Інновації є важливим елементом, необхідним для підвищення продуктивності праці у підприємствах та цілих галузях. Розрізняють два види інновацій. Перший — це інновація процесів, коли фірма змінює етапи закупівлі матеріалів, виробництва та дистрибуції для досягнення нижчих витрат та вищих доходів.
Прикладом є підхід "Якраз вчасно" (англійською Just in time), де розрив між наявними запасами на складі та попитом суттєво скорочується. Інший тип — це інновація продукту, коли через ринковий попит або науковий прорив нова пропозиція може збільшити продажі і прибуток. Іноді інновації також можуть бути результатом впровадження нових регулювань. Наприклад, нові законодавчі вимоги, які підштовхують усі компанії в певному секторі до досягнення певних стандартів якості, можуть пришвидшити впровадження нових технологій.
Якщо говорити про процесові інновації, то нова технологія, яка вписується в існуючий внутрішній процес фірми, може замінити лише один невеликий гвинтик у великому корпоративному механізмі. Однак дуже часто нові технології розривають саму тканину, яка поєднує потоки інформації та матеріали виробничого процесу, і формують нову сукупність ролей, обов’язків та способів виготовляти товари. Такі технології призводять до організаційної переорієнтації.
Подписывайтесь на Youtube-канал delo.uaАле інновації також мають свою ціну, особливо коли вони впроваджуються неправильно. Інновації заради інновацій можуть зашкодити більше, ніж принести користі. Немає необхідності у дорогому роботі, якщо те саме завдання можна виконати дешево ручною працею. Це рішення має багато аспектів, і оцінка "вартість капіталу проти витрат на оплату праці" є лише одним із багатьох факторів при запровадженні нового рішення.
Хоча робот працює 24/7 та не вимагає оплати за понаднормову працю (хіба що штучний інтелект стане дуже розумним), проте він може мати обмежений діапазон здібностей і не бути достатньо гнучким для адаптації до нових реалій або переміщення між етапами виробництва. Якщо ринок вимагає гнучкості та адаптивності для надання послуги чи товару, то впровадження економічно ефективної, але негнучкої технології може гальмувати виробництво, а отже дати зворотний результат. Інновації повинні бути засобом досягнення мети — вдосконалення продуктів та послуг.
Зміна смаків споживачів та еволюція ринкової структури — це реальність, з якою сьогодні стикаються всі фірми. Глобалізація — це двостороння вулиця, яка пропонує безліч можливостей місцевим компаніям, що можуть імпортувати високоякісні матеріали та сировину за вигіднішими цінами, а потім експортувати свою продукцію для нових споживачів та ринків. Та водночас глобалізація створює більш жорстку конкуренцію для компаній. Найважливішим є те, що при розробці середньострокової стратегії конвергентного зростання (так званого "зростання навздогін") від підприємства вимагається конкуренція іншого характеру, ніж на місцевому ринку.
Прикладом може бути українська сільськогосподарська продукція, яка продається переважно у вигляді непереробленого (або мало переробленого) зерна та олій. Додана вартість цих товарів порівняно низька і сильно залежить від коливань цін на міжнародних ринках. Водночас українські супермаркети пропонують досить обмежений асортимент печива та тістечок місцевого виробництва. Шлях від зерна до печива не такий складний, як шлях від залізної руди до готового автомобіля чи двигуна для літака, але виклики досить схожі.
Ми можемо розпочати з роздумів над тим, що є необхідним для розробки успішного асортименту українського печива. Настільки успішного, що ми можемо використовувати його як канал для експорту зерна з вищою доданою вартістю. Обладнання для виробництва можна імпортувати, але яке печиво справді хоче споживач? Чи варто фінансувати капітальні інвестиції за допомогою гривневої позики чи, можливо, позики з нижчою ставкою в євро?
А також кому ми тоді будемо продавати печиво і чому? Що саме люди цінують у печиві — поєднання різних видів зерна (для підтримки свого щойно розпочатого здорового способу життя) чи, можливо, використання сировини (зерна) та енергії, отриманих за "зеленими технологіями"? Скільки споживачі готові заплатити за перше і за друге? Якщо ми погодимось, що це найважливіші питання, на які слід відповісти на початку, тоді наступним етапом буде саме пошук відповідей. Чи будемо ми використовувати фокус-групи? Або, можливо, використаємо методи зворотної інженерії і проаналізуємо уподобання споживачів за допомогою соціальних платформ?
