Это новое delo.ua. Cайт работает в тестовом режиме

Завдання підприємців — побачити цінність у глибоких знаннях, інвестувати в них, щоб дати шанс покращити життя людству

  • Олег Крот

    інвестор, керуючий партнер міжнародного холдингу TECHIIA

Співпраця великого капіталу та геніїв змінює світ. Ось чотири класичні історії, які ви не знаєте до кінця.

Чудово й нестерпно жити за часів, коли багато корисного винайдено до нас. Чудово — адже на відміну від предків, які вперше прилаштували колеса до коробки, ми можемо не винаходити віз наново, а відразу розробляти для нього автопілот чи алгоритм оптимізації маршрутів. Нестерпно — з тієї ж причини. Що більше порожнеч заповнює людське знання, то складніше придумати щось радикально нове.

Тому стартапери-початківці й винаходять знову і знову служби доставки, сервіси таксі, оренду за кліком, телефон у телевізорі й телевізор у телефоні. А досвідчені інвестори називають це перспективними проєктами.

Джерелом же інновацій є не так потреби людини, як глибока наука, яка може часом набагато випереджати потреби. Але тут бачимо традиційний дисбаланс. На розробки, які забирають життя чи, навпаки, його подовжують, держави не шкодують коштів. Тому так багато побутових інновацій вийшло з військового чи медичного сектору. 

Решта проєктів стикається з труднощами в усі часи. Проте вони рухають людство до прогресу не менше. Складність у тому, що творцям зі світу науки важко пояснити, як вбудувати винахід у реальність. Тут у гру мають вступити підприємці. Їхнє завдання — побачити цінність у глибоких знаннях, зрозуміти, яким чином це можна застосувати, інвестувати, щоб дати шанс новим напрацюванням покращити життя великої кількості людей. 

Нижче я наведу чотири історичні приклади взаємодії науки та великого капіталу. Ви про них, напевно, чули, але навряд чи знали деталі. У світі нескінченних однакових додатків, соцмереж та стартап-пітчів настав час згадати про те, як робили і роблять фундаментальні зміни.

Гравітація за гроші герцога

Ім’я Галілео Галілея часто асоціюється з телескопом, киданням куль з Пізанської вежі та фразою «І все ж таки вона крутиться!» (до речі, міфологічною). Але мало хто знає про його надійну меценатську підтримку.

Талант і харизму Галілея помічають ще у студентські роки. Але ці ж риси, разом з неготовністю вірити на слово, зубрити середньовічну схоластику в Пізанському університеті та жартами над тими, хто вузько мислить, псують юнакові життя, репутацію та кар’єрні перспективи.

Після навчання Галілео сяк-так прилаштовують спершу до Флорентійської академії, потім до рідного Пізанського університету. Студенти люблять його за експерименти, дебати на парах, невизнання авторитетів. Колеги та керівництво, пласкі судження яких він висміює, виживають улюбленого викладача молоді. 

Галілей залишається з боргами, трьома дітьми, коханкою та батьківською сім’єю на утриманні. Ще кілька спроб викладацької діяльності не вирішують питання фінансів та амбіцій дослідника.

Все змінюється 1610 року. Уже відомий вчений встигає винайти телескоп, роздивитись поверхню Місяця, знайти супутники Юпітера. І тут Галілей хитрує. Він присвячує свою книгу «Зоряний вісник» колишньому учневі, якого колись закохував у науку, а нині — новоспеченому голові республіки Козімо II Медічі. 

Європейські вчені у захваті. Молодий герцог задоволений і запрошує Галілея на посаду придворного математика та філософа. Добра платня, розкішна вілла, бездонний бюджет на дослідження. Вчений нарешті почувається гідно оціненим. 

Вивчення геліоцентричної теорії наводить на думку, що обертання планет навколо Сонця може пояснюватись якимось магнітним впливом. По суті, підводить до відкриття гравітації. Ще за деякий час зі свого кабінету Галілей розглядає кільця Сатурна, плями на Сонці, фази Венери, робить припущення про існування та рух Нептуна.

Так, після смерті впливового покровителя католицька церква, загрожуючи смертю, змусить вченого публічно відмовитися від своїх теорій. Але на розвиток науки це не вплине. 

Історія Галілея та Козімо Медічі показова: наукова свобода генія доступна лише за дуже великі гроші. Щоправда, величезних ресурсів мало — меценату самому потрібно мати гарну освіту, щоб розпізнати науковий потенціал і не скупитися. 

Бізнес розвиває геодезію

У доGPS-ні часи людям було складно прогнозувати мореплавний бізнес. Кораблі втрачали орієнтири, приходили не туди, ще й частенько залишалися в морі назавжди. 

Багаті країни, на кшталт Англії та Франції, інвестували величезні гроші у вивчення поверхні Землі. Щоправда, кожна з них мала свої власні довготи з широтами і нульовим меридіаном. Паризька обсерваторія вираховувала вихідну точку, досліджуючи положення Юпітера, Лондонська — Місяця. Пізніше світ визнає правоту англійців. 

Тим часом на території Російської імперії закінчує навчання студент-філолог Фрідріх Георг Вільгельм (надалі — Василь Якович) Струве. На нього вже чекає тепле місце в місцевій гімназії, але ректор Дерптського (Тартуського) університету пропонує зайнятися точними науками за пристойну стипендію. Молодий вчений погоджується. У 1813 році він пише дисертацію «Про географічне положення Дерптської астрономічної обсерваторії». Початок градусним вимірам покладено. 

