Сталевий нерв України: як металургія стала символом її сили, кризи й виживання

Консолідація галузі та розквіт фінансово-промислових груп (2005-2009)

Після масштабної приватизації кінця 1990-х початку 2000-х в українській економіці сформувалась олігархо-центрична модель, де контроль над великими активами сконцентрували кілька фінансово-промислових груп. Тож металургія, яка у ці роки забезпечувала до 40% валютних надходжень стала основою для накопичення олігархами економічного та політичного впливу.

Станом на початок 2005 року найбільшим гравцем на ринку був холдинг Ріната Ахметова System Capital Management. Вже на початку 2005 року група контролювала основні металургійні потужності Донбасу і Приазов’я, а також ключові рудні активи Кривбасу. До того ж СКМ стала першим металургійним холдингом з повним циклом виробництва, який контролював видобуток вугілля та руди, виплавку сталі, виготовлення металопродукції, експорт, а також енергетику.

Це створювало основу для подальшої централізації управління у вигляді холдингу "Метінвест", який офіційно сформувався у 2006–2007 роках. У 2008-2009 ця компанія продовжила концентрувати профільні активи гірничо-металургійного сектору не лише в Україні, але й за кордоном (Trametal S.p.A. в Італії, Spartan UK у Великобританії, Promet Steel у Болгарії, а також United Coal Company у США) та поступово перетворилася на транснаціональну корпорацію.

Другою потужною групою був "Індустріальний Союз Донбасу", засновниками якого були Сергій Тарута, Олег Мкртчан та Віталій Гайдук. На початку 90-х партнери створили кілька фірм, які торгували металом, вугіллям та рудою, а вже наприкінці десятиліття їм вдалося взяти під контроль Алчевський металургійний комбінат, виробника коксу "Алчевськкокс" та Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського (зараз "Каметсталь" під контролем "Метінвеста"). У 2005 році ІСД купує меткомбінат Huta Częstochowa у Польщі, а у 2007 бере під контроль комбінат Dunaferr в Угорщині, таким чином компанія також перетворилася на транснаціональну. 

Третім важливим гравцем на ринку була компанія Interpipe Віктора Пінчука. На початок 2005 року Interpipe концентрувався на більш технологічних виробництвах труб та залізничних коліс на базі промислових підприємств Дніпропетровщини. Базою для формування компанії стали Новомосковський трубний завод, Нижньодніпровський трубопрокатний завод, а також Нікопольский завод безшовних труб.

Також на початок 2005 під контролем Пінчука й Ахметова знаходилася "Криворіжсталь". Найбільший в Україні меткомбінат вперше виставили на продаж у 2004 році. Заявки на участь у конкурсі подали шість компаній, в тому числі індійсько-нідерландська компанія Mittal Steel (пізніше — ArcelorMittal) та індійський виробник Tata Steel (входить в десятку світових виробників сталі). Але заявки від закордонних інвесторів відхилили з технічних причин, а переможцем конкурсу стала компанія Інвестиційно-металургійний союз, власниками якої виступали SCapital Management Ахметова та Interpipe Пінчука, який на той момент був зятем президента України Леоніда Кучми. 

Переможець сплатив за підприємство 4,26 млрд грн (приблизно $800 млн за курсом 2004), що викликало значну критику з боку української опозиції, яка вказувала що реальна вартість активу була значно вищою — $5-6 млрд. Але у 2005 році президентом став Віктор Ющенко, й за ініціативи нової влади підприємство повернули в державну власність та оголосили новий конкурс на приватизацію. За новими умовами стартова ціна склала 10 млрд грн (близько $2 млрд за курсом 2005). Заставу для участі в конкурсі внесли Mittal Steel, Індустріальний союз (корпорація ІСД і компанія Arcelor), а також Смарт-груп Вадима Новінського.

