Чи зможе Україна повернути статус провідного експортера цукру?

Українська цукрова галузь має шалений потенціал, але реалізувати його на повну не дає комплекс факторів. Попит і ціна на внутрішньому ринку, наявність експортних каналів та стабільність валютного ринку, якісні показники та, в решті решт, погодні умови — всі ці фактори в сукупності визначають і передумовлюють об"єми виробництва на наступний маркетинговий рік.

В не такі далекі 90-ті ми мали 192 цукрових заводи, близько 2 млн га цукрових буряків та 5 млн т цукру. Шалені цифри, але чи потрібні нам такі об"єми зараз? Якщо ми подивимось на графік, побачимо, що останні сім років спостерігається низхідна тенденція до споживання "солодкого продукту".

Що ми маємо на сьогоднішній день? Попит на цукор падає, ціни внутрішнього ринку межують на рівні собівартості виробництва. Перед виробником постає питання — чи виготовляти взагалі?

Впродовж останніх двох десятиліть кількість цукрових заводів в Україні зменшувалася в тому числі і через відсутність ринків збуту, адже передумовою розвитку будь-якої галузі економіки є наявність каналів збуту, в тому числі експортних — з їх зростанням зростатиме і вся галузь в цілому.

Відтак, за результатами минулого маркетингового року маємо 36 працюючих заводів загальною потужністю понад 134,97 тис. т/добу, які виготовили 1,43 млн тонн цукру, плюс 562 тис. перехідних залишків. Такого обсягу більш ніж достатньо для забезпечення внутрішніх потреб країни. Куди ж діти решту?

В новий сезон цукроваріння ми ввійшли досить динамічно: наразі запущено 21 завод, очікуємо 43 працюючих, вироблено 100 тис. т цукру, посівні площі збільшені на 19%, які виготовлять близько 2 млн т цукру.

Девальвація національної валюти знизила вартість українського цукру в доларовому еквіваленті і він стає більш привабливим на міжнародному ринку. Більше того, український буряковий цукор є конкурентним як за ціною так і за якістю. Така популярна в усьому світі цукрова тростина, що займає 80% світового ринку цукру вже майже зрівнялась в ціні з цукровим буряком. Відтак, на сьогоднішній день ми маємо 440 $/т за тростинний цукор сирець (потребує рафінування) на Нью-Йоркській торговій біржі і 500 $/т (з урахуванням ПДВ) за український буряковий цукор. Тобто, ми можемо вільно конкурувати на ринках азійських та африканських країн, що є великими виробниками і споживачами тростинного цукру, але цей ринок для українського виробника допоки майже недосліджений.

За 2014/2015 МР українські виробники експортували 110 тис. т цукру закордон, з яких основні поставки здійснювались в Киргизію (44,2 тис. т), Румунію (17 тис. т) та Казахстан (12 тис. т). За вересень-червень 2015/2016 МР основні поставки здійснювались вже до європейський країн та звичних нам країн СНД. Виробники кожного року шукають нові експортні канали, оскільки вже до кінця цього календарного року ми плануємо експортувати 250 тис. т цукру.

Ринок ЄС — один з найбільш цікавих напрямків для українських виробників — масштабний як за обсягом, так і за потенціалом росту, із вигідною логістикою. Проте, виділені нам квоти є досить низькими — лише 20 тис. тонн. Примітно, в цьому році українські виробники закрили цю квоту в перших два місяці від початку поставок. Асоціація "Укрцукор" неодноразово зверталась з проханням збільшити квоти на поставки цукру в ЄС в 15 раз, але ніяких змін не відбулося. Наприкінці вересня ми очікуємо рішення Єврокомісії, щодо збільшення квот.

Не лише на Європу покладають сподівання вітчизняні виробники. Серед пріоритетних напрямків для залишаються: Грузія, Ізраїль, Азербайджан та країни Азії.

Розглянувши динаміку експорту бурякового цукру за останні два місяці, можемо побачити позитивну тенденцію — з кожним місяцем поставки збільшуються і ми впевнено заходимо на бажані ринки. Відтак, за повідомленням аналітичної служби "Укрцукру" у серпні Україна експортувала 32,9 тис. т цукру, що на 17,9% більше, ніж у липні. Поставки здійснювались до Грузії (21%), Шрі-Ланки (19%), Азербайджану (15%), М"янми (15%) та Киргизії (5,9%). А от попереднього місяця експорт відбувався до Грузії (35%), Ізраїлю (11%), Таджикистану (11%), Шрі-Ланки (9%), Албанії (9%) та Азербайджану (6%).

Враховуючи світовий дефіцит цукру та вигідне географічне положення, наш цукор є привабливим для країн Азії, Європи та СНД. А низька ціна, досить великий об"єм перехідних залишків та прогноз значного виробництва, стимулюють українських виробників активно нарощувати експортні поставки. Тому, якщо в світі і надалі буде зберігатись висхідна цінова динаміка, ми будемо активно нарощувати потужності, адже потенціал для цього є.

При сьогоднішніх реаліях, ми можемо вільно експортувати 500 тис. т за рік, тим самим повернувшись до рівня 1997-98 років, але навіть це не дасть нам змоги ввійти в ТОП-10 світових постачальників цукру. Як бачимо, ринок готовий приймати український цукор, тому справа за виробниками.