Тільки люди, які мають нове бачення, мають робити нову політику — Сергій Гусовський

Анастасія Лівочка — учениця Львівської обласної Малої академії наук, уродженка м. Донецьк, яка розробила новий спосіб підвісу медичних нош в автомобілі для більш безпечного транспортування пацієнта по бездоріжжю. Цей винахід може з успіхом використовуватися в зоні проведення АТО. Крім того, Анастасія в минулому році придумала засіб маскування пічного диму, що допомогло військовим підвищити рівень захисту розташувань. Ця розробка вже активно використовується на Донбасі.

Вас нещодавно нагородили медаллю за жертовність і любов до України. За що саме ви отримали цю нагороду, як вважаєте?

Завжди є той, хто нагороджує, тобто приймає рішення за що і кого нагородити. Справа людини, громадянина України робити те, що він вважає за необхідне для покращення життя в країні.

Що саме вплинуло на моє нагородження? Не знаю напевне. Мабуть, люди бачать певні речі, які я роблю у своїй публічній діяльності, і вважають, що я заслуговую на цю відзнаку.

На початку своєї професійної діяльності ви були інженером, потім стали ресторатором, а тепер — політиком. Чим зумовлені такі трансформації?

Першим поштовхом розвиватися в політиці для мене був Майдан 2004 року. Тоді з'явилося бажання і розуміння, що треба йти в політику і безпосередньо впливати на ті процеси, які відбуваються в державі. Але на той момент для мене ще було зарано. Певні кроки я робив, але не мав глибокого переконання, що політика — це дійсно моя справа. Мені здавалося, що людям, які тоді почали займатися політикою, можна довіряти. Мої сподівання не виправдались. Під час другого Майдану — Революції Гідності — я зрозумів, що повинен йти в політику і докласти всі зусилля для започаткування позитивних змін в Україні. Тільки люди, які мають нове бачення, мають робити нову політику в нашій державі.

Наша держава дуже багата на ресурси. Чому ми досі знаходимося в стані країни третього світу?

Справжня незалежність України має відраховуватися від Революції Гідності. Перші 20 років незалежності — це період використання того, що Україна успадкувала від Радянського Союзу. Вся увага найбільш активних людей і тих, хто тоді мав владу, була прикута до розтягування всього, що мала держава. Політична та бізнесова еліта навіть не замислювалася над створенням нового, потрібно було встигнути розібрати наявне.

Ресурси країни привласнювались, а не інвестувались в новітні технології. Не було людей, які мали бажання вести Україну до успіху і повної незалежності. Всі ці роки ми були дуже залежні від Росії. І це підтвердилося під час Революції гідності — багато людей, що відповідали за безпеку держави (представники Міністерства оборони, СБУ), мали навіть російські паспорти. Про який розвиток країни ми можемо говорити, якщо на чолі структур, які відповідають за безпеку держави, стоять ті, кому ця держава зовсім не потрібна?!

Які якості повинен мати сильний політичний лідер?

По-перше, готовність брати на себе відповідальність і вміння делегувати повноваження тим, хто знає і вміє робити свою справу.

По-друге, людина повинна мати чітку відповідь на питання: "Навіщо я йду в політику?". Якщо знаєш "навіщо", знатимеш що і як робити.

Багато людей починають з пошуку відповіді на питання "що робити?" і не розуміють "навіщо". Тоді є великий ризик піддатися спокусі — почати використовувати владу тільки в своїх інтересах, більше не замислюючись ні над чим. У таких випадках навіть дуже позитивні початкові наміри зрештою призводять до ганебних вчинків.

Чому, на ваш погляд, Україна не використовує найкращі апробовані всесвітні практики? Навіщо вигадувати велосипед, повторювати помилки, яких можна уникнути?

Чому не використовують найкращі практики? Це питання до тих, хто їх не використовує. Для цього потрібна політична воля. А сьогоднішня політична еліта має досить жорсткий конфлікт інтересів — неможливо бути напівполітиком і напівбізнесменом. Чи одне, чи інше. Це про державну політику.

На рівні місцевої влади дещо інша ситуація. На місцях депутати працюють за власним покликанням, а не за зарплатню. Якщо людина хоче щось змінити в країні, вона бере і робить. Ми знову повертаємося до питання: "Навіщо людина йде в політику?"

Є така думка, що Революція Гідності нічого не змінила. А ви бачите якісь позитивні зміни?

На мій погляд, революція стала відліком нового часу. Це народження держави. Вона спричинила волонтерський рух — хтось пішов воювати зі зброєю, хтось їм допомагає, дехто вирішив змінювати ситуацію через участь у роботі місцевих рад. На мій погляд, це є головним чинником того, що після Революції Гідності почалася новітня історія України. Ці декілька років продемонстрували, що в країні є багато людей, які не погоджуються з нав'язаним життям, вони мають власне бачення і намагаються цього досягти.

