Літо минуло, а в Маріуполі все ще жарко

Ярослав Ведмідь

Металургійний комбінат "Азовсталь" — одне з найстабільніших українських підприємств. За дев"ять місяців поточного року азовстальці продовжують нарощувати виробництво і отримують більші прибутки, ніж минулого року. І це зважаючи на те, що постачання металопродукції до США значно обмежилося. Протягом демпінгового розслідування українські металурги тримали досить високі ціни (азовстальський метал коштував дорожче за продукцію всіх інших українських меткомбінатів), щоб задобрити американські органи, але це позначилося на обсягах продажу.

В поточному році комбінат "Азовсталь" виробляв 59,7% продукції на експорт в країни далекого зарубіжжя, 37% — для потреб українських підприємств і лише 3,5% відвантажено в країни СНД. Причому найбільша рентабельність реалізованої продукції в Україні — 24,8%, в країнах СНД не набагато нижча — 19,7 %, а от для далекого зарубіжжя цей показник становить мінус 9,7%. Загальна рентабельність продаж на 01.09.97р. становить 7,8%. Генеральний директор металургійного комбінату "Азовсталь" Олександр Булянда про негативну рентабельність з експортних операцій каже так:

— Ми не встигаємо змінювати наші ціни відповідно до змін цін на ресурси і сировину. Так, в поточному році підвищилися ціни на вугілля, електроенергію, феросплави, залізничні тарифи. Окрім того американський ринок не готовий сприймати будь-яку ціну, і ми повинні підстроюватися під американського замовника.

За підсумками роботи за 9 місяців 1997 року комбінат отримав балансовий прибуток у сумі 126 474 тис. грн. Це на 33,8% більше, ніж за відповідний період минулого року. На збільшення прибутку частково вплинуло нове положення про вирахування валового доходу з підприємств згідно з новим Законом про оподаткування прибутку, за яким до суми прибутку включається прибуток з відвантаженої, але не реалізованої продукції.

Зростання прибутку пояснюється не лише бухгалтерськими деталями — серед причин зростання балансового прибутку можна назвати і досить низьку, як для меткомбінату, частку бартеру (27,5% до обсягу реалізації) і налагоджену мережу дистриб"юторів і трейдерів.

Внаслідок неплатоспроможності багатьох замовників стан взаєморозрахунків з ними погіршився. За відносного збереження строків погашення дебіторської заборгованості (період зменшився на 0,5 дня і склав 55,7 дня), частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів виросла на 5% і склала 44,6%. Відповідно знизилася і ліквідність поточних активів, що характеризує погіршення фінансового стану підприємства.

В динаміці структури виробництва товарної продукції просліковується тенденція до збільшення частки постачання на внутрішній ринок. Але надходжнення коштів від реалізації продукції на експорт до далекого зарубіжжя протягом останніх років є найвагомішим джерелом припливу "живих грошей". Другим за важливістю джерелом є попередня оплата замовлень.

Основні споживачі продукції "Азовсталі" і їх частка в загальному обсязі відвантажень на експорт (за 9 місяців 1997 року)

Çàãàëîì òå, ùî çàðàç ñïîñòåð³ãàºòüñÿ íà êîìá³íàò³ "Àçîâñòàëü", можна охарактеризувати як підйом. За словами Михайла Поживанова, на комбінаті "Азовсталь" все більше дають про себе знати конструктивні зміни, які розпочали керівники підприємств. "Не приховую, що не все мені подобається в планах і діях генеральних директорів і на цьому грунті у нас часто виникали тріння і суперечки, але я вважаю, що розходження у поглядах — процес природний і навіть необхідний, тому що часи дружних одноголосних аплодувань минули. А в супечеках та сумнівах і народжується, як відомо, істина".

Екологічні війни

Історія суперечок між мером міста Михайлом Поживановим і директорами маріупольських підприємств дуже стара. Почалося все мабуть ще в часи, коли розпочалася приватизація "Азовсталі". Тоді, за словами Олександра Булянди, Михайло Поживанов робив все можливе для її гальмування.

Згодом непорозуміння переросло у відверте протистояння і вже потребувало залучення засобів масової інформації для інформування прихильників тієї та іншої сторони про стан справ на фронтах. Мер Маріуполя вибрав "Приазовский рабочий", керівництво "Азовсталі" мало свою газету — "Азовсталець". На сторінках цих газет у найжаркіші часи (літо 1997 року) спостерігалися такі словесні війни, що важко було розібратися, хто правий, а хто відбріхується.

