У своїй книзі про управління компаніями "Від хорошого до великого" відомий автор книг про менеджмент Джим Коллінз, досліджуючи компанії, що досягли феноменального успіху наприкінці XX та на початку XXI сторіччя, виводить таке поняття, як "лідерство 5-го рівня". Коллінз характеризує лідерів 5-го рівня як людей, які поєднують у собі на перший погляд непоєднувані для нашого суспільства якості: особисту скромність — з рішучістю в досягненні загальних цілей, старанність у всьому — з умінням делегувати, глибоку турботу про людей — з готовністю звільняти з посад, м'якість характеру — з майже "стоїчною" стійкістю в дискусії. Також лідери 5-го рівня відрізняються чесністю, прозорістю, відкритістю, завжди працюють у команді, цінують людей, вкладають у їхній розвиток, усі успіхи відносять лише на рахунок своїх колег, а в разі помилок беруть удар на себе. Чи багато таких лідерів/менеджерів ви зустрічали в українських компаніях? Особисто я — небагато. Але вони є — часто "заховані" за першими особами, часто невидимі, але вони роблять свою роботу на 100%.
Та чи зустрічаємо ми таких людей у наших владних коридорах? Таке враження, що там вони відсутні як вид. Хіба що в парламент останнього скликання "просочилося" декілька з них, проте вони не здатні на щось кардинально впливати. Набагато частіше ми зустрічаємо, вибачте за відвертість, самовпевнених, зіпсованих морально, закритих та нечистих на руку самодурів, які в усіх проблемах та помилках звинувачують інших, а найменші натяки на досягнення приписують собі. Такі собі "профайли" совкових директорів, що працюють в основному за принципом "я начальник — ти дурень" і, раптом що, завжди "порадять" занадто волелюбним "триматися стільчика". Чому так відбувається?
Багато хто вбачає проблему в тому, що у нас у політиці постійно одні й ті самі люди. Та це не зовсім так — за останні два роки на український владний Олімп "винесло" чимало нових облич, які до цього не працювали на найвищому державному рівні (ВР, Кабінет міністрів, Адміністрація президента тощо). Причому досить багато з них прийшли саме з бізнесу. Ці люди показали себе дуже успішними в умовах ринку, у справі підвищення прибутковості та розвитку компаній для своїх акціонерів. Чому ж вони у державних інституціях не чинять належного впливу, і радикальні зміни не відбуваються (або принаймні хоч якісь зміни, які може відчути звичайна людина)?
Подписывайтесь на Telegram-канал delo.uaУкраїнці й далі катастрофічно не довіряють владі. На жаль, це характерно як для перших 23 років незалежності, так і для сьогодення. Чому так відбувається? Що провокує? Непрофесійність, невміння працювати, відсутність розумних фахівців та людей з досвідом? Так ніби так не виглядає. В чому ж тоді причина все зростаючої недовіри та кричущої неефективності?
Багато хто говорить, що причина — в системі, яка "всіх з'їдає". Це так, але система — це на 70-80% ті ж люди, яких можна замінити, або ж змінити їхню поведінку. На моє глибоке переконання, причина у більш простій, але в той же час і більш складній "матерії". У нас в країні величезна проблема з лідерством! І не з лідерством взагалі, а власне з тими лідерами 5-го рівня, про яких пише Коллінз і наявність яких "біля керма" (при цьому з повноцінними повноваженнями) визначає успіх чи падіння компанії, команди або країни. Наявність таких лідерів відрізняє просто хорошу організацію (екосистему, державу) від великої. Лише лідери, які ставлять за найвищий пріоритет інтереси загального блага та людей, яких вони ведуть за собою, ніж свої власні, та безстрашно і безкомпромісно йдуть вперед, при цьому залишаючись чесними, відкритими, прозорими та скромними, можуть змінити ситуацію.
Але натепер в Україні видається, що:
а) ми спостерігаємо величезний брак людей з навичками лідерства 5-го рівня, про яке говорить Коллінз (хоча такі люди, безперечно, існують);
б) очевидним є небажання існуючої владної верхівки "давати працювати" або "ділитися повноваженнями" з людьми, які реально хочуть і готові, навіть безкорисливо, змінити систему і почати працювати справді для людей та суспільства.
Отже можна констатувати, що допоки ситуація, викладена у цих двох пунктах, не почне змінюватися, якісного лідерства, а відповідно — і змін, які за ним слідують, ми не отримаємо. І над цим висновком, мені здається, потрібно замислюватися як сьогоднішнім можновладцям, так і бізнесменам, які пішли або планують піти у владу.
Напевне, ви запитаєте: а чи є взагалі у світовому державному управлінні лідери такого типу? У кого можна повчитися? І чи існують моделі, які вже спрацювали раніше? Вони є, і їх чимало. Одним із найяскравіших прикладів лідерства 5-го рівня був 16-й президент США Авраам Лінкольн. Його вважають (за різними рейтингами та оцінками) найбільш успішним та відомим американським президентом. Лінкольн зберіг хиткий на той час союз південних та північних штатів, завершивши громадянську війну та скасувавши рабство в Америці. Його зброєю були простота, чесність, відвертість, увага до простих людей, довіра та делегування повноважень (часто навіть вельми суперечливим особистостям у його команді) та, врешті решт, власний приклад, якого так часто не вистачає сьогодні українським можновладцям. У той же час Лінкольн був надзвичайно рішучим, напористим та сміливим, умів переконувати і відстоювати свою думку. Життя президента обірвалося трагічно — його застрелили на четвертому році правління. Але пам'ять про цього "батька нації" залишилася навіки.
Нам залишається тільки чекати, коли лідерів такого формату, як Лінкольн, в Україні буде ставати все більше, а сучасні українські еліти зрозуміють, що саме таким людям потрібно довіряти управління країною. Я переконаний, що коли лідери 5-го рівня, які зможуть хоча б частково повторити модель управління Авраама Лінкольна, будуть управляти Україною, це буде вигідно всім — і пересічним громадянам, і елітам, які наразі так бояться допустити до влади самостійних і високоморальних людей. Адже ж набагато простіше розвивати бізнес у країні, де можна довіряти владі, а можливо — навіть її любити.