Підвищення мінімалки: штучне "покращення життя вже сьогодні"?

Нинішнє "вольове" підвищення владою мінімальної зарплати як важливого індикатора економічного добробуту викликає чимало сумнівів щодо доцільності такого кроку саме сьогодні
Забезпечте стрімке зростання та масштабування компанії у 2024-му! Отримайте алгоритм дій на Business Wisdom Summit.
10 квітня управлінці Арсенал Страхування, Uklon, TERWIN, Епіцентр та інших великих компаній поділяться перевіреними бізнес-рішеннями, які сприяють розвитку бізнесу під час війни.
Забронировать участие

Днями український парламент збільшив мінімальну зарплату в Україні на 270 гривень, отже з 1 вересня вона становитиме 5 тисяч грн. Водночас, влада планує ще два етапи підвищення "мінімалки" — з 1 січня 2021 року до 6 тисяч грн, а з 1 липня 2021 року — до 6,5 тисяч грн.

Та чи є у влади достатні економічні підстави, аби вдаватися до такого кроку саме сьогодні? Які ризики породжує ця новація для вітчизняного бізнесу, і чи сприятиме вона економічному розвиткові та поліпшенню ділового клімату в Україні?

Навряд чи хтось буде заперечувати, що мінімальна заробітна плата в Україні повинна зростати, і разом з цим має покращуватися добробут наших громадян. До того ж, у ситуації стрімкого витоку вітчизняних робочих кадрів за кордон, в Україні необхідно терміново увімкнути адекватні економічні стимули, аби повернути наших трудових мігрантів на Батьківщину.

Проте, всьому свій час: тож, нинішнє "вольове" підвищення владою мінімальної зарплати як важливого індикатора економічного добробуту викликає чимало сумнівів щодо доцільності такого кроку саме сьогодні. Чому так?

По-перше, чи виваженим було рішення про стрімке підвищення мінімальної зарплати без прив‎'язки до поточного стану економіки, показників зростання, чи падіння ВВП, динаміки продуктивності праці — особливо ж, на тлі економічної кризи у зв‎'язку з пандемією? За різними прогнозами вітчизняний ВВП знизиться у поточному році на 4-8%. Обсяги промислового виробництва продовжують падати: так, у першому півріччі цей показник скоротився на 8,3% в порівнянні з аналогічним періодом 2019 року.

То може в Україні збільшилася продуктивність праці, і тоді, як це зазвичай відбувається у розвинутих країнах, слід підвищити "мінімалку"? Аж ніяк: в урядовому економічному прогнозі виписано критично низькі темпи зростання продуктивності праці в Україні протягом найближчих трьох років: всього-на-всього — плюс 2-4% на рік. До того ж, згідно з рейтингом Міжнародної організації праці, за даним показником ми перебуваємо в другій сотні серед країн світу. У 2019 році продуктивність праці в Україні була найнижчою не лише порівняно з країнами ЄС, але й із низкою пострадянських країн.

Головна причина — критично низький рівень іноземних інвестицій в українську економіку (на рівні 2% ВВП) і технологічна відсталість економіки (і досі "доїдаємо" основні виробничі фонди ще радянського зразка). Є й інший вражаючий показник, який випливає із вищезазначених факторів: так, за розрахунками Світового банку, український працівник за рік виробляє стільки ж продукції, як німецький — за 17 днів. Відчуваєте глибину прірви? На тлі даних цифр, підвищення мінімальної зарплати сприймається як цинічна насмішка над економічними законами та трендами.

По-друге, підвищення "мінімалки" насправді виглядає недбало прихованим, проте явним для багатьох піар-ходом чинної влади перед місцевими виборами, які мають відбутися 25 жовтня. Назагал, ця "новація" відгонить нездоровим популізмом, виглядаючи як намальоване на папері "покращення життя вже сьогодні". Насправді ж, у держбюджеті-2020 схожого підвищення "соціальних стандартів" заплановано не було.

Отже, цілком ймовірно, що зростання "мінімалки" — це продукт фантазії провладних політтехнологів, що визрів у їхніх головах цілком спонтанно і фактично не має нічого спільного з реальними показниками української економіки. Чи не виглядає це як такий собі штучний "кінець епохи бідності"? Вочевидь, допоки влада керуватиметься популістськими рішеннями, що не мають жодного економічного підгрунтя, забуваючи про системні реформи, до тих пір Україна "стійко" перебуватиме "на дні" всіх світових рейтингів.

По-третє, окрім передвиборчого піару, підвищення "мінімалки" має чітко означену податкову мету, пов‎'язану із наповненням держбюджету. Це прозоро випливає зі слів міністра фінансів Сергія Марченка про те, що пропоновані зміни "забезпечать детінізацію "сірих зарплат". У цьому контексті, вельми сумнівно, що наріжним мотивом для такого кроку є підвищення соціальних стандартів і добробуту українців.

Адже, очільник Мінфіну прямо зазначає, що дана новація уможливить вже до кінця поточного року додатковий збір 1,7 млрд грн єдиного соціального внеску (ці кошти нібито надійдуть до Пенсійного фонду) і 1,2 млрд грн податку на доходи фізичних осіб (поповнять місцеві й державний бюджети). Та чи не зарано пан міністр рахує в державній "кишені" ці надходження?

