Політичні розцінки на газ

Говорячи про пропоновану Росією ціну на газ, треба зазначити такі головні речі. Перш за все, ціна з’явилася як політичний фактор, а не економічний. Кожна країна отримує газ за своєю ціною і узгоджує цю ціну в двосторонніх договорах. І прибалтійські країни, наприклад, сплачують $80-90 за 1000 кубометрів, Туреччина – $100-120 за той самий газ, а Україна, відповідно до Доповнення №4 (21.06.2002) до контракту між “Газпромом” і “Нафтогазом”, $50 (при ціні транзиту газу українською територією $1,09 за 1000 кубометрів та 100 кілометрів). “Газпром” цього року спочатку говорив про необхідність підняти ціну до $80, але потім було названо цифру 160. Ніби достатню, аби посилатися на якийсь світовий досвід – але, з іншого боку, достатньо високу для того, щоб в України виникали проблеми при прийнятті цієї ціни, і це можна було б використовувати як фактор тиску.

Для України світовою ціною могла би бути ціна у $80. Власне у пропозиціях уряду містяться положення про поступове підвищення ціни до рівня $80 з орієнтацією в недалекому майбутньому на 100 доларів. Але найцікавішим є те, що за нині чинною угодою між Україною та Росією домовлено, що найближчими роками ціна триматиметься у визначених параметрах, тобто $50. Про це росіяни не дуже охоче згадують.

Виникає цікава ситуація: росіяни посилаються на одні додаткові протоколи до угод, українська сторона посилається на інші протоколи. Таким чином, зараз питання визначення ціни великою мірою опинилася в залежності від того, яким чином велися газові стосунки з Росією в роки попередньої влади. Це, фактично, дало підстави для ігор різними документами та різними цифрами і виставлення додаткових вимог.

Росіяни загострення газової проблеми пов’язують із тим, що Україна почала говорити про грошову оплату газу і підвищення ціни транзиту. Однак ці питання теж не нові в українсько-російських стосунках. Обидві сторони у різний час висловлювали зацікавлення у тому, що плата має здійснюватися в грошах. Обговорювалися також різні варіанти пропорційного підняття ціни за газ і його транзит. За повідомленнями деяких ЗМІ, навіть зараз у робочому порядку російська і українська сторони обговорюють значно прийнятніші умови (наприклад, застосування ціни в $160 лише для "бартерного" газу).

Тому постійне публічне наголошування російськими чинниками на ціні в $160 виглядає як спроба політичного і соціально-економічного тиску. Тим більше, що поруч із виставленням ціни ведеться певна інформаційна робота. Зокрема, деякі російські ЗМІ, посилаючись на російських посадовців, вже говорять про те, що ніби українці звинувачуватимуть росіян у підвищенні ціни на газ і ... використовуватимуть цей фактор на виборах. Іде пряме і непряме звинувачення українських урядовців у тому, що вони ніби створили цю проблему. Такі звинувачення абсурдні, оскільки ані економічно, ані політично Україна не зацікавлена в настільки високій ціні.

Український уряд, "Нафтогаз України” зараз роблять все можливе для того, щоб знайти компромісний варіант. Власне, було запропоновано поступове підвищення ціни до рівня, на якому Росія домовляється з іншими своїми сусідами, з тими ж прибалтійськими країнами, які вже є членами ЄС, з тією ж Туреччиною. Однак знаходження компромісу потребує волі двох сторін.

Чимало експертів у цьому контексті радять вдатися до "асиметричної відповіді" на російську позицію: порушити на переговорах такі питання, як повернення радянських заощаджень, підвищення ціни за оренду українських об’єктів Чорноморським флотом РФ та розподілу закордонних активів колишнього Радянського Союзу тощо. Кожна з цих тем може бути певною важкою зброєю, доцільність і ефективність застосування якої різна. Зокрема, питання заощаджень – це ще одне старе питання у стосунках. Росіяни вважають, що чинною є угода про так званий "нульовий варіант” розподілу боргів і активів СРСР і практично відмовляються обговорювати інші варіанти. Що ж до інших питань, їх час може прийти, якщо не буде досягнуто компромісу в переговорах у газовій площині. Тоді, я думаю, обидві сторони шукатимуть якихось можливостей для того, щоб вплинути на іншу сторону.

Якщо ж Росія наполягатиме на своєму, і компромісу щодо ціни на газ не буде досягнуто, то різке підвищення ціни на газ для України може стати стимулом для технологічного оновлення економіки. До речі, багато хто порівнює цей варіант із європейською нафтовою кризою 70-х років та з ціновим шоком, який пережили країни Прибалтики після підняття для них Росією ціни на енергоносії на початку 90-х років. В такому контексті росіянам навіть можна було б подякувати за поштовх до переоснащення української економіки, яким болісним він би не був.