Эксклюзив

Будні Громадської ради доброчесності, або Як відбувається конкурс до Верховного Суду

14 июня 2017, 07:30
Увеличить размер шрифта Увеличить размер шрифта

Рік тому в Україні стартувала судова реформа, яка передбачає оновлення Верховного Суду України. Щоб потрапити до нового суду, кандидати мали пройти кілька етапів оцінювання. На останньому етапі важливе місце належало Громадській раді доброчесності, яка оцінювала не лише професійні, а й моральні якості кандидатів. Як це відбувалось, розповідає член ГРД Леонід Маслов

Конкурс до Верховного Суду — це не вся реформа, але її важливий елемент. Ми маємо обрати безстроково найкращих і найчесніших юристів, які будуть взірцем, обличчям і гарантом існування правосуддя. Нова система відбору і призначення суддів (яка раніше зазвичай зводилася до банальної торгівлі посадами) стартувала з верхнього ешелону судової влади, куди вперше можуть потрапити не лише люди із системи, а ще адвокати і науковці.

Громадська рада доброчесності — це не надзвичайний орган, призначений для оцінювання доброчесності і професійної етики суддів Вищою кваліфікаційною комісією суддів (ВККС). Орган, який має особливе повноваження робити висновок про неможливість конкурсанта здійснювати правосуддя. З таким висновком ВККС може або погодитися одразу під час співбесіди, або передати його на розгляд у пленарному складі. Потім, якщо більше 11 членів ВККС (всього їх за законом 16, а фактично — 15) будуть проти висновку, то кандидат (суддя) вважається здатним здійснювати правосуддя, у протилежному випадку він знімається з конкурсу.

Якось у приватній розмові секретар Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Станіслав Щотка висловився так: "Ми маємо сформувати такий Верховний Суд, за який не буде потім соромно". Це стало, зокрема, основним принципом нашої спільної роботи. І ще покійний блаженніший Любомир Гузар, коли наставляв нас на цю справу, казав: "Якщо є сумніви — не пропускайте".

Сумніви були у нас щодо 142 кандидатів із 381. Ми не пропустили. Наші негативні висновки затверджувалися на пленарних засіданнях публічно, протоколи з поіменним голосуванням можна побачити тут, а самі висновки — тут.

Декілька висновків (а саме — 7) ми скасували як помилкові. 25 висновків було визнано ВККС прямо на співбесідах. Зараз на пленарних засіданнях із 24 висновків пройшло, на жаль, лише 9, а 15 було подолано. Всього рахунок на сьогодні такий: зі 135 не скасованих Радою висновків самостійно "подолано" (проігноровано ВККС) — 15, затверджено (знято кандидатів з конкурсу) 34, розгляд решти 86 триває.

Найпоширенішими підставами для негативних висновків були:

  1. Недекларування майна, особливо в паперових деклараціях за 2011-2014 рр.

  2. Приховування майна в користуванні (розпорядженні) на підставі довіреностей або реєстрація майна на неплатоспроможних родичів.

  3. Невідповідність стилю життя задекларованим доходам.

  4. Участь у схемі Татькова-Ємельянова, пов'язаної із втручанням у систему авторозподілу у Вищому господарському суді України.

  5. Порушення принципу гласності правосуддя (заборона будь-кому з присутніх у залі аудіо- або відеозйомки судового засідання всупереч ст. 11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

  6. Приховування в декларації доброчесності своєї участі у "справах Майдану" або у справах, у яких ЄСПЛ встановив порушення права на справедливий суд (рішення, передбачені ст. 3 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади").

  7. Недекларування близьких осіб (митників, прокурорів, працівників суду, адвокатів) у декларації родинних зв'язків (і, як наслідок, брехня в декларації доброчесності, бо там є пункт, що декларація родинних зв'язків є достовірною).

  8. За відсутності надзвичайних обставин мандрівки в Росію або в окупований Крим.

  9. Свавільні рішення, які підривають авторитет судової влади і віру народу у правосуддя (справи Бочан, Яременко, С. Луценко, засудження Ю. Луценка і Ю. Тимошенко, заборона мирних зібрань всупереч рішенням ЄСПЛ і Конституції України, поновлення на посадах негідників, потурання рейдерству і т. ін.)