Наразі цілком очевидним є те, що різке підвищення "мінімалки" є шоком для бізнесу (особливо ж, малого й середнього), оскільки призведе до посилення фіскального навантаження на приватний сектор, на який припадає 85% економіки країни. Адже, внаслідок директивного збільшення мінімальної зарплати лишень на першому етапі, одразу ж зростає на 260 грн на місяць розмір єдиного податку і на 60 грн в місяць — сума єдиного соціального внеску (а після трьох етапів підвищення "мінімалки" — це ще 400 додаткових гривень на місяць до ЄСВ). Якщо ж у фізособи-підприємця є наймані робітники, то фіскальне навантаження на нього збільшується в арифметичній прогресії! Окрім того, зростуть суми податку на нерухомість з фізосіб, туристичного й військового зборів — позаяк ці податки "прив‎'язані" до розміру мінімальної зарплати.

Разом з тим, із-за коронакризи виручка і доходи левової частки МСБ впали на порядки, підприємці змушені були скорочувати частину персоналу, решті — зменшувати оклади заледь не до мінімального рівня. Нескладно передбачити, що при кризовому скороченні економіки та складній ситуації на ринку праці передвиборче зарплатне "покращення" з боку влади може породити "синергетику" негативних наслідків.

Можна з цілковитою очевидністю спрогнозувати, що малий та середній бізнес, який лише почав оговтуватися від локдауну й адаптуватися до умов економічної кризи — через штучний ріст "мінімалки" й навантаження на фонд оплати праці -- скоріше за все змушений буде обирати з кількох негативних опцій. Скоріше за все, МСБ:

а) перенесе додаткові витрати на споживача, підвищивши ціну на продукцію та послуги (що однозначно знизить виторги);

б) скоротить робочі місця, підвищивши показники безробіття в країні (що призведе до збільшення соціальної напруги і додаткового навантаження на бюджет державних страхових фондів);

в) відмовиться від додаткових інвестицій у виробничі фонди, чи інновації (що лише посилюватиме "застійні" явища в українській економіці);

г) мігруватиме у ще більшу "тінь", переводячи офіційні виплати працівникам у винагороди "в конверті" (від чого ще більше впадуть надходження до державного та місцевих бюджетів).

В Україні ж і до коронавірусу та без додаткових фіскальних "сюрпризів" кожен п‎'ятий працівник був зайнятий неформально. Чи хтось в уряді намагався, окрім "намальованих" позитивів від стрімкого підвищення "мінімалки", хоч мінімально прораховувати цілком очевидні негативні наслідки?

Серед яких, до речі, додаткове навантаження на бюджет у 4 млрд грн із-за підвищення зарплат бюджетників за всіма "тарифними сітками" (чи не варто було би зекономити ці кошти — для покриття значного дефіциту держбюджету у 51,2 млрд грн за 7 місяців цього року, або для зменшення карколомного держборгу у 85 млрд доларів?); розкручування маховика інфляції (вже сьогодні Мінекономіки прогнозує зростання цього показника до кінця поточного року — з 3% до 5,9%); штучний розігрів споживання на шкоду інвестиціям бізнесу в реальні сектори економіки; додаткове стимулювання імпорту — із-за зниження конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу тощо.

То чи адекватною є "плата" для вітчизняної економіки -- за популістські загравання влади з виборцями та "філософію" наповнення бюджету будь-якою ціною? Чи варта "шкура вичинки", якщо додаткові кількасот гривень у гаманцях українців особливої "погоди" для них не зіграють, позаяк ці "прибутки", ймовірно, з‎'їсть інфляція і підвищені роздрібні ціни?

Замість поспішних та популістських рішень, якими ж насправді принципами мала б керуватися влада у "зарплатній" політиці, аби мінімізувати ризики й уникнути негативних впливів на економіку? Ці алгоритми, як мінімум, такі:

• підвищення мінімальної зарплати має відбуватися пропорційно до росту продуктивності праці й ВВП — темпи зростання "мінімалки" категорично не повинні перевищувати означені показники на кілька відсоткових пунктів, як це відбувається зараз. Можливо, було б раціонально змінювати мінімальну зарплату в залежності від Індексу споживчих цін — в жодному разі "мінімалка" не повинна "бігти" попереду даного індикатора;

• перед прийняттям рішення щодо підвищення мінімальної зарплати уряд повинен ретельно прораховувати не лише доходи, чи втрати держбюджету, а й кумулятивний вплив новації на динаміку підприємницької діяльності та й, назагал, на бізнес- та інвестиційний клімат в країні. В будь-якому разі подібні рішення мають прийматися за підсумками тісних консультацій з провідними вітчизняними бізнес-асоціаціями і підприємницьким середовищем. Сьогодні звідти надходять очевидні сигнали щодо шкідливості різкого спурту "мінімалки" під час економічної кризи. Зокрема, також звучать компромісні пропозиції щодо плавного підвищення цього показника протягом кількох найближчих років. Проте, влада воліє повністю ігнорувати будь-які раціональні аргументи;

• поліпшення соціальних стандартів та зарплатних показників у найближчі роки має відбуватися в комплексі зі зниженням фіскального навантаження на бізнес (зокрема, на фонд заробітної плати) та паралельно з глибокою податковою реформою, спрямованою на стимулювання підприємництва та капітальних інвестицій. Саме такий алгоритм сприятиме детінізації економіки, зростанню інноваційної складової, продуктивності праці, а відтак -- реальному, а не номінально-штучному підвищенню зарплат найманим працівникам та бюджетникам.