- Тип
- Эксклюзив
- Категория
- Общество
- Дата публикации
На меті — великі гроші на смітті — Анна Таранцова, експерт по поводженню з побутовими відходами
Схема досить проста — з одного боку, обкласти квазі-екологічним податком виробників товарів масового вжитку. Мовляв, найбільше твердих побутових відходів утворюється з упаковки товарів: поліетиленових пакетів, пляшок, пластикових судків з-під харчових товарів, пластмасових ємностей з-під побутової хімії і т.п. За їх логікою, виробники повинні у вигляді податків на виробництво упаковки і товарів в упаковці оплачувати роботу уряду, який з усіма цими відходами і сміттєзвалищами залишається один на один.
З іншого боку, крім податку схема передбачає введення на законодавчому рівні "зеленого тарифу" на електроенергію і теплову енергію, яка виробляється з побутових відходів (в тому числі і шляхом спалювання). Тобто якщо ти використовуєш як паливо тверді побутові відходи, то держава тобі дозволяє продавати вироблену енергію за цінами у два з половиною рази вищими, ніж тепловим електростанціям, які працюють, скажімо, на вугіллі. Тому що спалювати відходи — це нібито дуже екологічно. Але подібне поводження з відходами настільки далеке від екологічності, що навіть не хочеться витрачати час на аргументацію цього твердження.
Вся ця історія з намаганням заробити на твердих побутових відходах тягнеться ще з домайданівских часів, що свідчить про значну інерцію наших політичних і бізнес-еліт і нерозуміння та неприйняття ними того факту, що Україна підписала Угоду про асоціацію з Євросоюзом і зобов'язана імплементувати у себе європейські норми поводження з відходами. Старі бізнес-групи ніяк не хочуть змиритися з тим, що вони живуть у новій економічній і політичній реальності.
Подписывайтесь на Youtube-канал delo.uaЯк підмітила науковий співробітник Інституту економіки природокористування та сталого розвитку НАНУ Тетяна Омеляненко у своєму блискучому аналізі, що вона його недавно оприлюднила на своїй сторінці Фейсбук, першими проектами законів, у яких уже містилися ідеї податку на упаковку та ідеї стимулювання спалювання відходів заради "зеленого тарифу", були проекти № 2611а та 2612а від 18.07.2013 року. Потім ці ідеї випливли вдруге у проекті закону № 1742-1 від 17.01.2015 р. з акцентом на централізацію управління сферою захоронення та утилізації ТПВ через Нацкомпослуг. Згодом ідеї податку і спалювання матеріалізувалися у проектах законів 3198-1, 3199-1 та 3200-1 від 21.10.2015 вже з урахуванням реформи децентралізації. "Тому проекти законів 4836, 4837, 4838 від 16.06.2016 р доцільно розглядати як четверту ітерацію з тими ж самими ініціативами (з незначними редакційними відмінностями від законопроектів 3198-1 та 3199-1 та 3200-1)",— доводить Тетяна Омеляненко.
Ми б додали до її слів, що 21 червня, тобто кілька тижнів тому, ми мали вже п'яту реінкарнацію цих ідей — Комітет ВР з палива та енергетики рекомендував голосувати за оновлений законопроект №4835, у якого з'явилася у номері приставка "д", і цього ж дня було зареєстровано проект закону "Про внесення змін до Закону України "Про відходи" (щодо імплементації вимог директив ЄС у сфері поводження з відходами), реєстраційний номер 6602. Тепер давно знайомі автори цих ініціатив прикриваються необхідністю імплементації європейських директив, як того вимагає добута кров'ю (у буквальному сенсі) Угода про асоціацію.
Адже відходи упаковки в Україні вже переробляються, проблема полягає лише у їх зборі, тобто — роздільному зборі відходів. Наведу тут дані, що їх озвучив Виконавчий директор Асоціації "Укрпапір" Едуард Литвак. Так, целюлозно-паперова галузь в цілому виробляє близько 600 тис. тонн упаковок для різної продукції (з них 80% призначені для продуктів харчування) і 150 тис. тонн продукції санітарно-гігієнічного призначення. Основна сировина для галузі — це макулатура.
В Україні переробляється близько 1,1 млн тонн макулатури, з яких тільки 800 тис. тонн збирається організаціями-заготівельниками, а близько 300 тис. тонн щорічно на суму 55 млн доларів завозиться з-за кордону". І така ситуація складається саме через відсутність системи розширеної відповідальності виробника і, як наслідок, відсутності системи роздільного збору.
Але найгірше навіть не це — проблема відходів так і не буде вирішена. Це як купити на антикварному ринку десь у Італії за якісь дурні гроші справжню італійську старовинну фарфорову тарілку у справжнього італійця, а потім удома виявити, що це сучасна підробка з пластику, яку вам підсунув нечесний мігрант з Балкан.
Таке відчуття ошуканості усіх нас чекає згодом, якщо вказані законопроекти приймуть — введуть податок на упаковку і дозволять спалювати відходи за "зеленим тарифом". Хтось залишиться з грошима, а ми — з пластиковим сміттям.
Що ж робити, щоб звалища зникли, побутові відходи перестали бути загрозою для навколишнього середовища і людей та темою для політичних спекуляцій? Треба викинути на смітник, даруйте за каламбур, усі вищеназвані законопроекти та йти за прийнятим планом імплементації європейських директив, які Україна зобов'язалась імплементувати в рамках Угоди про Асоціацію (зокрема, Рамкової Директиви 2008/98/ЄС про відходи та Директиви 1999/31/ЄС про захоронення відходів). Треба нарешті затвердити Стратегію поводження з відходами, яка вже написана і опублікована, та на її основі створити новий закон "Про відходи", як того вимагає План імплементації Рамкової Директиві 2008/98/ЄС про відходи.
Якщо новий закон про відходи справді буде зроблений на основі духу і букви директив ЄС та на базі Стратегії поводження з відходами, то він не міститиме ні податку на упаковку, ні "зеленого тарифу" на спалювання, а базуватиметься на ієрархії поводження з відходами, прийнятій у ЄС, де захоронення і спалення — це останні операції, після повторного використання і сортування. Що стосується побутових відходів, цей новий закон впроваджуватиме принципи розширеної відповідальності виробника та роздільне збирання відходів. Щоб відходів утворювалося менше, щоб усе, що можна використати як вторинну сировину, поверталося назад у економічний обіг, щоб органіку використовували для компостування і щоб для спалювання не залишалося майже нічого.
Ось тоді з наших телевізійних новин тема сміттєзвалищ зникне сама собою.