навіть на 1/10.  

Особисто мене німці навчили мене одному слову, яке я часто згадую і зараз: ausgabenkürzungen. Це означає “Скорочення витрат”. Загалом, німці інвестували у проект видавництва пару мільйонів євро, і перші пару років були націлені на розвиток. Та вже десь на третьому році проєкту у німецького видавництва почалися проблеми, пов’язані з тим, що у цій сімейній фірмі почалися зміни на рівні акціонерів, змінилася стратегія, і вони різко заговорили про економію. То ж з певного моменту вони почали вживали ausgabenkürzungen чи не на кожній зустрічі по бюджету.

***

Я щиро тішуся з того, що “Дело” витримало ці 20 років, це неординарна подія для медіаринку України. І ще більше тішуся з того, що зараз у “Економіці” контентом знову займається саме Галина Панченко. Значить, і в майбутньому за delo.ua буде цікаво спостерігати.