24 жовтня 2005 відбувся новий конкурс, переможцем визнали Mittal Steel Germany, яка виявила готовність виплатити за 93%-й пакет акцій "Криворіжсталі" 24,2 млрд грн ($4,8 млрд за курсом 2005). Це у 2,4 раза перевищувало стартову ціну і в 6 разів — суму, отриману за підприємство у 2004 році. Через рік після цього відбулось злиття Mittal Steel з люксембурзькою Arcelor, і з того часу і по нині "Криворіжсталь" працює під брендом "АрселорМіттал Кривий Ріг". 

Період 2005-2008 можна вважати етапом розквіту сталеливарної галузі: у 2006-2007 виплавка сталі в Україні досягла свого піка та перевищувала 42 млн тонн на рік. Також сприятливими були ціни на світових ринках. З 2005 року у світі почався справжній сталевий бум. Головним драйвером цього став Китай, який вже тоді виготовляв значну кількість сталі, але сам потребував її значно більше для інфраструктурних проєктів та будівництва. Українські металурги тоді експортували 80% своєї продукції, що давало країні до 40% валютного виторгу.

Ситуація кардинально змінилася після вересня 2008. Попит на сталь у будівництві та машинобудуванні впав на 30–40%. Ціни на світових ринках обвалилися більш ніж удвічі — з $1 000 до $400/т за кілька місяців. Через це українські підприємства були змушені скорочувати виробництво та відправляти людей у простій.

В результаті кризи експорт української металопродукції впав приблизно вдвічі — з близько $27 млрд у 2008 до приблизно $14,5 млрд у 2009. 

Післякризове відновлення (2010-2013)

У 2010 ситуація поступово починає покращуватись. Світова економіка поступово виходить з рецесії після обвалу 2008-2009, а українські металургійні підприємства відновлюють роботу після зупинок та скорочень минулого року. У 2010 металурги збільшують виплавку сталі на 12% до 33,4 млн тонн порівняно з попереднім роком, активно експортуючи продукцію до Китаю, Туреччини та країн Близького Сходу. Проте світові ціни залишаються нижчими ніж до кризи, а рентабельність виробництва — мінімальною.

Після стабілізації, окремі компанії починають нарощувати активи. Так влітку 2010 до складу "Метінвеста" увійшов Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, що був одним з найстаріших та найбільших підприємств галузі. Іншого маріупольського гіганта, — "Азовсталь", — "Метінвест" контролював з 2006. У 2012 році "Метінвест" також придбає контрольний пакет акцій "Запоріжсталі", що забезпечить компанії остаточне лідерство серед українських холдингів.

Водночас ІСД почав переходити під контроль росіян. У січні 2010 російський бізнесмен Олександр Катунін спільно з групою фінансових інвесторів за участю Зовнішекономбанку придбали контрольну частину (50 % + дві акції) корпорації. Власниками меншого пакету залишалися засновники компанії. 

Разом з цим в цей період власники починають вкладати в модернізацію підприємств. Світовий ринок сталі лише відновлювався, а ціни залишалися нестабільними. Тож українські підприємства потребували модернізації для зниження собівартості. Ще одним фактором стало проголошення владою курсу на європейську інтеграцію. Тоді Україна готувалася до угоди про асоціацію з ЄС, що відкривало перспективи гармонізації стандартів. Ще одним чинником стало продовження газового протистояння з Росією. Висока ціна на газ, змушувала компанії вкладати в енергоефективність.

Крім того, саме в цей період в Україні побудували сучасний електрометалургійний завод. Холдинг Interpipe запустив нове підприємство "Інтерпайп-Сталь" у 2012. Будівництво тривало п'ять років, а вартість проєкту $700. 

Після анексії Криму та початку війни на Донбасі (2014-2019)

Після Революції гідності росіяни анексували Крим та почали проксі-війну на Донбасі. В результаті значна частина активів українських металургійних холдингів на Донеччині та Луганщині опинилась на територіях, які контролювали проросійські бойовики. Однак найбільшим металургійним компаніям на початку війни на Донбасі вдалося зберегти контроль над активами, що знаходилися на непідконтрольній владі території. Але воєнні дії та окупація привели до простоїв та скорочення виробництва на цих підприємствах.