Якщо говорити про довіру, то директори підприємств користуються більшим авторитетом у місті, ніж мер. Це можна зрозуміти. За середньої зарплати по Україні 150 грн. в Маріуполі металурги в середньому отримують 500-800 грн., прибиральниця комбінату "Азовсталь" — 150 грн. Причому виплати проходятть регулярно, а інколи (в часи, коли те стратегічно потрібно) люди отримують ще й премії. Тож, авторитет там, де гроші.

Влітку Михайло Поживанов в черговий раз спробував "перетягти" повагу маріупольців на свій бік. Спроба полягала у розгортанні екологічної боротьби. Екологічна ситуація в місті Маріуполі справді катастрофічна. В радіусі 20 кілометрів розташовані чотири монстри української промисловості — "Азовсталь", металургійний комбінат імені Ілліча, "Азовмаш" і "Маркохім". Окрім цього працює ще декілька десятків більш дрібних підприємств, які також вносять свій посильний внесок у забруднення навколишнього середовища.

Мер міста намагався стягнути великі екологічні штрафи з маріупольських металургійних комбінатів. Але чи вирішило б це проблему? Швидше за все, ні. По-перше, найбільше забруднює місто "Маркохім", тому якщо з когось треба було починати, то саме з нього. По-друге, на металургійних комбінатах вже давно розроблені і навіть потроху впроваджуються в життя екологічні програми. По-третє, досить сумнівним є те, що гроші, отримані від стягнень, пішли б на покращення екологічної ситуації в місті. Конфлікт набув досить серйозного повороту.

Тепер вже маріупольських газет було замало і суперечка "переїжджає" до Києва. Мабуть багатьох шокувала стаття в одному з літніх номерів "Всеукраїнських Відомостей". В статті мер міста постає провідним українським екологом, який робить "неупереджений" аналіз екологічної ситуації в місті Маріуполі.

У відповідь директори "Азовсталі", металургійного комбінату імені Ілліча і "Азовмашу" звертаються не до народу, а до представника народу — Президента України Леоніда Кучми. Окрім інформування про стан справ в місті Маріуполі директори висловили свою думку і щодо причини конфліктів з місцевою адміністрацією:

— Нам зрозуміло, що істерія М.О. Поживанова щодо керівників підприємств викликана тим, що йому напередодні нових виборів до Верховної Ради України необхідно відволікти увагу мешканців міста Маріуполя від своєї комерційної діяльності, яка носить кримінальний характер.

Багато хто впевнений, що пан Поживанов мітить на директорське крісло металургійного комбінату "Азовсталь" чи комбінату імені Ілліча і заради цього готовий пожертвувати багато чим.

Хоча є й люди, які стоять на боці місцевої адміністрації. Один випадковий знайомий, який називав пана Поживанова, як і заведено у донецькому регіоні, "Мішою", і доводив, що він йому родич (це також місцева традиція), говорив, що люди довіряють мерії і мерові. Причому останньому — в першу чергу за порядність у ділових стосунках. Конфліктну ситуацію з директорами він пояснив тим, що мерія свого часу спробувала закріпити за підприємствами райони міста для упорядкування доріг, прибирання тощо. Це ніби-то викликало протест, і все почалося.

Взагалі, екологічна епопея закінчилася з подачі Кабінету Міністрів України. 27 червня Кабмін прийняв постанову про підвищення лімітів викиду в атмосферу шкідливих речовин, встановлених для металургійних комбінатів "Азовсталь" та імені Ілліча. Норми лімітів для них на 1997 рік затверджені на рівні фактичних викидів за 1996 рік. Згідно з попередніми лімітами металургійні комбінати мали платити до за перевищення норм забруднення навколишнього середовища 20-30% від загального прибутку, що залишався в їх розпорядженні. В січні 1996 року екологічні стягнення з підприємств за порушення були проіндексовані у 50,2 раза. Кабмін рекомендував Маріупольській держадміністрації прераховувати 50% екологічних стягнень назад меткомбінатам з умовою, що вони використовуватимуть ці кошти на заходи із збереження навколишнього середовища.

Генеральний директор ВАТ "Металургійний комбінат імені Ілліча" Володимир Бойко коментує літні події так:

— Екологічними питаннями керівництво комбінату займається весь час. Міністерство екологічної безпеки визнає той факт, що обом маріупольським меткомбінатам було неправильно встановлено ліміти викидів у атмосферу. Якщо говорити про комбінат імені Ілліча, то ліміти в 180 000 тонн викидів планується досягти у 2005 році, причому лише за умови великих капітальних вкладень. Нам же його встановили починаючи з 1996 року.

