Головна загроза для інвесторів в Україні — безвідповідальні політики

Відкрите звернення до Президента України Віктора Ющенка керівника компанії "ТНК-ВР Україна" Олександра Городецького

Шановний Вікторе Андрійовичу!

Мені жодного разу не доводилося звертатися до державних службовців зі сторінок засобів масової інформації. І гадаю, не лише мені одному. Бізнесмени, які працюють у більшості цивілізованих країн, зазвичай використовують менш публічний інструментарій — ділове листування, особисті зустрічі, переговори, наради, презентації тощо.

Як одній із провідних УКРАЇНСЬКИХ нафтових компаній, "ТНК-ВР Україна" неодноразово доводилося діяти саме таким чином, щоб забезпечити реалізацію важливих для держави та галузі рішень. Проте останнім часом робити це стає дедалі важче. Передусім через надмірну політизацію суто економічних питань. Свої непрофесійні дії, що шкодять розвитку галузі, окремі політики намагаються представити громадськості як захист національних інтересів.

Яскравим прикладом зловживання високим державним статусом і довірою виборців є відкрите звернення депутата Верховної Ради Василя Сіренка до Президента України Віктора Ющенка, нещодавно надруковане у парламентській газеті "Голос України". На жаль, мені доводилося читати вже не одну подібну публікацію пана Сіренка. Ці "шедеври" гострого художньо-політичного жанру змусили мене вдатися до рішучих кроків і підготувати адекватну відповідь, адже за словесною еквілібристикою народного обранця проглядається велике бажання організувати перерозподіл власності у нафтовій галузі та зупинити інтеграцію українського паливного ринку в світовий економічний простір. Допустити цього не можна.

Враховуючи масштабні політичні та економічні трансформації, що їх наразі переживає Україна, вкрай важливо, щоб громадськість та національні еліти усвідомили, як насправді відбувалося становлення вітчизняного ринку палива. Які тенденції сьогодні визначають його розвиток і чому потрібно терміново консолідувати зусилля для підвищення конкурентоспроможності галузі. Впевнений, що держава та приватні інвестори у цьому прагненні не мають принципових розбіжностей. Особливо добре це розумієш, коли аналізуєш роботу Лисичанського НПЗ останніх років.

Приватизація "ЛИНОСу"

Фактично Лисичанський НПЗ був "приватизований" ще до того, як на ньому з'явилася ТНК. І Україна з тієї "приватизації" не мала жодної копійки. Лише величезні втрати. Формально підприємство начебто знаходилося у державній власності, а насправді вже належало кредиторам. Відсутність ефективного власника призвела до того, що 1999 року за обсягами виробництва лисичанського гіганта випередив навіть маленький Шебелинський ГПЗ, розташований у сусідній Харківській області. Лавиноподібне зростання боргів, у тому числі перед бюджетом та робітниками, поставило питання про доцільність існування "ЛИНОСу". Він опинився на межі фінансової катастрофи. Ще б кілька місяців такого "хазяйнування", і приватизувати було б нічого.

У 2000 році в Україні взагалі мало хто думав власне про переробку. 80% палива тоді імпортувалося. На ринку процвітали "тіньовики", навіть заправок з належним сервісом майже не було. Часто-густо з бензовозів продавали сумнівної якості суміші, які потрапляли на територію України контрабандним шляхом.

Новітня історія Лисичанського НПЗ, а разом з ним і вітчизняного ринку палива, розпочалася 18 липня 2000 року. Тоді дочірнє підприємство Тюменської нафтової компанії "ТНК-Україна" придбало контрольний пакет акцій (67,41%) підприємства. Ми зібрали професійну команду менеджерів, поламали непрозорі схеми та почали виводити завод з кризи. За кілька років Лисичанський НПЗ з аутсайдера перетворився на лідера нафтового ринку країни. Багато у чому ми стали прикладом для інших компаній цього сегменту. Зростання конкуренції, боротьба за клієнта покращили якість палива та сервісу на АЗС. А стабільно працююче підприємство перетворилося на запоруку соціальної стабільності цілого регіону країни — Луганщини. Впевнений, що це відповідало інтересам Української держави та її народу.

