Більше ніж 20 років в Україні пенсійна реформа не зрушувала з місця взагалі. Нам казали, що не можна впроваджувати накопичувальний рівень пенсійного забезпечення ані в обов'язковому, ані в добровільному вигляді. Всі голови попередніх урядів, навіть коли мали профіцит в бюджеті і можливість запровадити для кожного накопичувальний рівень, цього не робили. Основною емоцією, яка супроводжувала пенсійну реформу весь час в Україні, був жах. Як тільки казали, що в другому рівні пенсійного забезпечення будуть працювати приватні установи, недержавні пенсійні фонди, компанії з управління активами, адміністратори — тут починалася паніка, нас переконували, що краще за державу ніхто пенсійне забезпечення не зробить. Але ми переконались: те, що дає лише держава, гідною пенсією назвати не можна. Треба диверсифікувати джерела пенсійного забезпечення, як наслідок, впроваджувати щонайменше ще два рівні.
Пенсія стосується кожного громадянина, ми всі колись будемо пенсіонерами. Тим часом ситуація з пенсійним забезпеченням в солідарному рівні погіршується. В першу чергу ми розуміли, що без запуску накопичувального рівня у нас не відбудеться розвантаження солідарної системи.
250 млрд грн (план на 2015 рік, факт буде більшим) ми сьогодні витрачаємо на пенсійне забезпечення.
Це більше ніж третина від всіх публічних фінансів, які ми тим чи іншим шляхом беремо у вигляді податків і перерозподіляємо. Якщо подивитися на відношення до ВВП, то 16-18% сьогодні складають витрати на людей похилого віку. Це порушений баланс поколінь.
Подписывайтесь на Youtube-канал delo.ua* заплановані витрати, станом на листопад 2016 витрати складуть вже 260 млрд грн
Я не кажу про 60 млрд грн витрат на охорону здоров"я. Ми ж отримуємо все безоплатно, пенсіонери також отримують медичні послуги, за які сплачують ті, хто працює, утримуючи систему медичного забезпечення.
Сукупно у відсоткових значеннях ці цифри — найбільші у світі. Здавалося б, якщо найбільшу частину від ВВП ми витрачаємо на пенсіонерів, то ми мали б бачити найкращу систему пенсійного забезпечення, але чомусь маємо одну з найгірших з точки зору гідної пенсії. Ми почали досліджувати існуючу систему, і результатом цього був, у тому числі, проект закону про відміну спеціальних пенсій.
Щодо дефіциту ПФУ. Дефіцит Пенсійного фонду штучний. З тих 250 млрд грн, що ми витрачаємо на пенсійне забезпечення, 170 млрд — це сума, яку ми отримуємо через єдиний соціальний внесок, і та частина ЄСВ, яка йде безпосередньо на пенсійне забезпечення. 80 млрд грн ми отримуємо з державного бюджету. З цих 80 млрд тільки 16 млрд йде на дотацію пенсій за віком. Все інше не є витратами, властивими для Пенсійного фонду. Таким чином, витрати на пенсії за віком складають 186 млрд грн. Але 35 млрд ми витрачаємо на дотягування пенсій до мінімального рівня.
Справедливість призначення пенсії в рамках солідарної системи сьогодні визначається формулою — що ти отримував у вигляді заробітної плати і скільки ти сплачував ЄСВ за попередні роки (починаючи з 2000 року), плюс на цю формулу також впливає стаж. Але якщо ти обраховуєш пенсію, то виходить, що 20% чоловіків і 40% жінок, що працюють сьогодні, отримають по формулі пенсію, меншу за мінімальну. Ці люди не сплачували достатньо внесків, вони отримували заробітну плату — чорну чи ні, але ніяких внесків до Пенсійного фонду вони не робили і не можуть претендувати на те, щоб сьогодні трудяще покоління, яке сплачує ЄСВ, мало їм щось там дотягувати. Ці дотягування до мінімальної пенсії — це наші популістські зобов'язання, і вони тиснуть на бюджет, бо не можуть іти з ЄСВ, за рахунок якого фінансується безпосередньо Пенсійний фонд.
Що стосується генерацій пенсіонерів, старших за 70 років, то з 13 млн сьогоднішніх пенсіонерів 7 млн отримують пенсію, яку дотягують до мінімальної. Вони отримують пенсію не за формулою, вони отримують соціальну пенсію. Де-факто ми бачимо, що Пенсійний фонд перетворюється в соціальну установу.
Ми повністю загубили страховий принцип.
Це вже дотація, а ніяка не пенсія. Ми ж не перевіряємо, чому сплата у попередні роки була недостатньою: може вони чорну заробітну плату отримували, і за рахунок цього у них на депозитах можуть буди мільйони, чи по три автівки, по три квартири. Ми не перевіряємо матеріальний ценз. Ми дотягуємо і багатих, і бідних.