Втім ситуація для галузі й без цього була далеко не найкращою. На глобальному ринку сталі все ще відчувалось уповільнення після кризи 2008. А внутрішній український ринок, що й раніше був відносно слабким, після 2014 скоротився ще більше. До того ж через війну здорожчала логістика і це посилило фінансову вразливість компаній.

Відновлення галузі почалося після так званих "Мінських домовленостей" та закінчення активних бойових дій. Великі підприємства, такі як "АрселорМіттал Кривий Ріг", ММК ім. Ілліча та "Азовсталь", а також "Запоріжсталь" поступово адаптувалися до нових умов та почали модернізацію окремих цехів. Також металурги починають скорочувати споживання газу.

Однак разом з цим українські компанії починають втрачати контроль над активами на непідконтрольній владі території Донеччини та Луганщини. Так, у березні 2017 "Метінвест" заявляє про втрату контролю над усіми підприємствами на території ОРДЛО. А компанія ІСД втрачає "Алчевський меткомбінат", це стало початком кінця цієї компанії, оскільки інший її актив Дніпровський меткомбінат з часом перейшов під контроль "Метінвеста", а у 2021 стосовно ІСД розпочали процедуру банкрутства.

Тим часом російський холдинг "Євраз", який був присутній в Україні з 2006 року поступово виходить з України. У 2017 компанія продає холдингу DCH Олександра Ярославського гірничо-рудне підприємство "Суха балка", а у 2018 Дніпровський металургійний завод. Після цього компанія Ярославського створює металургійний підрозділ DCH Steel. 

Пандемія та велика війна (2020-2025)

Пандемія COVID-19 сильно вдарила по світовій економіці. Через карантинні обмеження та спад у світовій торгівлі світові ціни на сталь та руду суттєво знизились. На тлі цього деякі українські підприємства були змушені обмежувати виплавку сталі або зупиняти її на короткий термін. Втім за результатами року падіння виробництва сталі в країні склало всього 4%.

Вже у 2021 світові ціни почали стрімко зростати: влітку того року тонна залізної руди в Китаї коштувала $200, а за арматуру на ринку ЄС давали понад $700/т. Це дало можливість українським металургам непогано заробити. За 2021 рік вони експортували свою продукцію на суму  $14 млрд, що склало понад 20% від загального експорту. Багато хто з бізнесу та експертів був переконаний, що на світ чекає "сировинний суперцикл", тобто період багаторічного зростання світових цін на сировину, як це було у 2005-2007.

Але повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 припинило це свято оптимізму. Вже до кінця війни російські військові окупували Маріуполь, де знаходилися ММК ім. Ілліча та "Азовсталь". "Азовсталь" стала символом українського опору весною 2022 та була повністю зруйнована під час боїв, а ММК ім. Ілліча розграбували "кадирівці". Разом з цими підприємствами Україна втратила 40% виплавки сталі. 

Важко було й тим підприємствам, що знаходилися в глибокому тилу. Через обстріли енергетики енергомісткі металургійні підприємства були змушені регулярно зупинятись. А блокада морської логістики в перший рік війни суттєво скоротила можливість експортувати. Тож металурги були змушені скорочувати виробництво. В результаті виробництво сталі у перший рік війни скоротилось майже в 3,5 раза до 6,3 млн тонн. Але наприкінці 2023 ситуація для галузі дещо покращилась. По-перше, у вересні 2022 море вдалося розблокувати українським військовим, що відігнали російський флот до портів. По-друге, зріс попит на метал всередині країни, через потреби оборонки, а також матеріалів для фортифікацій та відновлення. 

Станом на осінь 2025 галузь потроху адаптується до роботи в умовах війни. Серед основних проблем галузі бізнес вказує мобілізацію кваліфікованого персоналу та відключення електроенергії. Крім цього бізнес непокоїть те, що з 1 січня 2026 в ЄС почне діяти вуглецевий тарифний механізм CBAM, що може знизити конкурентноздатність української сталі на ключовому європейському ринку, а також спровокувати потік демпінгового імпорту сталі на український ринок.