Українському колгоспу потрібен розумний голова

країні чергове стихійне лихо — рекордний врожай. З жахом слухають по радіо радісні прогнози чиновників керівники агрофірм. Вони знають: рівень загальнодержавного намолоту буде обернено пропорційно їхнім прибуткам. Через відсутність ефективної державної політики «великий хліб» щоразу обвалює ціни на збіжжя, залишаючи його виробників наодинці з боргами.

Нинішній сезон не став винятком. Одинадцять мільярдів гривень, виділених держбюджетом на потреби села, ніяк не вплинули на ситуацію в агросекторі. Схоже, мільярди у нас живуть своїм життям, а селяни — своїм, і долі їхні жодним чином не перетинаються.

А як інакше можна пояснити дивовижні цінові метаморфози? Дивлюся на графік закупівельних цін на зерно в Україні. Ще у червні тонна ячменю коштувала 1200 гривень, нині — близько 900. Фуражна пшениця подешевшала з тих же 1200 гривень майже удвічі.

Фінансовий ринок у нас регулює Нацбанк. У випадку порушення стабільності, наприклад, збільшення пропозиції якоїсь валюти, він викуповує надлишок для попередження цінових перекосів. Чому не робить цього зерновий «нацбанк» — Аграрний фонд? У нього немає грошей.

Нещодавно уряд «вибив» з парламенту один мільярд гривень на фінансування фонду. Втім навряд чи ця досить велика сума вплине на ринок. Значна частина врожаю давно продана за мінімальними цінами. То з чим у нас проблеми: з грішми чи з головами?

Телефоную батькам. Зібрали з городу п’ять тонн пшениці. Склали до комори. Продавати зараз не будуть, хіба що трішечки взимку. «Що ти, сину, в світі ж продовольча криза!» — соромлять мене.