Ці 35 млрд грн не властивих для Пенсійного фонду витрат — суцільний соціальний популізм. Якщо ми повертаємось до страхового принципу і Пенсійний фонд виплачує пенсію, яка залежить від сплачених внесків, то ми отримуємо 151 млрд грн видатків, а збираємо 170 млрд. Таким чином, вже сьогодні Пенсійний фонд може стати профіцитним. Крім того, фонд заробітної плати в Україні почав зростати, тому що ми в попередні роки мали інфляцію 35-45%, і роботодавець, відповідно, збільшував ціну своєї продукції, а якщо він збільшує ціну в абсолютної величині, то він може збільшувати і заробітну плату. Фонд заробітної плати зростає меншими темпами — інфляцію попередніх років ми почали наздоганяти фондом заробітної плати тільки зараз, відповідно, ми будемо збирати вже не 170 млрд грн, а більше, і отримаємо ще більший профіцит в Пенсійному фонді.
Чи треба, щоб цей профіцит якимось чином накопичувався в Пенсійному фонді? Ні, не треба. Треба робити розрахунки таким чином, щоб розмір Єдиного соціального внеску або зменшувався в ці періоди, або, якщо у нас такий профіцит виникає, він йшов на користь громади і кожного громадянина. РПР зараз пропонує, щоб частина цього ЄСВ витрачалась для формування накопичувального власного фонду кожного українця. Ми забираємо в держави цей податок і передаємо його у власність кожній людині.
Звісно, ми пов'язані з податковою реформою. Зараз уряд каже, що у нас не вистачає грошей в державному бюджеті. Нам треба війну утримувати, армію реформувати, у нас тут купа реформ, охорона здоров'я, інші речі. Але ми стоїмо перед проблемою зниження навантаження на роботодавця і підприємця, в цьому випадку треба подивитися, наскільки ефективно ми витрачаємо ті кошти, які вже сьогодні збираємо. Такі пропорції пенсійних витрат в будь-якій країні зробили б багатим будь-кого, а в нас цього нема.
Всі політики винні в тому, що в нас не відбувалася диверсифікація в пенсійному забезпеченні, в тому, що не піднімається пенсійний вік. Прем'єр-міністр, призначений коаліцією, перше що пообіцяв — не підвищувати пенсійний вік. В нас чомусь щодо пенсійного віку переймаються діючі пенсіонери. Ті, що працюють, про пенсійний вік думають мало — наша нація намагається працювати незалежно від того, чи досягла людина пенсійного віку. Хью Хефнер, який очолює Playboy, сказав, що вихід на пенсію — це перший крок до смерті. Це так і є. Українці звикли працювати — якщо не на роботі, то на городі, в хаті, чи з дітьми.
За те, як пересмикуються реальні факти, відповідальні політики. Але насправді політики нікого не захищають — пенсіонерів захищаємо ми самі, сплачуючи податки.
Працююче населення готове утримувати своїх пенсіонерів, але має існувати баланс поколінь. Ті, хто продукує ВВП, мають витрачати на пенсійне забезпечення кошти, але ми маємо дивитись, щоб вони витрачались ефективно. Бо там, м'яко кажучи, крадуть. Ці 35 млрд грн — це крадіжка. Це крадіжка політиків, які не своїми грошима купують електорат і розповідають людям, які не дуже розуміються на макроекономічних питаннях, що це вони зробили для них. Нам, працюючим і пенсіонерам, треба між собою домовлятися і знайти формулу, яка встановила б справедливість.
Справедливість полягає в тому, що індексація повинна відбуватися автоматично, на середню заробітну плату (не на інфляцію), незалежно від волі прем'єр-міністра. Не має бути такого, щоб прем'єр-міністр виходив в електоральний сезон і закликав індексувати пенсії. Це що, якийсь подвиг, чи що? Вони мають індексуватися автоматично раз на місяць чи раз на рік. Але ж тоді він не зможе вийти на телебачення і сказати: "Я тут знайшов профіцит, зараз буду індексувати". Це люди, які працюють, сплатили більше до Пенсійного фонду, і це вони мають сказати владі, яким чином це розподілити — не для того, щоб політик отримав електоральні привілеї, а для того, щоб пенсіонери гідно жили.
Таким чином, ЄСВ — це сьогодні не внесок, а податок. Сенс внеску полягає у відсутності диференціації пенсії. В Нідерландах, в Ізраїлі всі сплачують 5-7% податку на свою заробітну плату, і всі пенсіонери однаково отримують незалежно від того, багаті вони чи бідні.
Пенсійний фонд де-факто не дефіцитний. Те, що нам показують як дефіцит — це насправді є дірка в державному бюджеті з соціальних питань, яку закривають за рахунок Єдиного соціального внеску.
Ми не можемо забезпечувати всіх мінімальною пенсією, але можемо забезпечувати соціальною виплатою тих, хто потребує допомоги. Для цього треба запровадити систему, при якій людина зможе звернутися до соціальних служб, а соціальний працівник зможе прийти і перевірити, чи дійсно в цієї людини нема інших джерел для існування. До речі, Сімейний кодекс зобов'язує дітей утримувати батьків похилого віку, і якщо діти відмовляються, батьки можуть подати позов до суду, а дітям можуть бути призначені аліменти. У нас в культурі цього немає, але Сімейний кодекс каже, що така процедура можлива.
Наприклад, батьки отримували доходи як самозайняті особи, як СПД, і не сплачували достатньо внесків до Пенсійного фонду, таксували, випікали хліб. Вони витрачали цей дохід на навчання своїх дітей, в цьому випадку діти мають утримувати своїх батьків.