Стецьків: За новий і праведний закон

виборювали і будували державу. Але з року в рік спостерігали, як ця держава профанується. Профанується тими, кого ми приводили до її керма.  Одні вожді змінюють інших. Від кожного ми сподіваємося мудрих рішень і виважених дій, а натомість бачимо як вони безсоромно гризуться за владу, за все більші та більші повноваження. Люди і влада для них засіб. Хтось із них так реалізує свої амбіції. Хтось тупо заробляє капітали. Так чи інакше, але всі вони діють у своїх особистих інтересах. І ніхто з них не ставить наш з вами — суспільний — інтерес вище власного. Це не у їхніх правилах. Тож я бачу, що настав час ці правила змінити.

Читайте о том, как депутаты злоупотребляют бюджетными средствами>>>
 Я довго і багато думав. Збагнув таке:  бардак не припиниться, доки ті, хто при владі, не будуть затиснені у жорсткі рамки правил гри — правил, визначених народом як носієм найвищої влади. Ми дожилися до того, що ця звичайна істина звучить якось неприродно по-книжному, але ж має бути саме так. Не політики мають писати правила самі для себе, перекроюючи владу під потребу моменту. Владу слід чітко розподілити. І забрати у них можливість цю владу кроїти і перекроювати. Як у дитини забирають сірники, щоб вона не підпалила хату, так у наших вождів слід забрати право встановлювати і змінювати правила. Їм — політикам — не можна дозволяти бавитися владою, бо це влада над нами, над країною, яка гине. І це кажу вам я — діючий політик. Я знаю це все із середини.

І я поясню, для чого і, головне, як це змінити. 

Досить

Їх треба зупинити, вони уже допекли всім: сварки політиків, істерики вождів, їхня брехня — хаос, у який країна повільно сповзає. Здається, ми на дні, далі вже нема куди.

Помиляєтесь. Може стати ще гірше.

Весна 2009 року, пік кризи, соціальні бунти можуть перерости в масові погроми. Ситуацію погіршить те, що протести людей спробують використати у своїй політичній боротьбі партії. Але наприкінці року це все здаватиметься квіточками.

Уявіть собі таку ситуацію. Президентські вибори, другий тур. Країна максимально поділена. Факти фальсифікацій з боку кожної сторони широко відомі в суспільстві. В неділю ввечері, після закриття виборчих дільниць, обидві сторони оголошують про свою перемогу. І «незалежні» екзіт-поли її підтверджують «незаперечними» фактами.

І тоді почнеться...

Ви думаєте, вони програють? Ні, вони виграють, просто кожен стане президентом своєї Абхазії, а бізнес-оточення кандидатів черговий раз збагатиться на цій війні.

А ось хто по-справжньому програє — так це ми. Програємо безповоротно. Програємо у вимірі кількох поколінь — нашого, наших дітей та онуків. А може, й на довше.

Втратимо Україну, бо вожді своїми міжусобицями розірвуть її на частини. Але втратимо не тільки її. У масі своїй ми станемо злидарями — не в сьогоднішньому дещо відносному сенсі, коли порівнюємо себе з сусідньою Європою. Ми станемо злидарями в порівнянні із сьогоднішнім невисоким життєвим стандартом. Злиденними олов’яними солдатиками електоральних армій нових і нових вождів, солдатиками, котрих переконують вірити — «хай краще будуть свої бандити, аніж чужі». 

Це дуже ймовірна модель нашого майбутнього, занадто ймовірна.

Наївні ті, хто думає, що цих вождів можна примирити. Роками, починаючи з листопаду 2005-го, ми намагалися це робити, але вони нас ігнорували. Бо їхній принцип: у боротьбі за владу очистити «поле» від всіх інших конкурентів, а потім розв’язати боротьбу не на життя, а на смерть з головним суперником. Іншої моделі політичної поведінки вони просто не уявляють. Іншого смислу існування, ніж боротьба за абсолютну владу, вони не знають.

Чи можемо ми їх зупинити? Чи можемо запобігти цій катастрофі? Мусимо.

У нас немає іншого виходу. Бо вони зі своїми грішми можуть міняти яку завгодно країну, жити хоч на Кіпрі, біля своїх офшорних рахунків. Нам емігрувати нема куди. Нам тут жити. І любити Україну, до речі, бо зараз стає немодно про це згадувати.

