П'ять головних очікувань бізнесу від нового міністра АПК Тараса Кутового

Кардинально порядок денний для нового міністра не має відрізнятись від цілей, які ставили перед попереднім міністром півтора року тому. Системних структурних змін в АПК відбулось недостатньо для того, щоб стимулювати розвиток сектору, відповідно перші позиції порядку денного залишилися ті ж самі.

1. На першому місці — чітка стратегія дій стосовно державних підприємств. Ми півтора року чули, що їх потрібно приватизовувати, але так нічого не відбулося. Чому приватизацію держпідприємств я поставив на перше місце? Стратегічно держава навряд чи отримає суттєві надходження в бюджет від підприємств державного сектору, але це буде чітким сигналом для інвесторів, що сектор почав рухатись до прозорих відносин, прозорої конкуренції, немає державних монополій, експортних обмежень, преференцій державних агентів (типу Аграрного фонду, ДПКЗУ, Укрспирт). Це перш за все буде дуже корисно для рейтингу інвестиційної привабливості аграрного сектору та засвідчить, що керівництво на найвищому рівні змогло показати чітке налаштування та результативність у позбавленні цього елемента корупції.

2. Друга позиція — це активна підтримка і продовження розпочатої реформи Держпродспоживслужби. Півтора року пішло на те, щоб щось розпочати робити, і з початку квітня 2016 року служба почала працювати. З точки зору зростання експортного потенціалу продукції з доданою вартістю, продукції тваринництва — завдання номер один, щоб ця служба ефективно працювала.

3. Третім на порядку денному є сприяння розширенню експортних ринків збуту, тому що внутрішній ринок обмежений і буде обмеженим ще довго. Зернові і олійні, при виробництві і експорті яких менше ризиків, будуть експортуватись залежно від кількості виробленої продукції. Якщо ж ми хочемо піднятись на новий рівень, то перш за все має бути сильна якісна система державного контролю Держпродспоживслужбою виробників та вироблення якісної продукції, а вже потім бізнес підхопить нові можливості і міністерство має цьому посприяти.

4. Четвертим питанням на порядку денному для нового міністра має бути структурна і централізована реформа обласних і районних управлінь АПК. Є велика кількість людей, непоганих спеціалістів, які, якщо чесно, до кінця не розуміють ні цілей, ні місії того, чим вони займаються в обласних та районних управліннях АПК. І найгірше те, що аграрний сектор теж не розуміє їхньої ролі. Вони є автономними структурними одиницями в адміністраціях, хтось їх закриває, хтось ліквідовує, — відбувається повна анархія. Насправді, в силах Кабміну здійснити реформу, побудувати центральну вертикаль представництва МінАПК в регіонах, хоча б на рівні області, і відповідно ліквідувати існуючі управління з метою уникнення дублювання функцій. Це дозволило б розширити комунікації та зв'язок від найменшого виробника до потенційного покупця його продукції, наприклад, у Китаї. Коли ми будемо одночасно рухатись у напрямку підтримки експорту, і в налагоджені зв"язків і комунікацій з виробниками у регіонах, — шанси диверсифікації і розвитку сектору зростуть. І це допоможе краще розуміти реальні потреби агробізнесу, дасть розуміння, куди рухатись. Ми бачимо, що останнім часом в суспільстві активізувались дискусії щодо оподаткування аграріїв, інших структурних змін, фінансування сільських територій, доріг, і немає чіткого бачення цих питань. Якраз така чітка мережа ефективних управлінь могла б давати таке бачення. Адже держава все одно не може ставати на чиюсь сторону — великого чи малого бізнесу, вона якраз має бути арбітром. А для цього треба мати максимально прозору, чесну, об"єктивну інформацію. Якраз такі комунікації могли б на рівні формування аграрної політики, міністерства давати розуміння потреб і проблем сектору, щоб потім ефективніше комунікувати з депутатами в аграрному комітеті, відстоювати свою та створювати спільну позицію. На жаль, останнім часом сформувалась прірва між позицією міністра та позицією сектору в багатьох структурних питаннях.

5. І п"яте питання — це формування земельної політики. Поєднання інтересів орендарів та пайовиків, держземель, громад і бізнесу в рамках впровадження ринку землі — якраз має бути функцією міністерства, тому що кожна зацікавлена група буде тягнути ковдру на себе. І якраз міністерство повинне сформувати чітке, зрозуміле бачення, яке би зважило інтереси всіх сторін, дозволило б продовжити рух у розвитку цього питання, бо поки що у цьому питанні застій, але рухатись однозначно потрібно. І якраз щодо таких стратегічно-політичних рішень тон має задавати міністерство аграрної політики та продовольства України.