Виконання інвестиційних зобов'язань

20 липня 2005 року Фонд держмайна України підтвердив виконання всіх інвестиційних зобов'язань, які взяла компанія під час приватизації Лисичанського НПЗ.

Зокрема, інвестор погасив заборгованість підприємства перед Пенсійним фондом, Державним бюджетом, а також трудовим колективом на загальну суму $2,8 млн. На $2,4 млн. поповнив оборотний капітал і витратив $16,2 млн. на спорудження трьох нових установок. Власник акцій виплатив борги заводу по кредиту банку WestLB обсягом 18,5 млн. євро, а також погасив залишок заборгованості перед банком на загальну суму 52,3 млн. євро, здійснивши безпрецедентний єдиноразовий платіж Держказначейству України. Покупець перевиконав свої зобов'язання з постачання нафти, інвестицій в технічне удосконалення переробного підприємства. Внаслідок цього "ЛИНОС" став першим і єдиним у країні НПЗ, який виробляє бензинів більше, ніж мазуту.

Загалом, витрати, яких зазнала Компанія у зв'язку із виконанням умов договору купівлі-продажу акцій ВАТ "Лисичанськнафтаоргсинтез", перевищили $115 млн.

За п'ять років середня заробітна плата працівників Лисичанського НПЗ зросла майже в 3,5 рази і перевищує середню по галузі. На заводі створено 110 нових робочих місць, більше 500 — у київському офісі.

Сьогодні активи Лисичанського НПЗ належать міжнародному холдингу ТНК-ВР, який був створений у вересні 2003 року внаслідок злиття російських компаній ТНК, СИДАНКО і основних російських активів компанії ВР — одного зі світових лідерів нафтового бізнесу. Таке партнерство дозволило долучитися до міжнародного досвіду та запровадити високі стандарти корпоративного управління і контролю.

ТНК-ВР стабільно виплачує податки і здійснює інші платежі до бюджету, є прикладом дотримання податкової дисципліни. 2005 року податкові платежі групи компаній ТНК-ВР та її партнерів в Україні перевищили 2,5 млрд. грн.

До 2010 року Компанія планує вкласти в розвиток Лисичанського НПЗ $150 млн. Цілі, які ставить перед собою інвестор, — це передусім підвищення ефективності існуючих активів та якості продукції, розширення її асортименту; збільшення глибини переробки та вдосконалення охорони праці, екологічної і промислової безпеки. Впевнений, що це відповідає інтересам Української держави та її народу.

Головна проблема українського ринку

Дивно, але знаходяться люди, які вважають, що все вищеописане — не в інтересах Української держави. Розуміючи, що сперечатися з ефективністю роботи інвестора безперспективно, вони намагаються поставити під сумнів саму законність приватизації НПЗ. Мені зрозуміло, чому це відбувається. Свого часу ТНК не дала заробити на "гарячому" банкрутстві "ЛИНОСа" декільком "професійним" кредиторам. Вони розраховували, що "роздуті повітряні" борги за стратегічне підприємство рано чи пізно сплатить або держава, або приватний бізнес. Цей план готувався задовго до нашого приходу на завод: справа про банкрутство ВАТ "ЛИНОС" була порушена арбітражним судом Полтавської області ще 1996 року. Розібравшись з ситуацією, ми зайняли принципову позицію: діяти виключно в правовому руслі та не платити борги, які не підтверджені належним чином. Нам вдалося домовитися з добросовісними партнерами заводу, врятувати підприємство від банкрутства, провівши процедуру санації, яка влаштувала більшість кредиторів. Поворотним став 2003 рік, коли комітетом кредиторів ВАТ "ЛИНОС" було прийнято рішення про укладання мирової угоди між кредиторами та боржником.

Усі ці дії викликали неабиякий супротив опонентів. Зокрема, одного з кредиторів заводу — ЗАТ "НВО Агрокомплекс" та його керівника Олександра Галкіна. Відбулися численні суди, які засвідчили нашу правоту. Верховним Судом України остаточно було підтверджено законність формування реєстру кредиторів ВАТ "ЛИНОС", законність введення процедури санації на цьому підприємстві, законність укладання та затвердження мирової угоди. Судовими органами України не було виявлено жодних порушень під час проведення комерційного конкурсу з продажу акцій Лисичанського НПЗ.

