Свобода і цукор: чи потрібно вводити нові податки на газовані напої

Після того, як в Британії був анонсований урядовий план запровадити податок на цукор, ця тема сколихнула всю країну.

Ідея податку виникла не з повітря — майже дві третини британців сьогодні мають зайву вагу. Піддані Її Величності, як і представники інших країн, страждають від ожиріння та цукрового діабету. На діабет припадає 10% витрат бюджету Великої Британії в галузі охорони здоров"я, а це мільярди фунтів. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, від ожиріння в світі страждають вже більше 1,4 млрд людей, з яких 2,8 млн вмирають щороку.

Проблема активно обговорюється у британському суспільстві, що дає змогу британському уряду обґрунтовувати введення нового податку відповідальністю перед суспільством.

"Я не готовий озирнутися на час, проведений тут, в цьому парламенті… і сказати поколінню своїх дітей: "Мені дуже шкода. Ми знали про існування проблеми з солодкими напоями. Ми знали, що це викликало хвороби. Але ми оминули важкі рішення і нічого не зробили", — каже міністр фінансів країни Джордж Осборн.

Податок має підтримку і серед зірок — чи не головним лобістом його впровадження є відомий шеф-кухар Джеймі Олівер, який вже не перший рік намагається зробити харчування британських дітей здоровішим.

Дослідження показують, що проблема надмірного споживання цукру стосується у першу чергу найбідніших британців. За даними британського міністерства охорони здоров"я, діти з малозабезпечених родин страждають від ожиріння вдвічі частіше за дітей з більш благополучних родин.

Малозабезпечені більше й постраждають від податку, адже як і кожен податок споживання, він у першу чергу б"є по їхній кишені.

Оподаткування має почати здійснюватися з квітня 2018 року. Урядом пропонується запровадити 3 рівні: напої з невеликим вмістом цукру не оподатковуватимуться, напої з середнім вмістом обкладатимуться нижчим податком, а з великим — більшим.

Британський уряд наполягає, що основне завдання податку — лише змусити виробників знизити вміст цукру у напоях. Втім він також розраховує поповнювати казну майже на півмільярда фунтів на рік.

Місцевий бізнес вже виступив проти цієї ідеї, завваживши, що вона дискримінує промисловість з виробництва безалкогольних напоїв. Адже податок стягуватиметься з безалкогольних напоїв, виключаючи інші підсолоджені цукром напої — такі, як молочні коктейлі.

Подібні податки вже введено у Мексиці, Угорщині, деяких штатах США. Зайва вага є проблемою і для багатьох українців: за повідомленнями українських лікарів, через неї страждає кожен п"ятий. Але не думаю, що подібний податок найближчим часом з"явиться в Україні. Адже надто бідне в нас населення, а цукор — від печива до варення — є одним з базових харчових інґредієнтів для багатьох українців. На тлі високих комунальних тарифів він виглядав би сьогодні як вже повне знущання над людьми.

Однак ця тема піднімає й інший, ширший аспект, про який також багато кажуть в Британії, та який практично не звучить в Україні: а чи має уряд взагалі право вирішувати, що ми маємо робити? Примушувати робити те, чого ми не хочемо (звичайно, якщо це не стосується громадського порядку чи питань оборони держави)? Чи мають державні службовці право влізати в наше життя? Чи має право людина робити зі своїм тілом та своїм життям все, що їй заманеться, до того моменту, поки це не заважає іншим людям? Адже в цій історії фактично йдеться про обмеження свободи: уряд каже, що споживати цукор це гріх, тому люди мають платити за це додатково — так само, як платять за споживання алкоголю, паління, гру в казино (яка в нас, до речі, заборонена). Хто має нести відповідальність за здоров"я людей — "держава" чи сама людина?

На жаль, поки що в масовій українській свідомості панують формулювання "держава має забезпечувати", "держава має контролювати"... замість "ми дозволяємо" або "ми не дозволяємо" уряду.

В англомовних державах (Великій Британії, США, Канаді) баланс між високими і низькими податками, високими та низькими видатками бюджету, більшим та меншим втручанням чиновників у життя громадян утримується просто — через голосування. Адже, приміром, коли американець голосує за Республіканську партію, він голосує за "менше уряду", коли ж за демократів — за "більше уряду".

І це певною мірою стосується і боротьби з ожирінням. Кілька років тому мер міста Оклахома-Сіті (США) кинув виклик співгромадянам: чи зможуть вони колективно схуднути на 1 мільйон фунтів? Для досягнення цієї мети він наново спроектував міські простори для заохочення пішохідного та велосипедного руху, побудував нові спортивні площадки, запросив консультантів для поліпшення образу життя у найбідніші райони міста. Але ключове в цій історії — зовсім інше. Люди пішли на місцевий референдум та самі проголосували за більш високий місцевий податок, щоб фінансувати "хрестовий похід" мера проти жиру. Це і є перемога свободи над цукром.