Найближчим часом я стану виборцем. Порадьте, будь ласка, як правильно зробити свій вибір?

Сучасний світ дуже активний і просякнутий інформаційними каналами. Відбувається багато речей, на які треба миттєво реагувати. Завдяки соціальним мережам ви можете мати повний потік інформації. Наприклад, якщо одна партія заявляє про те, що вона дуже ліберальна, а потім діє інакше — це досить легко відслідковується. Будете ви голосувати за партію, яка не може дати собі раду? Що ж вона може зробити в країні?

Водночас не існує простих алгоритмів для аналізу майбутньої діяльності партії. Я б робив ставку на професійну відповідальність. Якщо вона є, цього достатньо для того, щоб прийняти правильне рішення.

Якщо ви не бачите серед партій достойної вашої уваги, знайдіть громадську організацію, яка заслуговує довіри, спробуйте їй чимось допомогти і напевне зрозумієте, чого вона варта.

В інформаційному суспільстві важко відрізнити правду від брехні. Є якісь методи, щоб полегшити цей процес?

Дійсно, інколи важко розібратися в ситуації чи питанні. Тоді потрібно включати всі доступні вам аналітичні інструменти, намагатися подивитися на ситуацію з різних боків та вивести свою точку зору.

Наприклад, ми в "Самопомочі" вирішили, що будемо тотально прозорими в нашій діяльності. Всі питання, які виносяться на обговорення в місцевій раді, дуже ретельно аналізуються нашими юристами. Після винесення юридичного вердикту, наша фракція проводить попереднє голосування, результати якого викладаються на сторінку в Facebook. Що це означає?

Ми демонструємо свою позицію по нормативному документу, яка базується на аналізі юристів. Якщо хтось із містян, активістів, членів фракції каже, що не можна підтримувати цей документ, тому що є важливі протиріччя, ми маємо час для зміни своєї позиції. А якщо розглядати питання тільки на засіданні Київради, такого часу вже не буде.

Прийнятий у нас алгоритм роботи над документами дозволяє нам спокійно реагувати і відповідати на питання: "Чому ви так голосували?". У нас для цього є всі юридичні висновки та думка громадськості.

Хтось із ваших колег перейняв цю практику?

Наскільки я знаю, жодна інша фракція Київради так не робить. На жаль, у політиці є багато популістів, які йдуть за думкою більшості населення і не вважають за потрібне приймати непопулярні, але дуже необхідні рішення, які в майбутньому сприятимуть появі позитивного результату. Щоб приймати такі рішення, потрібно мати власну ідеологію і бути в них цілком впевненим. Це про вільний вибір. Деякі рішення не є простими, але їх треба приймати. Іноді хірург теж повинен щось відрізати, щоб врятувати все інше.

Чому ви обрали саме такий підхід до діяльності в Київраді?

В англійській мові є слово politics — політика, а є public policy — публічна політика. Українською обидва ці слова означають одне — політику. Насправді це дуже різні речі. Рolitics — це консультації, домовленості між політичними силами, бажання прийти до консенсусу, об'єднатися в коаліцію. Рublic policy — це напрацювання того, що потім політична партія чи фракція втілює. Це означає консультації широким колом зацікавлених сторін. Перед тим, як прийняти рішення, ви можете звертатися до свого електорату, до ширшого кола людей, разом пропонувати рішення, слухати інші думки, зважати або не зважати на ці коментарі. У процесі такої комунікації напрацьовуються рішення, які громада потім підтримує. Тоді політика перестає бути чимось містичним. Вона стає зрозумілим і ефективним процесом.

Порадьте, будь ласка, що мені потрібно зробити, щоб стати прем'єр-міністром України?

Щоб давати такі поради, потрібно бути дуже самовпевненою людиною. Вважаю, що насамперед потрібно наполегливо вчитися та мати цікавість до життя. Сьогодні ви вже маєте деякий фундамент, добирайте певних інструментів, пізнавайте реальність та зрозумійте навіщо ви прагнете стати прем'єр-міністром.

Що б ви зробили в першу чергу, якщо б у вас була чарівна паличка?

Я би скористався нею, щоб такі люди, як ви якомога скоріше отримали необхідні знання і навички, почали працювати і розвивати нашу країну.

Інтерв'ю проведено в рамках проекту "Завтра_2037", де талановиті діти України діляться своїми неймовірними винаходами та досягненнями. 3 грудня 2017 року в Дніпрі ви почуєте концентрат інсайтів для маркетологів, HR-професіоналів, прогресивних викладачів, батьків і всіх, хто активно замислюється про завтра. І все це — від футурологів, візіонерів майбутнього — сьогоднішніх підлітків.