Олександр Булянда також не заперечує правильності порстановки питання. Лише минулого року 15% прибутку азовстальці витратили на екологічні програми: "Проблема в тому, що мер Маріуполя, наполягаючи на виплатах згідно його розрахунками, практично вів обидва комбінати до банкрутства".

Після закінчення екологічних баталій (відгомін їх, щоправда, ще й зараз є, але це вже не війна, а швидше перестрілки) спостерігався період нормалізації відносин влади і підприємств. Хоча це було лише поверхневе враження. Маріупольські конфлікти мають хвилеподібний характер.

На початку осені, в розпал антидемпінгового розслідування, мер Маріуполя робить заяву, що з вини маріупольських металургів Україні обмежили ввезення металу в США. Він однозначно сказав, що демпінг спостерігався. Однією із схем продажу металопрокату за цінами нижчими собівартості був продаж високоякісного металу за ціною брухту, або другосортної продукції.

Це, відповідно, спричинило новий виток маріупольських "розборок". Взагалі Олександр Булянда вважає, що доти, поки Михайло Поживанов буде залишатися, мером проблем з владними органами не уникнути.

Не винні ми, він сам прийшов ...

 ëèñòîïàä³ ìèíóëîãî ðîêó äâà àìåðèêàíñüê³ виробники листового прокату подали петицію до Міжнародної торгової комісії з вимогою почати розслідування щодо нанесення збитків американським виробникам металопродукції проти чотирьох країн — Китаю, Росії, України і Південно-Африканської Республіки. Тоді ж в листопаді, на засіданні цієї комісії вирішили почати антидемпінгове розслідування. Офіційною підставою для такого кроку було існування загрози збитків американським виробникам за умови, що поставки металу з вищезгаданих чотирьох країн будуть продовжуватися в попередніх обсягах. Заступник начальника відділу зовнішньоекономічних зв`язків металургійного комбінату "Азовсталь" Олександр Фоменко підкреслив, що факту нанесення збитків комісія не знайшла, хоча антидемпінговий процес може розпочатися і за умови існування загрози. "Взагалі, я вважаю, що це був найлегший спосіб усунути найбільших імпортерів металу в Америку чи прийнаймні обмежити їм поставки, — зауважив він.

Антидемпінгові процеси не є чимось дивним. Лише проти виробників металопродукції до 1997 року в США відбулося близько 80 антидемпінгових розслідувань. Останнім більш-менш гучним був процес проти Західноєвропейських країн. В 1992 році антидемпінгові мита накладалися на Великобританію, Німеччину, Францію, Італію і Бельгію. Ця п`ятірка протягом десяти років домінувала на американському ринку металопродукції. Звичайно, невтішні наслідки для західноєвропейських виробників (їм створили умови, за яких експортувати метал можуть одиниці), з іншої сторони — для України це було позитивне рішення. Одразу після того, як європейців попросили з американського ринку, утворився, так би мовити, вакуум, туди хлинули потоки металу з інших країн, в тому числі і з України. За декілька останніх років експорт металу з України до США підскочив у декілька десятків разів.

— Якщо в 1992 році,— каже Олександр Фоменко, — об`єм експорту сталевого листа складав всього 12 тис. тонн, то в 1996 році ми поставили 560 тис. тонн. Варто зазначити, що Росія та Китай також не втрачали моменту, і поставляли щорічно близько 280 тис. тонн сталевого листа.

З 1992 року року обсяг українських поставок збільшився з 2% на американському ринку металопродукції до 8,5%. Пан Фоменко вважає, що Україна перевищила той рівень, який дозволено займати імпортерові. Американські виробники скористалися можливістю скликання антидемпінгового розгляду, за якого, звичайно, беруться чотири перші країни і вираховуються загальні збитки від імпорту їхньої продукції.

Американці вже досить натреновані щодо цього. Кожні два роки вони мають змогу практикуватися у проведенні нового антидемпінгового розслідування. За словами Олександра Фоменка, в Америці існують навіть фірми, які спеціалізуються на розкрутках чергового процесу на замовлення національних виробників.

Здебільшого антидемпінгові процеси закінчуються або погано (для імпортерів), або дуже погано. Тому українські виробники за підтримки президента України Леоніда Кучми намагалися лише полегшити вирок.