Зрозумівши, що провести правовим шляхом реприватизацію підприємства неможливо (бо немає жодних юридичних підстав), виконавці волі колишніх тіньових господарів заводу тепер намагаються збурювати громадськість заявами про "російську" загрозу на українському нафтовому ринку. На мій погляд, саме у такому контексті слід розглядати вже згадуване звернення депутата комуністичної фракції парламенту минулого скликання Василя Сіренка до Президента України. Вже протягом досить тривалого часу цей "захисник" українських національних інтересів закидає державні установи листами, в яких наводить, на його думку, "кричущі факти порушення законів України під час приватизації Лисичанського НПЗ". Повторювати висмоктані з пальця, перекручені "аргументи" не має жодного сенсу: більшість з них вже отримала незадовільну оцінку в залі суду. До речі, тези, що їх висуває пан Сіренко, ледь не дослівно повторюють безпідставні звинувачення згадуваного вище пана Галкіна. Вони лише трішки "осучаснені" за рахунок нещодавніх подій. І вже не вперше викладені під специфічним кутом зору "ображеного" ЗАТ "НВО Агрокомплекс".

Наприклад, пан Сіренко згадує добре відому громадськості кіпрську компанію "ТМР Енерджі", чиї позови до України спричинили чималі збитки через арешти вітчизняних літаків АН-124 "Руслан" за кордоном. При цьому народний обранець чомусь "забув" про те, що позов до Стокгольмського арбітражу "ТМР Енерджі" подала ще до приватизації Лисичанського НПЗ. А отже інвестор не має жодного стосунку до цієї справи, що підтверджено міжнародною судовою інстанцією. Напевно, правознавцю Сіренку варто було б звернути на це увагу. Як і на те, що ТНК-ВР, розуміючи важливість проблеми для Української держави, як системний і відповідальний власник, взялася за її вирішення і зіграла центральну координуючу роль у розв'язанні суперечки вартістю 50 млн. грн. Такий цивілізований вихід із конфлікту став яскравим свідченням ефективності конструктивної взаємодії влади й бізнесу.

Та незважаючи на всі досягнення інвестора, доктор юридичних наук Сіренко у своєму черговому зверненні до Президента України публічно закликає "сприяти поверненню в державну власність майна, незаконно привласненого олігархічними структурами". Готовий у народного обранця і план подальшої роботи з заводом. Керуючись його логікою, підприємство має перейти в державну власність, щоб Україна "не витрачала народні гроші на будівництво нового НПЗ та змогла убезпечитися від сезонних бензинових змов олігархів". Виявляється, академіку Академії правових наук України Василю Сіренку суд не потрібен. Він хоче "вирішувати" питання поза правовим полем. Складається враження, що Президентові європейської країни пропонують втрутитися у діяльність підприємства, призначити винних та забрати завод.

Цей випадок наочно демонструє, що основні загрози для інвесторів в Україні створюють не лише і не стільки недосконалі закони, скільки їх публічне і безкарне перекручування та нехтування з боку політиків, безцеремонне відстоювання народними обранцями приватних інтересів певних фінансових груп.

Саме тому я звертаюся до Вас, пане Президенте, з проханням давати рішучу відсіч будь-яким спробам втягнути державу у вирішення бізнес-інтересів окремих політиків. Упевнений, Ви добре обізнані з історією становлення української нафтопереробної галузі та поінформовані про ту роботу, яку проводять сумлінні інвестори. Як досвідчений державний діяч і просто мудра людина, Ви в змозі відділити зерно від полови, втім, сподіваюсь, як і більшість читачів, до яких я пишу.

Насамкінець хочу сказати, що попри тиск, що чиниться окремими українськими можновладцями на бізнес політичними методами, інвестори продовжують розвивати підприємства та підвищувати їхню ефективність. Ми щиро сподіваємось, що на зміну нервовому напруженню перехідного періоду для українського бізнесу настане стабільна пора для конструктивної, напруженої та ефективної праці на перспективу. Впевнений, що це відповідатиме інтересам Української держави та її народу.

З повагою,

Олександр Городецький,

президент ТОВ "ТНК-ВР Україна"