Україні треба перейти від ІТ-аутсорсингу до готових продуктових сервісів — керівник ЕРАМ

Як в подальшому розвиватиметься ІТ-галузь в Україні, куди вітчизняним програмістам скерувати свої зусилля, як софтверні компанії переживають складний період в історії нашої держави — про це бізнес-порталу Delo.UA розповів старший директор EPAM Systems Ukraine Юрій Антонюк.

З огляду на девальвацію гривні як ЕРАМ зараз виплачує зарплатню своїм працівникам?

Наша компанія виплачує зарплатню тільки в гривні. Але є прив'язка до долара. Ми, наприклад, домовилися з працівником, що його зарплатня буде дорівнювати $1 тис. І кажемо йому: ми в цьому місяці продали по такому ось курсу. Навіть можемо показати платіжку, щоб він не думав, що ми його обманюємо. Далі по цьому валютному курсу йому в гривні переводиться зарплатня.

І це, з моєї точки зору, така дуже непогана модель. При цьому ви платите цілком усі податки, тому що ми отримуємо наш експортний дохід офіційно як юридична особа. Наші фінансові результати легко побачити через офіційні статистичні і податкові дані. Я думаю, саме тому ЕРАМ — єдина ІТ-шна компанія, яка потрапила в рейтинг Forbes 200 найбільших підприємств України за 2014 рік. Ми свої доходи ніде не ховаємо.

Зараз в Україні не так багато експортерів. Є агропромисловий комплекс, напевно, підприємства хімічної галузі… Згідно даних Світового Банку, експорт інформаційно-комунікаційних технологій в Україні складає $5 млрд. Я вважаю, що обіг експортного ІТ складає приблизно $1,5-2 млрд — це ж валюта, і це немало. На жаль, це в основному експортні кошти, у нас дуже маленький внутрішній ринок.

Звісно ж, можна заробляти більше. Наприклад, в Індії галузь інформаційних технологій сягнула $60 млрд, але в них структура збалансованіша. Всього лиш $32-36 млрд — це експорт, а решта — це доходи від внутрішнього споживання. Якби в Україні ІТ можна було би підняти хоча би на рівень $10 млрд…

Звідки оцінка $2 млрд?

Це дуже просто порахувати. Ми знаємо, що в середньому дохід на одну людину в наших компаніях — це $40-50 тис. на рік. Якщо середня зарплатня $2,5 тис., то це вже $30 тис. тільки на зарплату потрібно виділяти. А ви ще повинні забезпечити функціонування працівника, офіси, електроживлення, оренду, заплатити податки. Тобто, зарплата складає десь близько 60-70% витрат, решту 30-40% теж треба покривати. Отже, можна припустити, що ІТшник заробляє $40-50 тис. на рік. І в нас у галузі, за різними оцінкам, працює 40-50 тис. програмістів. Якщо перемножити ці цифри, то якраз і виходить $2 млрд. Арифметика дуже проста.

Тобто, у нас більшість програмістів працюють на закордон. Що та як потрібно зробити для розвитку внутрішнього споживання?

Просто бути придатком до західного світу — це вже не дуже для нас цікаво. Як з точки зору країни, так і з точки зору бізнесу. Середня зарплатня програміста у Києві десь $3 тис., по Україні — $2,5 тис. Є працівники, які отримують і $4-5 тис. "на руки". Наприклад, щоби в Америці отримувати стільки, то там заробітна платня має сягати $7-8 тис. У закордонних клієнтів може виникнути питання: навіщо ми будемо платити в Україні, якщо можемо залучити своїх програмістів?

Різниця між вартістю сервіса в Україні чи в інших державах Східної Європи та в розвинутих країнах вже не така й велика, як була 10 чи 15 років тому. Коли 25-30 років тому Індія виходила на цей ринок, то її послуги були в декілька разів дешевші. У нас наприкінці 90-х минулого століття — на початку 2000-х років програмісти отримували зарплати по $300-500 в місяць. Тоді це було вигідно замовникам.

Коли ж середньомісячна зарплатня сягнула у нас $1 тис., то цей бізнес закордонним клієнтам стає не дуже цікавий. Вони кажуть: "Чого ми будемо вам платити, ніякої економії нема". І тому я вважаю, що наші компанії повинні на це адекватно реагувати.

Потрібно переходити на наступний ступінь, коли ви зможете виконувати не окремі задачі під керівництвом закордонних клієнтів, а самостійно виробляти закінченні рішення, фактично в деякому сенсі навіть програмні продукти. Це те, що називають Product Development Service — все ще послуги, але які надають висококваліфіковані спеціалісти, самостійно виконуючи повний цикл розробки програмного забезпечення.

Кому та які послуги можуть запропонувати українські програмісти?

