Як організувати видавництво книг, яких бояться дорослі, але розуміють діти

Як ви стали займатись видавничим бізнесом?

Я ніколи не планувала видавати книжки. Яскраві зміни в житті почалися разом із Майданом — я не могла лишатися осторонь і хотіла брати участь по мірі сил. Багато років я активно займалася посткросинґом. Це така інтернет-спільнота, в якій люди з різних країн обмінюються паперовими поштівками. Людей багато, а кому ти маєш відправити листівку і хто має відправити тобі, вирішується комп'ютером випадково. Отже під час Революції гідності я хотіла показати, що саме відбувається в нашій країні, але тематичних листівок про поточні події не існувало. І я взялася робити їх сама.

Почалося все з пошуку контактів ілюстраторів, які уже відмітилися творчістю на майданну тематику. Отримати згоду, зробити листівки для власних потреб, надлишок продати, отримані кошти пустити на благодійність. Так народився проект "Добра листівка".

Серед перших імен, з якими я списалася, були Олександр Корєшков та Ілля Стронґовський. Вже в травні 2014 року перші листівки з'явилися в продажу на "Книжковому арсеналі". Їх було 8 видів — одна робота Корєшкова і колажі Стронґовського. Листівки продалися настільки добре, що зупинятися на досягнутому не мало сенсу. Ілля перейнявся проектом і ми почали працювати удвох — на мені були юридичне питання і просування, а він зайнявся дизайном і технічним питанням. Прибуток з проекту ми погодили віддавати на потреби організацій, що займаються дітьми з інвалідністю — в часи Майдану це було доволі радикальне рішення, адже більшість благодійних проектів працювали на його потреби, а пізніше — на АТО. Між тим, дітьми теж хтось мав займатися і ми вирішили, "чом не ми?"

Тепер "Добра листівка" — маленький благодійний фонд і водночас соціальне підприємство, у нас 350 видів листівок авторів з 50 країн світу, ми брали участь у кількадесятьох міжнародних закордонних ярмарках і на досягнутому ми не зупиняємося. Виникла потреба рухатися далі.

Лілія Омельяненко з листіками свого видавництва. Фото: Тетяна Довгань

І так від листівок ви перейшли до "Видавництва"?

Ілля вже 15 років бере участь в українському літературному процесі і не соромиться його критикувати. Всі ці роки він мріяв про власне видавництво. Він перекладав, організував маленький поетичний фестиваль, а останні 10 років оформлює та верстає книжки. На якомусь етапі стало зрозуміло, що, так, ми будемо видавати, лишилося вирішити, що саме.

Питання в тому, що до Майдану український книжковий ринок був майже повністю окупований росіянами. Три роки тому існували 1-2 титули нон-фікшену українською, решта була російським імпортом. Майже те саме відбувалося з фантастикою і сучасною прозою, особливо бестселерами і нагородженими романами. Щойно ми відвоювали частку власного ринку, розвиток став вибуховим. Зараз на ринку існує конкуренція між нашими видавництвами за право купівлі прав на новинки певних жанрів, не те, що конкретні книжки. І виявилося, що права на романи, на які орієнтувався Ілля, уже викуплені, а книжки не тільки перекладені, а й подекуди вже видані. Це було цілковитою несподіванкою.

Тому наша дебютна книжка знайшла нас сама. Це сталось на шведському стенді у Франкфурті, під час найбільшого у світі книжкового ярмарку, де у 2015 році ми вперше брали участь з листівками. Яскрава обкладинка й дуже відверті ілюстрації — і переконаність, що це треба видавати в Україні, виникла миттєво. Варто зауважити, що шведської ми не знаємо, тому текст прочитати не могли. З ілюстрацій зрозуміли, що то підліткова книжка, яка написана від імені 13-річної дівчинки Руси про своє дорослішання. Це і була книжка Анни Хьоґлунд "Бути мною".

Ми сконтактували зі шведським видавництвом і домовилися про купівлю прав, паралельно попросили глянути нашу добру подругу Юлію Юрчук, яка живе і викладає у Стокгольмі, про що там взагалі мова. Переклад від Юлії ми отримали вже після того, як оплатили права — і текст перевершив всі сподівання. За допомоги редакторки Анни Процук і коректора Олександра Стукала ми вивершили видання текстово, а ексклюзивні шрифти Віктора Харика додали йому унікальності. Навіть для написання назви книжки залучили професіонала — каліграфа Закентія Горобйова.

