Ющенко повинен привнести стабільність

Відставка уряду є, скоріше, симптоматичним явищем. Це свідчить про те, що насправді багато представників сьогоднішньої “помаранчевої” коаліції, чи сьогоднішньої влади, чи так званої нової коаліції насправді не мають своєї стратегії розвитку держави. В першу чергу, це виявилося у газовому конфлікті. Адже відставці уряду передувало конкретне рішення щодо підписання газових угод, яке матиме для України значно серйозніші наслідки, навіть ніж вчорашнє рішення про відставку уряду. Я думаю, що Росія затіяла газову війну з нами, розуміючи, що в нас вибори і що в цій газовій війні кожен з нас буде сам за себе, а не всі разом за Україну.

Та війна, яка була в газовому секторі, була, по-перше, війною характерів і, по-друге, війною стратегій. Це не позиційна війна. На жаль, українська влада програла війну характерів, не змогла твердо відстоювати свої інтереси. Психологічно вона була готова до будь-яких компромісів, і зрештою ті компроміси, яких вона досягла, є свідченням того, що ця влада є слаба і непрофесійна. А інша сторона замість того, щоб шукати вихід з цієї ситуації, пішла просто по політичній кон’юнктурі.

На мою думку, ніяких епохальних змін після відставки уряду не буде. Уряд залишається працювати, матиме ці самі повноваження, що і раніше. Просто буде тепер говорити, що “от ми у відставці, наші ручки чисті, ви ж нас відправили у відставку, ми за все це тепер не відповідаємо”.

На мою думку, зараз обидві сили (одна – “Наша Україна, а друга – Блок Юлії Тимошенко) стараються якнайголосніше крикнути “ловіть злодія!” І водночас обидві сили: одна - Меморандумом, друга – фактичними діями у парламенті - старається так чи інакше дати сигнал для третьої сили про коаліцію. Звичайно, Юлія Володимирівна була змушена якось коментувати своє спільне голосування разом з Януковичем, і вона вирішила перекласти відповідальність на Віктора Андрійовича. Юлія Володимирівна поводить себе в даній ситуації як безвідповідальний політик. Замість того, щоб відправити у відставку тих міністрів, чи віце-прем’єра, чи голову НАКу, які безпосередньо недостатньо відстоювали інтереси України в переговорному процесі, пішла на чисто політичний крок. Бо, як відомо, уряд може виконувати ситуацію 60 днів, тобто 12 березня він більше виконуючим обов’язками бути не може. І наступить проста колізія: уряд Єханурова бути не може, нинішній парламент - не здатен консолідуватися і обрати нового прем’єр-міністра, президент – не має повноважень розпускати парламент, а тим паче вводити пряме президентське правління. Тобто всі політики, на мою думку, повели себе просто безвідповідально.

12 березня буде нова політична криза. Очевидно, буде бажання деяких політиків поміняти крісло, наприклад, спікера на прем’єра. Можливо, буде бажання деяких політиків скористатися цією кризою, щоб за 10 днів до виборів повернутися в це крісло. Інші, можливо, будуть діяти по принципу “аби гірше”, для того щоб сказати: “Бачите, як все погано, тому голосуйте за нас!”

Точно ми не бачимо серед тих політичних сил, з якими ми готові говорити про коаліцію: Партію Регіонів, блок “Не так!” і комуністів. Це ті сили, які повертають Україну в минуле і не здатні вести її у майбутнє.

Ми повинні чітко усвідомлювати, що президента ми обрали, і він мав би бути острівком стабільності в часи політичних та економічних криз. Чим швидше президент зрозуміє, що він не є учасником парламентських виборів, не є суб’єктом політичних конфліктів, і зосередиться саме на розв’язанні винятково національних інтересів України, тим швидше у людей з’явиться відчуття стабільності і спокою. Тобто президент має в даній ситуації найбільшу ступінь відповідальності.