Вивчення астрономії робить молодого дослідника цікавим для місцевих бізнесменів. 1816 року Ліфляндське економічне товариство замовляє йому створення карти Ліфляндської губернії. На роботу йде три роки. Якісні дослідження виводять Струве на новий рівень кар’єри. Дерптська обсерваторія з оновленим інвентарем і більшим бюджетом запрошує нову зірку на роботу.

Наступні 6 років Струве вимірює дугу меридіана завдовжки 3-4 градуси. Географія — від острова Гогланд у Фінській затоці до міста Якобштадт (сучасний Єкабпілс у Латвії). 

У 1850-му дослідження закінчено, а в 1857-му виходить наукова робота «Дуга меридіана в 25 градусів 20 хвилин між Дунаєм і Льодовитим морем, виміряна з 1816 по 1855». Вона лягає у фундамент сучасної геодезії.

Свідчення цього масштабного дослідження й досі зберігаються на території 10 країн, зокрема в Україні. Деякі з них — у списку Світової спадщини ЮНЕСКО. 

Історія Фрідріха Струве показує здатність невеликих бізнес-груп зробити можливим те, що не під силу навіть сильним і багатим державам.

Віра в автомобіль

1888 рік. Берта Бенц і двоє синів-підлітків роблять перший у світі автопробіг і тест-драйв. Сім’я сідає в недавно запатентований Карлом Бенцом триколісний Model III Motorwagen і їде з Мангейма до Пфорцгейму. 

Офіційний привід — відвідати родичів. Реальний — проїхати більше 100 км різними дорогами, щоб якнайбільше людей побачило: винайдений чоловіком Берти автомобіль безпечний, його можна використовувати щодня. 

Ще до весілля Берта інвестує частину своєї спадщини в експерименти розумного хлопця з великою мрією. Дочка успішного бізнесмена з невеликого німецького міста не літала в наукових хмарах, на відміну від майбутнього чоловіка, а дуже приземлено дивилася на перспективи агрегату, що пересувається без коней.

Вона бере участь у випробуваннях, розробці дизайну, цікавиться технологічними процесами. Її обурює те, що автомобілі викликали захоплення кожного, хто їх бачив, але продажів не було. 

Нарешті вона зважується на сміливий крок. Без відома чоловіка. За ці 100 км:

  • агрегат кілька разів дозаправляють у місцевих аптеках; 
  • Берта чистить паливні проходи шпилькою для капелюха та використовує підв’язку як ізоляційний матеріал;
  • швець ставить шкіряну накладку на дерев’яну гальмівну «систему»;
  • сини регулярно додають воду для охолодження;
  • на кожному підйомі автомобіль потрібно штовхати руками.

Хоч я співчуваю переживанням Карла й не схвалюю такого ризику з боку рідних, для мене ця історія про людей, які вірять і готові інвестувати в нас більше, ніж ми самі. 

Втрачена кінопершість

Широка публіка могла би асоціювати появу кінематографа з нашим співвітчизником, якби його винахід і талант вчасно розгледіли потрібні люди.

У 1893 році механік із Харківської області Йосип Тимченко винаходить оригінальний стрибковий механізм переривчастого зображення картинок. Простіше кажучи — прототип кіноапарата. 1894-го він демонструє нову технологію на IX з’їзді дослідників природи та лікарів Російської імперії. Глядачі в захваті. Пропозицій немає. 

Цілий рік Тимченко представляє новинку банкірам, промисловцям, чиновникам. Результат — подяки та похвали. Комерційну цінність не вдається побачити нікому. 

У цей же час Луї та Огюст Люм’єри займають плацдарм. Їм не потрібні зовнішні інвестиції: можна досхочу експериментувати з желатиновими фотопластинками, які випускає їхня сімейна фабрика. У лютому 1895 року брати подають патентну заявку на сінематограф, а у грудні організовують перший комерційний показ фільмів. Останній здобуває приголомшливий успіх. 

Подію в паризькому Grand Café на бульварі Капуцинок висвітлюють у пресі так широко, активно й емоційно, що Люм’єри насилу опрацьовують потік комерційних пропозицій. Майбутнім франчайзі пропонують умови 60/40, де 60% — частка винахідників сінематографа. 

Протягом наступних двох років нова технологія демонструється у Лондоні, Римі, Кельні, Женеві, Мадриді, Санкт-Петербурзі та Нью-Йорку, Мельбурні, деяких містах Японії. А Йосипу Тимченку вже немає сенсу шукати інвестиції.

Ці історії я розповів, щоб наголосити: світ заходить у новий виток кризи глибоких проєктів. Багато розробок тихих геніїв від науки й техніки залишаються непоміченими, тому що в місцевих бізнесменів, які звикли до двоходових схем, не вистачає візіонерства побачити їхній потенціал. 

Потрібні нові мости між геніями та бізнесом. Майбутні архітектори змін — люди та компанії з ресурсами, які, як свого часу Козімо Медічі та Ліфляндське економічне товариство, бачать розвиток своєї справи та світу загалом саме в особі вчених. 

Фото: Depositphotos