2016 року на "Книжковому арсеналі" ми оголосили попереднє замовлення на видання, а вже наприкінці липня книжка була надрукована. Ілля, як бібліофіл і книжковий фетишист, перейнявся, щоб наш дебют перевершив шведський оригінал. Ми вдячні типографії Huss за те, що вони першими в Україні впоралися з небаченими і революційними, сказала б, задачами, які виникли під час друку цієї книжки. Відрізняється "Бути мною" і жанрово — це книжка-картинка для підлітків, малознаний у світі формат, і в Україні презентували його ми.

Стосовно ж теми видання, ми все чекали на осуд, бо насмілилися підняти тему дорослішання дівчини-підлітка і подати молодій аудиторії основи фемінізму. На жаль (сміється — авт.), скандалу не вийшло, але ми все ще на нього чекаємо. Ми свідомі того, що книжки дітям купують переважно дорослі зі значно менш гнучким мисленням і відвертість малюнків і тексту може когось відлякати. Але "Бути мною" — книжка, якої всім нам не вистачало в 13 і ми щасливі, що це покоління її, нарешті, матиме.

Лілія Омельяненко на "Книжковому арсеналі"

Хто запропонував назву "Видавництво" і чому?

Готової назви у нас не було. Книжка мала бути, а назви не було. Спробували поміч залу. Пропоновані у Facebook варіанти крутилися навколо прізвища Іллі, "strong", скажімо, а це ж був спільний проект. Тому обирали поміж версіями "ЗБС", "Інше" і, власне, "Видавництво". Символом став амперсанд — графічне скорочення латинського сполучника et, що значить і/та. Видавництво об'єднує — така була ідея.

Зрозуміло, що працювати з найкращими профі в галузі й не економити на поліграфії — недешеве задоволення. Але я хотіла б, щоб наші видання переходили з покоління в покоління, щоб їх було приємно тримати в руках, щоб їх хотілося перечитувати, переглядати. Щоб ці книжки дарувалися і передавалися у спадок. Тому в цьому плані нам нема аналогів в Україні, це було метою.

Наше друге видання присвячене розмаїттю моделей родин в Україні і розраховане на дітей від 6 років. Дівчинка Майя розказує, хто є ким в її класі. Софійка з родини переселенців з Луганська, Раїс — з Криму, в Христини батьки заробітчани і так далі. В кожному класі такі діти є — без тата, з дідусем чи бабусею, народжені від екстракорпорального запліднення, а то й сироти. Це типово. А в оповідачки дві мами і це теж для України типово. Просто про це бояться говорити, тож ми стали першими в Україні і одними з небагатьох у світі. Цю книжку для нас написала Лариса Денисенко, а намалювала Марія Фоя. Результат виявився настільки класним, що наступного року вийде нова книжка про Майю.

Третя наша книжка щойно вийшла — це дуже тендітна підліткова книжка-картинка знову від Анни Хьоґлунд. "Про це говорять лише з кроликами" оповідає історію, власне, Кролика, який випадково народився в людській родині, та й оточений переважно людьми. Від цього йому вкрай некомфортно, бо кролики високочутливі і світ мало для них пристосований, але якось у ньому треба жити і Хьоґлунд показує, як долати оцю самотність, помножену на підліткові екстремуми. Це вже друга наша книжка про складнощі підліткового віку, тож ми жартома називаємо цей напрям "Мені тринадцятий минало". Будуть ще.

Чому саме дитячі і підліткові книги?

Бо є речі, присутні в нашому житті, невід'ємні, але соромні, замовчувані, табуйовані. Зрозуміло, що потрібні дітям і абетки, і віршики-лічилки, і казки, але хто говоритиме з ними про шану до іншого, хто пояснить незручні речі про насильство, смерть, секс? У нас кілька видавництв пропонують масу літератури штибу Біблії для дітей, але хто розповість, що є мораль і поза християнської, що й релігій у світі багато і всі вони дуже різні? Як наше суспільство стане кращим, якщо у кожній родині окрема кімната під скелети в шафі? Якщо сучасні діти — наше майбутнє, то наше майбутнє поліпшиться настільки, наскільки наші діти будуть кращими за нас.

Про що буде ваша наступна книга?

Влітку ми плануємо видати першу книжку геть іншого напрямку — перший том жанротворчої епіки Вільяма Ґібсона "Нейромант". З часом вийдуть всі три. Це книжка, з якої формально почався жанр кіберпанку і без якої неможливою була б ні "Матриця", ні "Дух в обладунках", ні наше уявлення про інформатизований світ майбутнього. Роман Ґібсона, хоч і вийшов 1984 року, і актуальний, і важливий. В останні роки в Україні нарешті перекладено вершини світової фантастики — і "Дюну" Герберта, і "Гіперіон" Сімонса. Тож "Нейромант" теж долучиться до цього ряду.