Що робити? Як діяти?

Спочатку усвідомити, зрозуміти причини, чому в нас не так, як у людей. Усвідомити, що в нас відсутня еліта, яка мислила б державними інтересами, не кажу вже виключно державними, але хоча б поставила їх вище особистих.

Усвідомити, що ми всі відповідальні за відсутність такої еліти, а не тільки внутрішніх і зовнішніх ворогів.

Усвідомити просту річ, що політикам не можна доручати писати правила в державі самим для себе. Хто з нас раніше не вірив, той вже переконався у цьому — вся енергія політиків йде на перетягування повноважень і перекладання відповідальності один на одного. Я двадцять років у політиці і добре бачу це все із середини.

Тому відповідальність громадяни мусять взяти на себе і написати правила для політиків, самих себе і країни, правила співжиття на століття вперед.

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу».

П’ята стаття Конституції. Написано все правильно — списано з кращих європейських взірців.

Як бачимо, право визначати лад у країні безапеляційно належить народові, а Верховну Раду ніхто не уповноважував на прийняття установчих актів. Так от — ноги нинішніх проблем ростуть з того, що це право парламентом було привласнено за мовчазної згоди народу.

Просто їхній принцип — принцип політиків — «папір все витерпить» означає, що вони і не думали серйозно до цього ставитися. Як і до права на працю та соціальний захист, права на безоплатну освіту та медицину, права на вільний розвиток особистості, права на повагу до гідності кожного. Вони не збиралися цього виконувати. Бо в інших статтях Конституції вони написали правила для себе — самі їх тлумачать і самі їх переписують.

Читайте о том, что в Украине началась кампания по изменению избирательного законодательства>>>

Треба змінити цей принцип раз і назавжди. Треба зрозуміти і виконати свій ОБОВ’ЯЗОК: ЗАБРАТИ У ПОЛІТИКІВ ПРАВО ПИСАТИ КОНСТИТУЦІЮ І ЗРОБИТИ ЦЕ САМИМ.

Почати життя з чистого аркуша.

Як? Адже на Майданах закони не приймають, тим більше не пишуть. Наше завдання — знайти легітимну та ефективну форму. І політики — ні владні, ні опозиційні — нам у цьому не допоможуть, вони заважатимуть як тільки зможуть.

Ви думаєте, вони сваряться за долю України? Помиляєтесь.

Ви думаєте, вони сваряться за курс гривні? Помиляєтесь.

Ви думаєте, вони сваряться за повноваження чи посади? Це вже ближче, але не зовсім точно. Бо повноваження чи посади їм потрібні не для розвитку країни, а для її грабунку. Вони сваряться виключно за дивіденди. За поділ грошей, які наварили на нашій біді.

Вони влаштовують телевізійні спектаклі для нас, щоб потім жонглювати електоральними рейтингами як аргументами у своїй сварці. Хочете видовищ — вони влаштують вам бої гладіаторів на екрані. Чим базарніша сварка, тим дорожчі рекламні паузи. А після шоу вони поділять гроші, посади і повноваження.

Їхня мрія — зовсім не країна щастя. Нам немає місця в їхніх мріях. Зрештою, у них немає мрій, а у їхніх розкладах ми зайві. Їхнє сокровенне бажання — ні з ким не ділитися: безроздільна влада, країна у власності.

Не на них нам треба надіятися — незрілі діти сподіваються на допомогу батьків. Нам треба стати дорослими і взяти долю у свої руки.

ФАКТИЧНО ТРЕБА ПЕРЕЗАСНУВАТИ ДЕРЖАВУ.

Не ми перші. Форми продумані і перевірені. Однозначно це мусить бути тільки легітимний, мирний і законний шлях — шлях скликання для написання нової Конституції спеціального установчого органу — Конституційної Асамблеї чи Установчих зборів. Рішення про це під народним тиском повинна прийняти Верховна Рада. Якщо вони цього не зроблять, ми підемо далі і проведемо референдум.

Мільйони змусять рахуватися із собою — бо це не хаос масових протестів, а організація законної волі народу.