Якщо говорити про наслідки розслідування, то вони виявилися досить несподіваними. Справа навіть не в значеннях квот і мита, а в тому, що зв`язок між цінами на метал до початку розслідуваннями і економічними санкціями майже не простежувався. З високо піднятою головою з розслідування вийшла ПАР, умови постачання металу цією країною майже не погіршилися. Американці вважають, що це країна з розвинутим ринком і це багато в чому вплинуло на їх строгість. Щодо України, то тут варто зазначити, що ми також лицем в багнюку не впали. Україна отримала найбільшу квоту на постачання металопродукції серед усіх чотирьох країн. Олександр Булянда так коментує наслідки антидемпінгового розслідування:

— Україна отримала 158 тисяч тонн основної квоти і 5 відсотків преміальної квоти у випадку, якщо ціна нашого металу буде вища за встановлену Міністерством торгівлі США. Тобто потенційно Україна може отримати 166. тис. тонн загальної квоти. Ми розуміємо, що в даній ситуації кращого результату досягнути було неможливо. В порівнянні з Китаєм і Росією у нас найбільша квота — Китай отримав 150 тис. тонн квоти, Росія — 100. Якщо ми не порушуватимемо досягнутих угод, то вже через п`ять років всі санкції перестануть діяти. Інакше кажучи антидемпінгове розслідування не закінчене, воно призупинене.

Для визначення мінімальної ціни поставок металу американці взяли ціну "Азовсталі" ($347 за тонну) і пропонували встановити мінімум на рівні $400 за тонну, українська сторона пропонувала $350. Зрештою зійшлися на $365. Це досить висока ціна. Фактично лише азовстальський і іллічівський метал може тягнути на таку ціну. За словами Олександра Фоменка, для алчевських металургів — це поки що недосяжна планка.

Михайло Поживанов стверджував, що азовстальці все таки застосовували деякі схеми постачання в Америку металу за ціною меншою від собівартості, тобто вдавалися до демпінгу. Олександр Булянда розповів, що азовстальський метал справді потрапляв на ринок США за демпінговими цінами. Але це була не справа рук "Азовсталі" чи її офіційних дистриб"юторів і трейдерів. Досить часто металопродукція "Азовсталі" постачається за кордон незаконним шляхом. В договорах на внутрішній продаж металу зазначається, що він не підлягає вивезенню за кордон. Незважаючи на заборону, приватні фірми часто-густо провозять в США азовстальський метал і там збувають його за цінами нижче собівартості. На думку Олександра Булянди, це свідчить про те, що фірми-постачальники відмивають тіньові гроші.

Кредитна історія

Повернемося до екологічних проблем. Не можна сказати, що директорів металургійних комбінатів "Азовсталь" і імені Ілліча зовсім не турбує екологія міста. Деякі кроки щодо її покращення все ж робляться. Якщо підприємствам вдасться реалізувати програми модернізації комбінатів (закінчитися вони мають на початку наступного тисячоліття), то необхідність будувати десь на околицях Маріуполя заводу з виробництва протигазів і респіраторів зникне. Так, на майбутні 10 років на "Азовсталі" заплановано реконструкцію теплоелектроцентралі, модернізацію сталеплавильного виробництва з закриттям мартенів, утилізацію шлаків і інших промислових відходів, перехід на якісніше паливо тощо. Але для цього необхідно знайти кошти, досить значні — близько $1 275 млн.

Для отримання кредитів керівництво "Азовсталь" взялося за створення позитивного іміджу підприємства в очах іноземних інвесторів і банків. Так, австрійською фірмою "Voest Alpine Indastriealagenbau GmBH" розроблено концепцію реконструкції та модернізації меткомбінату. Підприємству аналіз перспектив і шляхів розвитку обійшовся в $730 тис. Імідж — штука безцінна. Одразу був визначений і австрійський банк, який і буде кредитувати принаймні частину інвестиційних проектів. Ним став банк "Creditanstalt — Investment Bank Securities", щоправда тоді ще без Creditanstalt, але це несуттєво. Окрім прийнятних умов, які пропонував банк, вибір був зумовлений і тим, що, за словами Олександра Булянди, "CA-IB Securities" — державний банк, а до державних організацій довіри більше.

Австрійська сторона пішла на кредитування комбінату без державних гарантій, рекомендації і гарантії були лише від торговельних партнерів "Азовсталі". Варто зазначити, що спеціалістами довго вивчалися кредитні історії підприємства, і вони дійшли висновку, що до цього часу співпраця комбінату з вітчизняними банками була нормальною.

