Що не так із законопроектом про деривативи

Законопроект про деривативи міг би стати одним із документів, які вдосконалили б український фінансовий ринок. Натомість поки що існують сумніви, що в результаті прийняття поточної редакції проекту щось на ринку справді зміниться на краще

31 березня не з першої спроби, але все ж був прийнятий у першому читанні проект Закону України № 3498 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо регульованих ринків та деривативів)".

Цей законопроект справедливо розглядається як одна зі складових пакету проектів, конче необхідних для реформування та розвитку фінансового сектору.

Депутатам та суспільству основна мета прийняття змін до законодавства традиційно доводиться у достатньо короткій, не деталізованій, але яскравій формі. На картинках все виглядає дуже позитивно але не гарантує, що сам законопроект є якісно пропрацьованим. Здавалося, що прийняття цього ПЗУ має вдосконалити інфраструктуру ринків капіталу та інших регульованих ринків, покращить функціонування ринків похідних цінних паперів та деривативів. Але вже на етапі розробки законопроекту у професійних учасників було чимало зауважень:

  • не імітувати обговорення з учасниками ринку, а реально опрацьовувати їх численні зауваження до проекту,
  • не прикриватися авторитетом міжнародних організацій та мантрами про необхідність приймати все, що завгодно, аби тільки не зупиняти реформи, а приймати документи, реально потрібні ринку,
  • імплементувати всі (а не тільки зручні) вимоги євродиректив та міжнародних стандартів в національному законодавстві — причому в точності і з посиланням на кожну статтю у кожному документі,
  • враховувати насамперед суть європейських підходів до функціонування регульованих ринків, а не концентруватися лише на зміні назв та впровадженні подекуди досить загальної термінології європейських документів.

От тоді б український фінансовий сектор дійсно отримав "покращення" і "вдосконалення" — все, що зазвичай характеризує успішний законопроект. Натомість поки що існують сумніви, що за наслідком прийняття поточної редакції проекту щось на ринку справді зміниться на краще.

Наведу основні приклади неадекватного чи декларативного врахування в законопроекті норм міжнародного права щодо регульованих ринків та обігу деривативів.

Приклад сліпого та недолугого копіювання — перейменування всіх торговців цінними паперами на "інвестиційні фірми", фондових та товарних бірж — на "операторів ринку". Для того щоб виконувати функції та відповідати вимогам, передбаченим національним та європейським законодавством, суб"єкти ринку зовсім необов"язково мають дослівно називатися так, як в MiFID. От у когось є відчуття, що на фінансовому ринку України щось принципово змінилося після перейменування акціонерних товариств з "відкритих" на "публічні", зберігачів на "депозитарні установи" тощо? Кому заважає, що польське законодавство про торгівлю фінансовими інструментами застосовує термінологію "фондова біржа", а не "оператор ринку"? Хто з учасників ринку справді вірить, що в торговців цінними паперами (та їх клієнтів) після перейменування дійсно з"являться нові можливості та торговців дійсно можна буде характеризувати як універсальні "інвестиційні фірми"?

Приклад часткового копіювання — відсутність врахування особливостей інших, ніж біржа, технологічних та організаційних форматів функціонування регульованого ринку: багатосторонніх торговельних систем (MTF) та організованих торговельних систем (ОTF). Ст. 18-20, 31-32 MiFID II описують виключно MTF та ОTF (особливості, специфічні вимоги, торговельні процеси, фіналізацію розрахунків, контроль за дотриманням їх правил, допуск фінансових інструментів до торгів). Де в проекті всі ці норми, що дозволили стимулювати різні формати технологічного розвитку регульованого ринку, впорядкувати конкуренцію та взаємодію між майданчиками?

Приклад принципового неврахування — небажання помічати норму п. 5 ст. 51 MiFID ІІ щодо можливості допуску цінного паперу до торгів на інших регульованих ринках навіть без згоди емітента, якщо допуск вже відбувся хоча б на одному регульованому ринку. Наразі в Україні набуває чинності прямо протилежна норма, яка змушує емітентів, біржі та інвесторів торгувати акціями публічних компаній лише на одній біржі. Конкуренція, захист інвесторів, інтеграція ринків капіталу на тільки в країні, але в усьому європейському просторі? Ні, не чули! І це вже змусило досить відомі публічні компанії, яких роками привчали (в т.ч. адміністративно) проходити процедури допуску до торгів та лістингу на українських біржах, перетворюватися на приватні та бігти з новостворюваного національного регульованого ринку світ за очі.

Не менш умовні та фрагментарні приклади імплементації вимог EMIR та ISDA. В учасників ринку вже була можливість пересвідчитися, чого варте детальне регулювання клірингу та розрахунків не на рівні законодавства, а на рівні підзаконних актів та внутрішніх документів монопольно функціонуючих суб"єктів інфраструктури. Незрозуміло, незручно, формально та без реального виконання функцій центрального контрагента.

Чому ж так? Думаю, однією з причин фрагментарної імплементації норм європейського права є відсутність адекватних перекладів сучасних редакцій європейських документів на державну мову (так само як і навпаки). За відсутності контролю та неготовності осіб, що супроводжують проект, надати конкретні пояснення, чому одні норми євродиректив потрапили в проект, а інші — ні, а якщо потрапили, то чому саме в такій редакції, переможні реляції про комплексне опрацювання європейського законодавства та врахування української практики залишаються лише деклараціями.

Проект в адекватній редакції, безумовно, буде потрібний учасникам ринку. Але поки що, в пропонованій редакції, він, скоріше, потрібний НКЦПФР. А саме для розширення повноважень щодо ліцензування, збільшення кола суб"єктів контролю за рахунок товарних бірж, розширення компетенції щодо встановлення на свій розсуд численних норм, в т.ч. щодо розміру капіталу учасників ринку, тощо.

І це не одинична думка, якщо Комітет з питань запобігання і протидії корупції у Висновку щодо результатів здійснення антикорупційної експертизи проекту звертає увагу на невиправдане надання суперечливих, надмірних повноважень НКЦПФР та необхідність чіткого законодавчого врегулювання певних норм проекту, щоб уникнути ризиків конфлікту інтересів та зловживання певними посадовими особами НКЦПФР з метою отримання неправомірної вигоди.

Принаймні, це необхідно взяти до уваги перед другим читанням.