Потім треба обрати Конституційну Асамблею, обрати всім народом найдостойніших, незаангажованих фахівців — справжню еліту. На противагу партійним кланам, яких і близько не можна підпускати до цього процесу. Обрати з єдиним завданням: написати нову Конституцію не для себе, не під себе, а для суспільства — щоб поставити політиків, які борються за владу, у жорсткі рамки.

Єдиний спосіб це зробити — змінити автора Конституції, яким повинен стати народ через обрання Конституційної Асамблеї. До цього органу в мажоритарних округах повинні обиратися особи, які добровільно відмовляються (мінімум на десять років) від права балотуватися на будь-яку виборну посаду та бути призначеними на будь-яку державну службу. Тобто членами Конституційної Асамблеї — «батьками-засновниками» — можуть бути обрані ті люди, які свідомо відмовляються від влади: місцевої та центральної, законодавчої та виконавчої, судової та представницької.

Партії усуваються від процесу висування та агітації. Забороняється кандидувати партійно заангажованим — всім тим, хто за останні 5 років хоч раз балотувався у партійних виборчих списках.

Найважливіше, щоб Асамблея визначила ефективну і чесну структуру політичної влади: повноваження і відповідальність парламенту, президента, Кабінету Міністрів та правосуддя. Підготовлену і схвалену Асамблеєю Конституцію затвердить на референдумі весь народ.

І ці правила уже ніхто не зможе змінити, крім нової Асамблеї. Іншими словами, Конституційна Асамблея установлює правила для політиків і суспільства та саморозпускається.

Ця Конституція буде захищена від змін на поточну потребу власть імущих тим, що для їх внесення треба буде скликати нову Конституційну Асамблею.

Поза компетенцією Конституційної Асамблеї мають залишитися розділяючі політичні (політизовані) питання — позаблоковість, мова, автономія Криму тощо. Так буде знята загроза домінування популізму і політичної тріскотні (ковбаса за 2,20 та горілка за 3,62). Зрештою, ця політично зацікавлена піна вже буде відсторонена цензом п’ятирічної позапартійності.

Суспільство через боротьбу за скликання та обрання Асамблеї повернеться до сутнісної дискусії: суть влади, її місце в країні, баланс між різними її гілками. Отже, ми стоїмо на роздоріжжі. Або деструктивний бунт доведеного до відчаю населення, що зруйнує залишки держави. Або організований громадянський рух, що модернізує країну та одухотворить суспільство. Для цього нам потрібні усвідомлення, воля і самоорганізація.

Я далекий від думки, що у такий спосіб вдасться збудувати ідеальну державу. Але так ми збудуємо державу із ясними правилами гри. Державу, здатну до розвитку. Державу, якою будемо гордитися і захочемо в ній жити. Конституція не є забавкою для політиків. Треба забрати від них саму спокусу бавитися нею.

Ми пропонуємо повернути народу право самому встановити справедливі правила, раз політики постійно демонструють свою нездатність до цього. Замість атмосфери ворожнечі та протистояння домінуючою має стати культура довіри і конкуренції, культура віри в право. Так твориться відчуття спільноти, так твориться праведний Закон, Закон, який не те що порушувати — обходити не можна.

Іншими словами, ми пропонуємо очистити країну від скверни минулого — перезаснувати державу!

Ця Конституція чітко розмежує добро і зло. Вона стане Конституцією нової України.

Ми повинні зрозуміти , що Україна заслуговує на кращу владу — владу, що буде дбати про країну та її мешканців, владу компетентну та відповідальну. Люди, що наповнять таку владу, в нашому народі є — це ті, хто довели свою спроможність дбати про інших, які довели свою чесність та ефективність. Новий праведний закон, написаний людьми, відкриє їм дорогу у владу та відсторонить неспроможних і, що основне, постійно буде чистилищем для них.

Бо ми на це заслуговуємо. Заслуговуємо на достойне життя.

Щоби таке здійснити, ми повинні зорганізуватися. Для цього вже дуже скоро у кожному місті, містечку та навіть селі будуть створені комітети спільної дії, які працюватимуть на підтримку Конституційної Асамблеї. Згодом проведемо у столиці з’їзд тих, хто підтримує таку ідею і, якщо потрібно, вийдемо з Маршем на вулиці Києва. Ми доб’ємося референдуму і приймемо закон про Конституційну Асамблею. Мусимо перемогти.

Час пішов.

Тарас Стецьків,  народний депутат України