Кредит у розмірі $18 992 000 надається азовстальцям строком на три роки, під 13,5% річних. Керівництво комбінату вважає, що така ставка є значним досягненням з огляду на те, що держава не надавала своїх гарантій. Причому, якщо сторони будуть задоволені співпрацею, то можливе не тільки продовження строку надання кредиту (до 5 років), але й збільшення кредитування до $150 млн. В якості уповноваженого банку, який здійснюватиме обслуговування і супроводження кредиту, вибраний Перший Український Міжнародний Банк. В якості ж коштів погашення кредиту за угодою передбачений доход від експортних поставок металопродукції постійному і стабільному партнеру "Азовсталі" німецькій фірмі "Клекнер Шталь Унд Метал Хандель ГМБХ".

Втім, якщо хтось думає, що іноземці не піклуються про власного виробника, кредитуючи іноземного, то він помиляється. З зазначеної суми кредиту $4 530 000 будуть спрямовані на фінансування будівельних, демонтажних та монтажних робіт, що виконуватимуть українські підприємства. Решта ж, очевидно, повернеться до Австрії, оскільки за домовленістю, необхідне обладнання і устаткування металурги закуповуватимуть на батьківщині кредиторів.

Одним із стратегічних напрямків розвитку ВАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь", як зазначив Олександр Булянда, є технічне переозброєння енергетичного господарства. Вже підписаний контракт з французькою фірмою "AIR Liquid" на постачання обладнання для модернізації кисневого блоку.

Нагальною потребою підприємства є реконструкція ТЕЦ. Через проблеми в українській електромережі — тотальний дифіцит електроенергії, на "Азовсталі" доводиться виробляти електроенергію самим на станції, яка вже абсолютно до цього не придатна. Витрати на електроенергію дуже значні. За умови реконструкції ТЕЦ собівартість виробленої продукції значно зменшиться, окрім того ТЕЦ є потужним джерелом забруднення навколишнього середовища. Досягнуто домовленості про проведення реконструкції ТЕЦ французькою фірмою "Gas de France" — однією з провідних європейських фірм з постачання і монтажу енергетичного обладнання.

Зараз ведуться переговори з іншими європейськими банками щодо можливості надання ними кредитів.

Оренда — вхід неможливий, вихід також

Ще однією причиною, яка підштовхувала азовстальців до пошуку кредитів, було те, що приватизація фактично не призвела до зміни власника. Тобто підприємству доводиться розраховувати лише на власні сили.

До речі, історія приватизації "Азовсталі" досить цікава. В 1992 році, у зв`язку з переходом на оренду була створена організація орендарів. За неповні чотири роки (до 1996 року) організація орендарів стала співвласником комбінату з часткою 38% від статутного фонду (267,1 млн. грн.). Причому частка орендарів змінювалася тричі. Спочатку вона була оцінена в 78% статутного фонду, що було просто неймовірно. Але за існуючої тоді системи оцінки замортизоване обладнання входило в акт оцінки з вартістю 0 грн., тому статутний фонд виявився досить малим, а частка орендарів — великою. Потім провели переоцінку, але частка азовстальців всерівно залишилася надзвичайно великою (52,4%). Зрештою орендарі отримали 38%.

Поки в державних органах в муках оформлювалися права орендарів на власність (це тривало близько 15 місяців), вони часу не втрачали і встигли заробити ще 91,6 млн. Якщо організація орендарів ліквідується, то це майно зависає, і на нього може претендувати будь-хто завгодно. Тому 16 квітня 1997 року були внесені зміни до Положення про організацію орендарів. Зміни полягали в продовженні життя організації орендаторів і створенні нової юридичної особи — ЗАТ "Торговий дім "Азовсталь". Статутний фонд останнього формувався з тих завислих 91,6 млн. грн. І корпоративних прав на частку орендарів у статутному фонді комбінату. Створення ЗАТ "Торговий дім "Азосталь" — ще одне яскраве підтвердження "совкового" менталітету нашого директорату. Менеджмент українських підприємств продовжує боятися вільного обігу акцій на ринку, що може призвести до втрати ними контролю над підприємством.

За словами Олександра Булянди, звернення до Маріупольської міської ради про реєстрацію змін до Положення про організацію орендарів було зігнороване. Тоді орендарі звернулися до Донецького арбітражного суду, висновок — зобов`язати маріупольську мерію до реєстрації положення.