У нас внутрішнє споживання невисоке. Відповідно, в Україні є резерви, які можна на зовнішній ринок пропонувати. Тільки в Європі зараз є дефіцит кваліфікованих кадрів, їм не вистачає 500 ІТ-спеціалістів. Їх нема де взяти. Вони підрахували, скільки можуть випустити їхні вузи та університети. І дійшли висновку, що потрібно віддавати на аутсорс, навіть якщо це не так вже дешево. У Північній Америці така сама ситуація, стільки ж не вистачає.

Таке положення справ не буде вічно. Бо коли вам не вистачає, то ви відкриваєте університети, додаткові курси. Доведеться зачекати випускників кілька років, нехай 10. Але ніша рано чи пізно заповниться.

Наш ІТ-бізнес повинен використати цей сприятливий момент і переходити на сервісно-продуктову модель праці, щоби надавати висококваліфіковані послуги, послуги з більшою додатковою вартістю. Якщо ми за п"ять років не зможемо зайняти цю нішу, то інші країни витіснять нас із цього ринку.

Аутсорсинг — це старий ринок, він практично не росте, там висока конкуренція. А ринок готових рішень — молодий, збільшується приблизно на 30% щороку. І попит дуже великий. Приходять замовники і не просять там 20 Java-програмістів, а кажуть: "Ми великий рітейлер і хочемо йти в інтернет, нам потрібно збільшити дохід на 1%. Що ви нам можете запропонувати?".

Наскільки перспективна така бізнес-модель?

Звісно, що поступово динаміка в сегменті готових рішень також може зменшуватися, але це стратегія на наступні 10-15 років. Для того, щоби українській ІТ-галузі перейти від аутсорсингу до Product Development Service, є два-три, щонайбільше п"ять років. Якщо ми цього не зробимо, нас просто викинуть зі світового ринку. Ми не зможемо конкурувати з індусами чи китайцями по цінах.

Наприклад, клієнт приходить до індійської компанії та й каже: "Мені потрібно запустити проект, треба 200 програмістів". Йому відповідають: "Яка проблема, в нас є тисяча, чекає проектів, вибирайте з них 200". В Україні, щоб хтось міг надати от так от відразу 200 програмістів — такої жодної компанії немає, я вам точно це кажу. В Індіє є зо 10 компаній, в кожній з яких є більше 100 тис. програмістів. Тобто в цій індустрії там працюють мільйони людей, а у нас усього лиш 50 тис.

Якщо у вашій компанії нема прибутковості хоча би в межах 5-10%, то ви не зможете розвиватися. Тому потрібно переходити на ті ринки, де прибутковість складає 20-30%.

Що потрібно зробити, щоби Product Development Service розвивався в Україні?

У нас є поодинокі успішні приклади продуктових компаній. Але часто навіть здавалося б успішні приклади не є такими. Візьмемо стартап, який працював над технологією розпізнавання обличчя — Viewdle. Його за кілька десятків мільйонів доларів викупив Google і перевіз команду до Америки. Все, тут у нас нічого не залишилося.

Так, нам потрібні продуктові компанії, але перед тим треба створити відповідну екосистему. Поки нема нормальних умов, захисту інтелектуальних прав і інвестиції, культури ведення бізнесу.

Держава повинна на своєму рівні показати, що ІТ для неї важливо. Наприклад, в Індії вже 30 років існує рада з підтримки експорту інформаційних і інноваційних технологій. Тобто, ця рада працює з різними закордонними компаніями.

Я вже казав і ще раз кажу, що якщо хтось думає, що ІТшникам потрібна підтримка різними пільгами, наприклад, в оподаткуванні — ні, справа не в цьому. Ми самі гроші сюди приводимо, не змінюйте нічого, не заважайте. Але скажіть, що це для вас важливо! Призначте якусь людину в уряді, до якої можна буде прийти там хоча би раз на тиждень і сказати — в нас буде конференція, треба щоби хтось з уряду прийшов чи поїхав, і виступив.

Ми зробили конференцію в Сан-Франциско в вересні. Ніхто не захотів, ніхто. Ні Гройсман, ні Яценюк. Шеремет сказав, що приїде, але якраз звільнився в той момент. І виходить, чиновники кажуть, що потрібно просувати індустрію, але це залишається тільки словами.

Яка підтримка потрібна ІТ-галузі від держави?

Це має бути якась підтримка на рівні політичному. А в нас цього нічого нема. Наприклад, Ізраїль на ІТ-шній темі дуже піднявся. В них був спеціальний урядовець, в якого було конкретне завдання — кожні два тижні зустрічатися з прем"єр-міністром. І звітувати по плану, як вони приваблюють великі іноземні корпорації, як свої ІТ центри розвивають. В нас нічого такого нема, зовсім немає. Раз високопосадовці неодноразово робили гучні заяви про підтримку ІТ, то пора вже зробити хоча би деякі конкретні кроки.