Фінансова прозорість ділового обігу відіграє ключову роль в антикорупційних заходах. Послаблення режиму банківської таємниці обумовлюється прагненням держави до європейського прикладу та до викорінення корупції в Україні, виявлення правопорушників та притягнення винних до відповідальності.
Втім, заходи протидії незаконному збагаченню мають відповідати, насамперед, меті їх запровадження, а не стати завуальованим підґрунтям для безпідставної ревізії фізичних та юридичних осіб із боку правоохоронних та контролюючих органів.
28 листопада 2019 року набрав чинності закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів", яким внесені зміни, зокрема, до статті 62 закону "Про банки і банківську діяльність" (далі — закон).
Подписывайтесь на Youtube-канал delo.uaЦі зміни дозволяють органам прокуратури; Службі безпеки; Державному бюро розслідувань; Національній поліції; Національному антикорупційному бюро; Антимонопольному комітету; Національному агентству з питань запобігання корупції; Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів; Державній податковій інспекції; органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям отримати, без рішення суду, від банку інформацію щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю.
Тепер, протягом 10 робочих днів із дня отримання письмової вимоги вищенаведених державних органів, банк зобов'язаний розкрити інформацію, що містить банківську таємницю. Обсяг та зміст затребуваної інформації залежить від компетенції органу.
Якщо в судовій формі розкриття банківської таємниці судом здійснюється ретельна перевірка законності підстав звернення та аналіз наданих доказів, то в адміністративній — банком перевіряється формальне дотримання норм частини 2 статті 62 закону без жодного аналізу додаткових документів.
Так, згідно з зазначених норм закону вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:
1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми або надіслана в електронному вигляді;
2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою, або бути завіреною кваліфікованим електронним підписом керівника державного органу (чи його заступника);
3) містити передбачені законом підстави для отримання цієї інформації;
4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
Чи може працівник банку об'єктивно розібратися в наявності компетенції того чи іншого правоохоронного органу з запитуваної ним інформації, балансуючи між забороною розголошувати таємницю клієнта і відповідальністю за ненадання інформації — питання риторичне.
Наприклад, якщо Державна податкова інспекція може запросити інформацію лише щодо наявності банківських рахунків у особи (пункт 4 частини 1 статті 62 закону), то на вимогу державної виконавчої служби або приватного виконавця банк також зобов'язаний надати інформацію й щодо стану рахунків боржника, руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу, а також інформацію договорів боржника про зберігання цінностей або надання в найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
Справ щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості, органам прокуратури України, Державному бюро розслідувань, у межах їх компетенції, банк надає інформацію щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи, фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності або фізичної особи за конкретний проміжок часу із зазначенням контрагентів (пункт 31 частини 1 статті 62 закону), у той час, коли Національному антикорупційному бюро України, крім вказаної інформації, банк зобов'язаний надати ще й інформацію щодо рахунків, вкладів та правочинів конкретної юридичної особи, фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності або фізичної особи за конкретний проміжок часу із зазначенням контрагентів (пункт 32 частини 1 статті 62 закону).
Отже, розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, банку дозволено лише в тих обсягах, які визначені законом для конкретного державного органу з урахуванням його компетенції, за умови, що письмова вимога державного органу відповідає своєю формою і змістом норм частини 2 статті 62 закону. В іншому випадку це порушення права клієнта на його банківську таємницю, що може бути підставою для захисту порушених прав у суді.