Це підводить нас до важливої різниці в характері конкуренції — чи є у місцевих підприємств власні ресурси для обробки тисяч кліків у соціальних мережах, щоб зрозуміти, який колір і дизайн використати для упаковки? Або чи мають вони достатні навички управління ризиками, щоб вирішити, чи не стане валютна позика новим джерелом ризику через знецінення національної валюти? Ці прості запитання вказують на величезну роботу, яку необхідно зробити, щоб підготувати місцеві фірми до конкурентоспроможної світової економіки. Це інша природа, про яку ми згадали вище — лише (глобально) конкурентні фірми здатні випускати (глобально) конкурентоспроможні товари. Це такі фірми, які вміло поєднують сучасні виробничі процеси (наприклад, підхід "Якраз вчасно"), управління фінансовими ризиками, і водночас здатні повністю використовувати стратегії цифрового маркетингу.
Зважаючи на все сказане вище, ми повинні визнати, що йде нерівна боротьба за створення успішного асортименту продукції, такого, що вимагає різноманітного набору навичок та здібностей. З іншого боку, продукти, отримані в результаті незначної переробки з низькою конкурентоздатністю на міжнародних ринках, мають значну перевагу від девальвації валюти. Можливо, простіше лобіювати девальвацію, а не будувати прибуткові компанії та виходити на нові ринки. Але це також менш стабільна стратегія в довгостроковій перспективі. Диверсифіковані джерела доходів від, наприклад, сухих сніданків, що продаються оптом, а також готових продуктів харчування, від дитячого харчування до тістечок, є більш стабільними, ніж дохід лише з одного джерела (наприклад, тільки сухих сніданків).
Стратегії диверсифікації, що добре працюють для інвестиційного портфеля, також працюють і для портфеля продуктів. Не кажучи вже про сильну підтримку місцевих ініціатив "знизу": якщо місцева валюта знецінюється, імпортне обладнання стає дорожчим. Хороша ідея не може втілитися в успішний продукт, якщо засоби виробництва дорогі. В результаті розумні, інноваційні молоді випускники розглядають еміграцію як єдиний спосіб побудувати своє життя. Соціальна мобільність зменшується, нерівність багатства та доходів переростає у справжні суспільні розломи.
Існує нетривіальна взаємодія між політикою макростабілізації (інфляційне таргетування та згладжування обмінного курсу) та мікростратегіями розвитку окремих підприємств. Ціна занадто слабкої національної валюти була коротко описана вище. Але необґрунтовано сильна місцева валюта також має свої недоліки, оскільки вона провокує потенційно спекулятивні транскордонні потоки капіталу. Хтось може вкладати [надлишковий капітал] у місцеві технологічні компанії або на заміну нагромадженого антикварного капіталу у промисловості; інші можуть фінансувати сектори з невеликим потенціалом підвищення продуктивності. Буми та досить швидкі банкрутства на ринку житла у багатьох країнах Центральної і Східної Європи, підживлені дешевими іпотечними кредитами в євро та франках, свідчать про такий ризик.
Правильні механізми фінансування, які не чинять тиску на крихке макросередовище, є необхідними, але недостатніми. Наприклад, за допомогою нового трактору можна досягти більшої врожайності в сільському господарстві. Але якщо ми маємо роздроблену власність на землю з великою кількістю невеликих ділянок, ці переваги буде нелегко реалізувати. Крім власне нових тракторів нам також потрібні інноваційні правові та соціальні механізми спільного використання обладнання для цих багатьох дрібних власників, щоб об'єднати їх для спільних цілей, таких як оренда або лізинг трактора. Спеціально створені цифрові платформи, розроблені місцевими ІТ-талантами на регіональних хакатонах, можуть запропонувати рішення не лише для кооперації у пошуках капіталу та робочої сили, а й у продажу кінцевої продукції.
Ефективні інноваційні екосистеми вимагають юридичної ясності та передбачуваності для захисту інтелектуальної власності, активного фондового ринку для фінансування стартапів та кваліфікованої робочої сили для їх масштабування. Такі умови можна знайти на перетині "потрійної інноваційної спіралі": наукове середовище, яке пропонує новаторські ідеї, приватне підприємництво, що транслює їх у комерційно вигідні рішення, та державний сектор, який підтримує соціальний розвиток та зростання. Це непростий, але необхідний шлях, адже лише він дозволить економіці досягти реальної, стійкої економічної конвергенції, що дозволить вийти на рівень більш розвинених країн, а не лише номінальних короткострокових цілей.
Твердження та ідеї автора, викладені в цьому матеріалі, є його власним науковим доробком і не обов’язково відображають офіційну позицію Національного банку України.