Верховний Суд визнав недійсним аукціон, на якому власники фіктивно продали склад у Харкові

Суд касаційної інстанції повернув нерухомість підприємству-банкруту,  власники якого намагалися вивести активи. Суд погодився, що в аукціоні, на якому відбувся продаж нерухомого майна, брали участь пов’язані між собою компанії.

У 2008 році торговий склад був внесений під заставу для отримання кредиту в державному "Укрексімбанку". А в кінці 2011 року в рамках справи про банкрутство ТОВ "Таміра" було проведено торги, на яких "з молотка" було реалізовано цей склад, тобто іпотечне майно державного банку.

Втім, лише через 7 років вдалося з’ясувати, що компанії-учасниці аукціону — "Харків-Надра" та "Малахіт" — були пов’язані між собою. Реального змагання між ними не було, а майбутній переможець (покупець лоту) був визначений ще до початку аукціону. Очевидно, що торги були фіктивними.

Згідно з законом у процедурі банкрутства призначають ліквідатора компанії. Ліквідатор — це уповноважена судом особа, яка керує процедурою банкрутства неплатоспроможного підприємства: розглядає вимоги кредиторів, виявляє активи підприємства і продає їх на аукціоні з метою отримання грошових коштів, які в подальшому спрямовуються для погашення грошових вимог кредиторів.

Ліквідатор "Таміри" у червні 2019 року звернувся з позовом до "Харків-Надра" (переможця аукціону, справа № 29/5005/6325/2011), вимагаючи анулювати результати аукціону та повернути актив (торговий склад) у власність "Таміри".

Довести незаконність цих торгів було досить складно, адже зв’язки між учасниками торгів ретельно приховали: засновники, директори, адреси компаній-учасників були різними. Втім, не дивлячись на те, що змовників було дуже непросто вивести на чисту воду, ліквідатору "Таміри" вдалося довести, що підприємство-банкрут і всі буцімто покупці його майна де-факто входили до торгово-промислової групи "TARGET". Керував цією групою у 2011 році Владислав Протас. Ба більше, й сьогодні реальним контролером цих компаній вважають саме Владислава Протаса.

Дослідивши фінансово-господарські документи обох компаній, суд встановив, що переможець аукціону (ТОВ "Харків-Надра") був визначений заздалегідь, а другий учасник (Іноземне підприємство "Малахіт") виконував лише технічну роль на аукціоні. Тобто "підігрував" майбутньому переможцю, створюючи вигляд змагання з ним. Найголовнішим було те, що другий учасник через механізм поруки допоміг переможцю аукціону отримати кредит для фінансування покупки майна на фіктивному аукціоні.

Цю справу тривалий час розглядали у Господарському суді Дніпропетровської області та в Центральному апеляційному господарському суді. Врешті-решт судді погодились з доводами ліквідатора про те, що на торгах у рамках справи про банкрутство ТОВ "Таміра" була відсутня конкуренція між учасниками.

Однак, таке рішення суду не влаштувало компанії "Харків-Надра" та "Малахіт" і вони подали касаційні скарги до Верховного Суду. Зрештою, 18 січня 2021 року Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які повернули незаконно виведену нерухомість попередньому власнику.

Чому рішення Верховного Суду можна назвати унікальним?

Це справжній прецедент в українському правосудді, адже у переважній більшості випадків в Україні аукціони у справах про банкрутство оскаржуються з більш технічних підстав — порушення строків проведення аукціону, наявність арештів, недотримання правил інвентаризації та формування лотів, непроведення розрахунків за придбане майно тощо. Тоді як у цій справі питання були поставлені значно глибше: аукціон відбувся по суті чи тільки на папері та чи можна взагалі таке "розігрування" лоту між пов’язаними учасниками назвати аукціоном?

А це значить, що для Верховного Суду це був справжній виклик: вирішити справу за відсутності чіткого нормативного регулювання, бо не існує жодної норми у законодавстві про банкрутство, яка б прямо забороняла зв’язки між учасниками аукціону чи не допускала укладення між ними договорів поруки.

Тому суд касаційної інстанції, керуючись правовими принципами, справедливо підтвердив необхідність застосування правил конкуренції на аукціонах у справах про банкрутство. На його думку, за відсутності конкуренції продаж майна не можна вважати аукціоном, адже втрачається його сутність. Суд зазначив, що з точки зору конкуренції є неприйнятною ситуація, за якої участь в аукціоні беруть лише пов’язані між собою учасники. Один з учасників фактично сприяє придбанню майна своїми конкурентами, а можливість участі в аукціоні інших (незалежних) осіб штучно обмежується.

Юристи оцінюють формування такої правової позиції дуже позитивним для зміцнення стабільності банківської системи та економіки України в цілому.

Річ у тім, що протягом останніх десятиліть справи про банкрутство зазвичай використовувались як такий собі механізм для неповернення боргів та виведення коштовних активів: засновник приймав рішення про банкрутство своєї компанії і призначав лояльного ліквідатора. Ліквідатор контрольовано організовував аукціон, на якому інша "чиста" компанія цього ж власника купувала активи зазвичай за заниженою ціною, але з дотриманням усіх формальних правил і вимог закону.

Саме тому ця справа безпрецедентна для України — Верховний Суд знищив шахрайську схему виведення активів для недобросовісних власників підприємств, які не бажають платити борги. Варто сказати, що ця схема панувала в Україні протягом кількох десятиліть і вже стала, так би мовити, традиційною.

Водночас Верховний Суд своїм рішенням заклав фундамент у проведення прозорої процедури банкрутства — продаж активів неплатоспроможних підприємств у ринкових умовах і за справедливими цінами, забезпечуючи погашення боргів перед інвесторами.