Тепер настала черга азовстальців показати своє "фе". Орендарі і не подумали повернутися з переможними прапорами до Маріуполя і зареєструватися там. Замість того курс взяли на Новоазовськ, де й зареєструвалися. По суті такий крок можна вважати ще одним витком маріупольського конфлікту. Азовстальці, і тим паче всі маріупольці, від цього не виграли нічого. Більше того, за прикрість, яку вони вчинили Михайлу Поживанову страждатимуть усі. Адже тепер податки від діяльності "Торгового дому "Азовсталь" спрямовуватимуться до сусіднього району. Якщо врахувати те, що ТОВ "Ільїчсталь", яке створене за тим же сценарієм, зареєструвалося також у сусідів, то з впевненістю можна говорити про те, що місто залишилося без вагомої статті доходів.

Як відповідь на такий крок маріупольських металургів пролунало звинувачення мера міста Михайла Поживанова у тому, що до оціночної вартості підприємства не увійшло близько 300 об`єктів. Він повідомляв, що керівництво "Азовсталі" вдалося до заниження вартості основних фондів під час приватизації навмисне, щоб частка трудового колективу (орендарів) була якомога більшою.

Олександр Булянда розцінює цю заяву як відвертий наклеп:

— Питання про необхідність оцінки повністю замортизованих основних фондів піднімалося паном Поживановим ще в 1995 році. Результати перевірки свідчили, що оцінка була проведена нормально. Зараз же окрім висновків державних органів ми маємо ще й висновки провідних аудиторів, які теж свідчать про те, що оцінили вартість основних фондів відповідно до законодавства. Більше того, частка організації орендарів не тільки не завищена, але й занижена — з 52% до 38%, що стало наслідком компромісного рішення організації орендарів, які не бажали затягувати процес приватизації.

Таким чином керівництво "Азовсталь" одразу двох зайців вбило. По-перше, визначилася доля завислих грошей, а по-друге, фактично перетворили ВАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" на ЗАТ. Держава навряд чи відмовиться від своїх 51%, орендарі тепер міцно тримають 38%, а решта розпорошена між великою кількістю осіб, тому зібрати навіть 10% майже неможливо. Отож, в Маріуполі фінансовим посередникам робити нема чого, та й інвесторам також.

Щоправда, Олександр Булянда досить впевнено говорив про можливість зменшення державного пакета до 26%. Мовляв, Фонд держмайна план щодо збору коштів від приватизації виконати не встигає, та й взагалі нашій державі цієї зими ой як потрібні гроші будуть. Хоч питання про продаж 25% акцій "Азовсталі" ще й не обговорюється, зате претендент на них вже є. Ним є, за словами директора "Азовсталі", все той же австрійський банк. Коня ще не купили, зате вже посварились через нього.

Швейцарська фірма "Дуферко", один з найбільших споживачів азовстальської продукції, також не проти отримати голос в управлінні комбінатом. Отож, можливі варіанти.

Технічний розвиток комбінату "Азовсталь"

Державне підприємство металургійний комбінат "Азовсталь" бул2о засновано у 1933 році. До другої світової війни були споруджені доменний і мартенівський цехи. Зруйнований за часи війни завод було відбудовано і модернізовано. Введені в дію блюмінг (1948 р.), рейкобалковий (1948 р.), великосортний (1953 р.), два кулепрокатні стани (1959р.), цех рейкових скріплень (1952 р.), аглофабрика (1953 р.). Значно розширився сортамент продукції.

В наступні роки були введені конвекторний цех (1977 р.), товстолистовий стан 3600 (1974 р.), цех електрошлакового переплавлення (1981 р.).

Комбінат "Азовсталь" — підприємство з повним металургійним циклом. В його складі аглофабрика з двома стрічками, доменний цех має шість доменних печей ємністю 9 217 куб. м., сталеплавильний комплекс (конвекторний цех з двома конвекторами по 350 тонн і трьома УБРС криволінійного типу, мартенівський цех у складі 11 печей, цех електрошлакового переплавлення з шістьма сучасними агрегатами, що забезпечують переплавлення електродів у зливки масою до 20 тонн), комплекс прокатних цехів (товстолистовий стан 3600, рейкобалковий стан 1000/800, великосортний стан 800/650, два кулепрокатні стани 620 та 1020 гвинтової прокатки, цех рейкових скріплень).

Крім того, до складу комбінату входять цехи допоміжного виробництва, які забезпечують основні металургійні агрегати енергоресурсами, послугами з ремонту обладнання, транспортними послугами, а також цехи з виготовлення товарів народного споживання та цехи підсобного сільськогосподарського профілю. Комбінат має також розвинуту систему установ соціального призначення

o o o o