ЛУР — саме так у профільних методичках продажники називають свою головну мету. Ні, це не ліві упороті радикали. ЛУР — це люди, які ухвалюють рішення.
Саме вони керують вітчизняним корпоративним сектором, який оплачує усі нинішні веселощі. Поки на задвірках Європи електорат відчайдушно танцює на попелищі мрій, капітани бізнесів шукають йогічний баланс у співвідношенні profit/loss.
Упродовж минулого року редакція журналу «ТОП-100. Рейтинги найбільших» провела майже 300 інтерв’ю з топами найбільших компаній країни. Непогана вибірка, щоб намалювати усереднений (тут без негативної конотації) портрет українського керівника кінця 2021 року.
Перший мазок портрета — ці люди воліють не обманювати себе. Інших — так, можна опціонально. Себе — ніколи. Варто один раз вибрати синю пігулку ілюзій — і гайда обживати офісний акваріум. Разом з іншими стартаперами такого ж штибу. У вічному очікуванні першого траншу.
У експортерів інший біль. Майже фантомний, бо з’явився на місці великих очікувань від експорту в ЄС. Проте більшість виробників швидко збагнула, що, незважаючи на декларації, на свої ринки постійно «стурбовані» єврокомісари українців не пустять. А відпущених квот вистачить лише кільком гравцям. Так і сталося. До обіцяної ринкової євроінтеграції ще далеко. Нині більшість амбітних українських аграріїв шукають своє щастя на Близькому Сході чи, наприклад, в Африці.
Варто один раз вибрати синю пігулку ілюзій — і гайда обживати офісний акваріум. Разом з іншими стартаперами такого ж штибу. У постійному очікуванні першого траншу.
Але головне в тому, що саме люди бізнесу (які його створювали самотужки в умовах штучної монополізації), в курсі, чому країна на 30-й рік своєї новітньої історії перебуває у такому жалюгідному стані. І річ не у споконвічній кармі колишніх радянських республік, а в політичній ерзац-еліті. Тієї самої, яка вкрала не лише активи під час першої приватизації, але й майбутнє у цілої нації. І продовжує це робити.
Хочеться вірити, що останній ліквідний актив України — чорнозем — євробрати (за допомоги місцевих компрадорів) не вивозитимуть ешелонами. Як це під час Другої світової планували їхні предки. У фірмових одностроях від Hugo Boss.
Третя риса сучукрменеджера — тверезість мислення. Вона підказує підприємцям версії початка нульових, що шукати мудрість треба там, де вона себе виправдала. Насамперед економічно. Тобто не там, де академічну науку очолюють столітні люди, а ймовірність народження сміливих нацпроєктів прагне до нуля. Саме тому в stories українських управлінців дедалі частіше можна знайти задерикуваті фотки з Кремнієвої та інших долин. Бізнесові туристи везуть на батьківщину новітні технології, недорогих експатів та розумні книги. Ті самі, які наші видавництва перекладуть українською лише за кілька років після їхньої презентації у країнах вічного шенгену.
Шукати мудрість треба там, де вона себе виправдала. Насамперед економічно.
В останньому номері 2021 року ми зібрали найкращих із цих людей. Ядром нашого рейтингу стали СЕО найбільших компаній, галузеві лідери з ритейлу, банків, нерухомості, металургії та нафтогазу. Також ми відзначили фундаторів та власників компаній, які з нуля виросли до національних холдингів. Ще однією групою учасників рейтингів стали візіонери та трендсетери ринків — ті, хто змінюють дизайн свого бізнесу та запроваджують нові галузеві стандарти.
Пафос текстів про український бізнес зумовлений поточним моментом. Війна інфернально лякає інвесторів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Тому ті, хто дійсно вкладається в Україну, і є true-патріотами. Будує Україну майбутнього. За умов ідеального шторму.