Трохи згодом буде дотепний вступ до філософії для дітей від шведської письменниці Еви Суссо, проілюстрований Анною Хьоґлунд: "Всі питають — Чому?" Там, приміром, карп з головою Сартра виринає з ополонки і говорить: "Справжня свобода починається по той бік відчаю". Навряд чи до цього будуть готові багато батьків, але дітям точно сподобається. Ще у нас є плани на видання кількох прекрасних книжок про смерть, бо в інфопросторі смерті через війну з Росією стало суттєво більше і мав би бути спосіб полегшити її розуміння дітьми.

Щиро кажучи, до видання першої книжки ми обіцяли собі, що їх буде не більше двох на рік, але дуже важко зупинитися, тож цього року можна сподіватися ще на 7-9 видань. Будуть дорослі книжки, графічні романи, нон-фікшен. Не буде посередності, недбалості і поганої підготовки.

Скільки коштує відкрити видавничий бізнес в Україні?

Це залежить від кількості планованих книг. На першому етапі для малого видавництва необхідно $2-5 тис. Це якщо ви плануєте видавати 1-3 книги. Що стосується авторських прав, то тут все дуже індивідуально і залежить від книги. В середньому $500-1 тис. на 1 тис.екземплярів. Додатково оплачується роялті 8-15% від продажної ціни. Друкуємо книги у друкарні HUSS. Для видання використовуємо найкращий папір, 1 тис. екземплярів коштує від $2 тис.

Книги "Видавництва": "Бути мною" та "Про це говорять лише з кроликами" Анни Хьоґлунд, "Майя та іі мами" Лариси Денисенко та Марії Фої

З якими труднощами ви ще стикаєтеся як молоде видавництво? Я чула, що важко було отримати дозвіл на видавництво книжок. Як це відбувається?

Отримати сам дозвіл — це досить стандартна процедура. Треба зареєструватися в Національному комітеті радіо і телебачення, просто подати заявку, що ти хочеш видавати книжки. Вони її мають затвердити протягом якогось часу, потім ти отримуєш свідоцтво і можеш видавати книжки. Але є інша проблема, якщо ця книжка дитяча, то потрібен санітарно-гігієнічний сертифікат, що книжка безпечна для дитини. Без цього дозволу книгарні видання не візьмуть. Для цього в інституті роблять дослідження фарби, паперу, який використовувався для цієї книжки.

І ось ця процедура — отримання санітарно-гігієнічного висновку — дуже складна і бюрократична. Вся система налаштована на те, щоб користуватися фірмами-"прокладками", оскільки за вчетверо більшу ціну висновок буде зроблено вчетверо швидше. Держава, звісно, додаткових грошей не отримає, це корупційна годівничка. І все наше книговидання її годує, бо книжка не може місяцями лежати на складі і не продаватися.

Ми вирішили пройти через всі кола пекла з книгою "Бути мною". Це зайняло в нас близько 4 місяців, але отримали цей висновок і книга уже продається в книгарнях. Зараз готуємось пройти цю процедуру для книг "Майя та її мами" і "Про це говорять лише з кроликами". Але найбільше ображає інше. Саме існування потреби в цьому висновку нелогічне, оскільки висновки на всі складові книги — папір, фарби, клей, тощо — уже наявні в типографій, вони без них не можуть працювати. Держава ж вимагає окремого висновку на те, що зроблено зі складників, уже визнаних безпечними. Нічого подібного у законодавстві розвинених країн нема, це бюрократичний нонсенс, який необхідно скасувати.

Ще тяжко через недосконалість наявних систем поширення — основний канал продажу — сайт vydavnytstvo.com і ярмарки. З російськими мережами книгарень ми не працюємо з ідейних міркувань, а українська аж одна — "Є". Чимало часу пішло на налагодження контактів з невеликими книгарнями Києва та України, але вони є далеко не в усіх містах, та й наші видання, зі зрозумілих причин, не завжди знаходять відгук у відповідальних за асортимент. Плюс чимала націнка робить і так недешеві книжки непідйомно дорогими. Між тим ми є і в мережі "Є", любимо і шануємо київські "Чуланчик", "Моя книжкова полиця", "Сяйво", "Майстер-Клас", "Книгарня №1" на Петрівці. По Україні в нас є декілька точок — це книгарня "Під лиликом" у Івано-Франківську, "Тут" у Вінниці, "Букс" у Харкові, "Паріпус" у Запоріжжі. Також наші книги можна придбати й в інтернеті — скажімо, на сайті yakaboo.ua.