- Тип
- Эксклюзив
- Категория
- Мнения
- Дата публикации
Чому ухвала польського Сейму про геноцид дає можливість для маневру та порозуміння
Ухвала Сейму про Волинську трагедію 1943-го року викликала в Україні очікуваний шквал негативних емоцій. Втім, на жаль, брак знання польської мови поставив українців у повну залежність від трактування постанови засобами масової інформації. А вони, на жаль, у своїй більшості написали про документ дуже поверхнево. Я вирішив знайти оригінал документу і, ознайомившись, дуже здивувався.
Також помітне намагання Сейму пом'якшити багато моментів, на яких наполягають польські націонал-популісти. Під дуже серйозним тиском з боку польського суспільства і небажанням псувати відносини зі стратегічним партнером, яким є Україна, вийшов ось такий документ. Деякі його важливі нюанси прокоментую, частина з положень мені видалася дуже дивною.
1. Важливо, що в ухвалі сказано: "Пригадуючи злочини українських націоналістів, не можемо ні мовчати, ні виправдовувати польські репресивні заходи, що відбувалися у відповідь на українському селі, в результаті якого також гинули цивільні. Ці трагічні події повинні бути відновлені в пам'яті сучасних поколінь". У нас чомусь про цю частину ухвали взагалі ЗМІ мовчать. Так само в Україні мало хто знає, що польський Сенат в 1990-му році в односторонньому порядку засудив акцію "Вісла".
Подписывайтесь на Youtube-канал delo.ua2. Ухвала розпочинається з тези, що саме діяльність німецьких та радянських окупантів створила сприятливі умови для розвитку ненависті між народами. Цією тезою поляки знімають відповідальність з себе, що, на мою думку, неправильно. Втім, цей фактор де-факто пом'якшує і відповідальність української сторони.
3. Що здивувало, так це те, що в документі немає жодного слова про геноцид відносно поляків. Скрізь (і що особливо важливо — в назві документу) використовується термін "громадян Другої Речі Посполитої" (II RP). Це дивно, адже і українські націоналісти (яких звинувачують у погромі) були громадянами II RP. Отже, формально в ухвалі йдеться про конфлікт між громадянами однієї держави — носіями однакового громадянства, отже йдеться про громадянську війну. Чи можна вживати термін "геноцид" в стосунку саме до громадянської війни, якщо жертви не якийсь конкретний етнос, а всі "громадян Другої Речі Посполитої"? Парадокс. Тут поляки явно перемудрили.
В середині є абзац, у якому згадується, що жертвами, окрім поляків, були євреї, чехи, інша національні меншини та українці (!). Знову з "геноцидом" не в'яжеться, адже українці, пише Сейм, також були жертвами геноциду зі сторони українців — а це нонсенс.
Обговорюючи з багатьма поляками цей термін, я помітив, що вони всі фактично не розрізняють таких понять, як масове вбивство та геноцид. В будь-якому разі — дивно закрутили, адже "геноцид" як правовий термін до жодного з цих речень застосований бути не може: 1. "Wśród zamordowanych obok Polaków byli także Żydzi, Ormianie, Czesi, przedstawiciele innych mniejszości narodowych, a także Ukraińcy" 2. Uchwała Sejmu ws. oddania hołdu ofiarom ludobójstwa dokonanego przez nacjonalistów ukraińskich na obywatelach II RP.
4. Ще один важливий пункт. "Польський парламент висловлює свою солідарність з Україною, яка бореться з зовнішньою агресією, щоб зберегти територіальну цілісність. Сейм висловлює переконання в тому, що тільки повна правда про історію — це найкращий спосіб примирення і взаємного прощення". Тут важливо, що прозвучало словосполучення про "взаємне прощення". У перспективі це буде дуже важливо.
У підсумку зазначу таке. Наразі ні польське суспільство, ні українське ще не дозріло до цього взаємного прощення. У Польщі це видно з того, що влада йде на поводу у націонал-популістів, а в Україні — з того, який шквал невиправданої істерії ця ухвала спричинила. Але вірю, що через 5-7 років це примирення таки відбудеться.
Я у цій колонці звернув увагу на ті частини постанови, які містять оптимістичні для нашого майбутнього порозуміння моменти, хоча загалом тон ухвали не спрямований на досягнення компромісу і схожий на диктування волі одного народу іншому. Звісно, що в цілому будь-які односторонні — а не синхронні з Україною — оцінки польського Сейму подій спільної історії — це болісний удар по спільних перспективах і взаєморозумінню між обома народами.