Якщо перші 3 пункти переважно схвалюються ВККС, то останні, особливо, на превеликий жаль, пункт 9-й — не знаходять підтримки.

Окремо зупинюся на пункті 9-му. Нам постійно нагадують, що гарантією незалежності суддів має бути лише офіційна процедура оцінки судових рішень (апеляційне, касаційне оскарження). Суддю також не можна карати навіть за помилкове рішення, як не можна карати хірурга за невдалу операцію, внаслідок якої пацієнт помер. Операційний стіл, як і зала суду, завжди містить елемент ризику помилки.

Але, якщо йти далі за цим порівнянням, є хірурги, які зробили невірний надріз, а є ті, які зашили всередині пацієнта зажим. Є й такі, які зашили не тільки зажим, а й записку, написану в п'яному стані на нестерильній серветці. В останніх двох випадках не треба лікарської комісії, щоб засудити такі дії.

Рішення, які не можна віднести до власного переконання судді, які не мають права на існування взагалі, коли їхнє безглуздя або протиправність очевидна без заглиблення в юридичні нюанси і матеріали справи, називають свавільними. Численні приклади таких рішень в українській судовий практиці викликають жах у непідготовлених американців і європейців. Вони просто не можуть собі нічого подібного уявити.

Цивільна палата Верховного Суду України, до складу якої входив нинішній голова Верховного Суду України Ярослав Романюк, у 2008 році викривила рішення Європейського суду з прав людини, відмовивши у правосудді 90-річній Марії Бочан. Велика палата ЄСПЛ назвала це грубим свавіллям.

Суддя Ірина Саприкіна залишила в силі ухвалу про забезпечення позову шляхом задоволення позову, заборонивши проведення протестних акцій проти руйнування Гостинного двору в м. Києві. Її рішення не скасоване, бо воно не підлягало оскарженню. Внаслідок звичайного юридичного шахрайства (ухвала про забезпечення позову з одночасним зупиненням розгляду справи по суті) заборона мирної акції тривала роками, поки Гостинний двір руйнували.

Суддя Олексій Турченко відпустив з-під варти пособника окупантів, який одразу втік. Ухвала про це була залишена в силі. При цьому на те, що мотиви рішення незрозумілі суспільству, він заявив на співбесіді, мовляв, пишу юридичною мовою, а якщо суспільству незрозуміло, то його проблеми.

Це лише частина проблем, з якими прийшлося мати справу. Чи можна після таких рішень не виносити висновки про невдіповідність? Ні. Але, зважаючи на подолання висновку по судді Геннадію Гришину, побоювання можуть виправдатись, а Громадська рада доброчесності виявиться ширмою заради чийогось "рєшалова", ширмою фейкової судової реформи.

Автор: Леонід Маслов Леонід
Маслов
юрист, член Громадської ради доброчесності у відставці

Раздел: >
Теги: судебная реформа , конституция , верховный суд украины

Главные новости от delo.ua
Поздравляем! Вы подписались на рассылку от delo.ua
Будні Громадської ради доброчесності, або Як відбувається конкурс до Верховного Суду | Политика | Дело
Читайте также
Комментарии Facebook
Комментарии
Вход

Если у Вас до сих пор нет аккаунта на Дело - зарегистрируйтесь

Мнения
Курсы валют
покупка продажа НБУ
USD USD - - 26.5
EUR EUR - - 31.36
RUB RUB - - 0.46
Цены на топливо
ДТ СПБТ
Донецкая область 24.97 13.77
Киевская область 24.63 12.87
Львовская область 24.13 13.23
Читаемые в разделе
Комментируемые
Видео
Фото
Популярные теги
3G
web-T::CMS. Проверенные решения Хостинг-партнер
Хостинг сайтов - MiroHost
© 2005-2017 Ekonomika Communication Hub.
Все права защищены
Тел.: 044 585 58 91/92
Узнай, как перепечатывать новости, и смело используй материалы из новостной ленты портала Delo.ua

— Материалы, которые отмечены этим знаком, публикуются на правах рекламы. За содержание рекламы ответственность несут рекламодатели.