Підписуючи петицію "Унеможливити знищення історичних пам'яток в місті Києві", яку підготували активісти, я відчула, що підписалась у власній неспроможності. Поставила власний підпис під вимогою всіх наказати, заборонити і розірвати!
В петиції все правильно, не можна не зрозуміти запит Громади. Однак ніхто не обговорює: а чому й досі невигідно зберігати культурну спадщину і як зробити це вигідним для всіх? І що це взагалі таке — культурна спадщина?
Мій особистий перший дотик до пам'ятки відбувся у 5 років, коли мої батьки (мати — архітектор-реставратор, батько — архітектор) проводили обміри Хотинської фортеці. Я стояла на стіні фортеці висотою 40 метрів і шириною 6 метрів і "тримала нуль". Потім, аж до першого курсу інституту, мама возила мене з собою у всі відрядження на натурні обстеження пам"яток — цілий комплекс Святогірської лаври, прибуткові будинки в різних куточках України.
Подписывайтесь на Youtube-канал delo.uaМені все зрозуміло з культурною спадщиною. Це — моя особиста історія. А вам? Де в місті — ваша особиста історія? Наше місто — це наша спільна історія чи ні?
Багато хто думає, що все, що пов'язано з культурою, і в тому числі нерухомі пам'ятки — це фінансова прірва. Наче культура — традиційно дотаційна галузь, а реставрувати нерухомі пам"ятки дуже дорого, набагато дорожче, ніж реконструювати або знести та побудувати щось нове. Але ж питання зовсім не в "ціні", не буває нічого "дорогого" та "дешевого", бізнес цікавить перш за все термін повернення інвестицій. І якщо цей термін цікавий, то на будь який обсяг інвестицій знайдеться свій інвестор.
Зараз більшість пам'яток є в оренді — у міста, звичайно, недостатньо коштів на їх належне утримання. Але орендарі найчастіше не виконують умов охоронного договору, тому що їм це не вигідно.
Іноді для власника будівлі і взагалі відбувається "нежданчик": компанія купує особняк чи невеликий прибутковий будинок кінця ХІХ — поч. ХХ ст., все ретельно перевіряє, зітхає з полегшенням — не пам'ятка. Однак фахівці і громада не дрімають — за 1-2 роки об"єкту надається статус щойно виявленої пам"ятки. Власник у шоці, в нього летить весь бізнес-план.
Чому все так відбувається?
Є відповідь. Ми досі мізками в "совку". У нас працює тільки кнут, а пряник взагалі відсутній. В Європі без пряника нічого не відбувається. І головний пряник це завжди економічний важіль.
Наприклад, м. Халлє, Німеччина. В депресивному районі міста стоїть 16-поверхівка. На її даху відкрита тераса з оглядовим майданчиком, кафе і туалетом. Вхід на терасу — 1,5 євро, вхід в туалет — 50 євроцентів, а відвідувачам кафе тераса і туалет безкоштовно (кава коштує 40 євроцентів). Всім вигідно: за 40 центів отримуєш послугу, яку міг би отримати за 2,4 євро, кафе процвітає, мешканці насолоджуються панорамою, є всі умови для гідного проведення часу. До чого тут пам"ятки, запитаєте ви?
До того, що регулювання грошима — це головний принцип ринкової економіки, який працює з пам"ятками так само, як і з ціною туалету на терасі багатоповерхівки. Це звичайні економічні моделі — якщо вони розумно спроектовані, то вони працюють.
Громада у петиції каже: "Ми хочемо, щоб Київ не втрачав пам'ятки".
Це дуже зрозуміла вимога. Громада розуміє, що кожен старий будинок — це актив міста, який вже зараз коштує мільйони і з кожним роком стає дорожчим.
Ви думаєте, в Європі не було проблеми з пам'ятками? Звичайно ж, було. Але коли в Європу прийшов туризм, то городяни зрозуміли, що старі будинки —це актив, а не пасив. Достатньо повернути фасадам їхнє історичне обличчя, розібратися з парковкою навколо та зовнішнім виглядом вулиці. Звичайно, це витрати, але на іншій шальці терезів величезні гроші туристичного ринку, які отримує вся громада. Зараз в туризмі генерується до 11% (!) світового ВВП, а Україна у світі популярна як ніколи.
То як зробити підтримку пам"яток вигідною для всіх?
Ось як це зараз працює в Європі. Якщо власник або орендар будівлі-пам'ятки сумлінно виконує вимоги охоронного договору, він отримує податкову пільгу. Йому вигідно, місту теж — будинок зберігається, мешканці щасливі. Всі разом заробляють на туризмі.
Інший приклад з Ляйпціґа: власник пам'ятки, на жаль, не спроможний вести реставраційні роботи і не готовий продавати місту свій будинок. Що робити? Будинок, який не експлуатується, руйнується дуже швидко. І в такому випадку є механізм: власник ставить вікна, двері, ремонтує дах, підключає інженерію і запускає туди орендарів. Вони не сплачують оренду, тільки комунальні послуги, не мають права проводити ремонтні роботи і взагалі "торкатися" предмету охорони. Але живуть в будинку і ретельно слідкують за його станом. І знову — всім вигідно. Пам'ятка чекає на реставрацію, однак експлуатація не дає їй шансу бути зруйнованою.
Ще один механізм, до речі, з Росії: орендарю дають в оренду пам"ятку на 25 років. За охоронним договором поки йдуть реставраційні роботи він сплачує повну вартість оренди місту, встановлену на аукціоні. А з моменту офіційного введення в експлуатацію через всі необхідні погодження, комісії, експертні ради і т.д. вартість оренди знижується до символічного 1 рубля за 1 кв. м. Це серйозно спонукає орендаря провести роботи в максимально стислі терміни та якісно. Кому вигідно? Орендарю — так, місту — так, громада знову щаслива, пам'ятку збережено та за 25 років вона повернеться місту.
І в світі є ще безліч таких механізмів "кнута і пряника"! Не треба нічого вигадувати, треба знайти у світі "нашу" модель — та впровадити її.
Коли я пишу цей текст, петиції не вистачає лише 90 підписів — і це перша петиція до Київської міської ради, що збере потрібні 10 000. Ця тема насправді турбує киян — там є і мій підпис теж. Звичайно, зараз я чиновник, але ці проблеми можуть бути вирішені тільки на рівні міської ради і ми звертаємось до неї разом.
Зараз ми повинні знайти реальний економічний та юридичний механізм збереження і розвитку київських пам'яток. Створити робочу групу, розробити механізм, який буде працювати в українських реаліях та уникнути в ньому можливості корупції. Пропагувати цей спільно розроблений механізм в середовище киян. Залучити до цієї хвилі депутатів міськради, а можливо, і Верховної Ради — та ухвалити нове регулювання.
Шановний Арсенію Фінберг, авторе цієї петиції та голово чудового проекту "Интересный Киев"! Дякую вам за цю петицію та ваші зусилля в адвокації теми збереження пам'яток в київській громаді! Ви маєте мій телефон, і я чекаю на ваш дзвінок.