Добре забуте старе
Цьогорічна вступна кампанія до перших класів за "новими правилами" ще не встигла завершитись, а Міністерство освіти вже визнало, що восени їх знову доведеться змінювати. Батьки обурюються, директори шкіл розводять руками, а в інтернеті активно торгують "шкільною пропискою". Явно не такого результату суспільство чекало від освітньої реформи.
Причина проблеми доволі проста — в Києві не вистачає місць в школах. В деяких районах заклади заповнені на 140%, а в класах вчаться по 40 дітей. Багато років пошук місця в хорошій школі був для батьків реальним головним болем.
Щоб вирішити цю проблему, Міністерство освіти реанімувало "шкільну прописку", радянський механізм, згідно якого дитина є приписаною до конкретної школи в своєму районі, куди її мають зарахувати без жодних конкурсів і умов. Вступати до іншої школи ця дитина може тільки на "вільні місця".
Схема виглядала непогано в теорії, проте виявилась абсолютно непрацюючою в реальних умовах сучасного мегаполіса, де 30% жителів проживають не за місцем реєстрації, а 500 тисяч взагалі в передмісті і щоденно приїжджають в столицю на роботу.
Закономірно, що в ¾ шкіл вільних місць не виявилось ще під час першої хвилі зарахування, а там, де вони є, конкурс 10-15 дітей на місце. Школи все одно виявились перенавантаженими і запускають другу зміну або збільшують.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хватит ли места в школах Киева для первоклассников
Що робити далі?
Оскільки загальна освіта - вимога держава, то за логікою фінансувати нові школи теж мала б держава. Але в Україні склалась така практика, що освітня субвенція, яку Уряд перераховує місцевому самоврядуванню, включає в себе тільки зарплати вчителям та підручники. Це те, що називається "навчальний процес". А от "навчальне середовище", тобто стан і наявність будівель, в яких розміщуються школи, Міністерство освіти вважає відповідальністю місцевого самоврядування.
Оскільки шкіл багато, а грошей мало, то в реальності ремонт, заміну вікон, нові комп'ютери і навіть спортивний інвентар в школи переважно купують батьки учнів. Іншою популярною практикою, є "обміняти" весь цей реманент на право місцевого депутата виступити на шкільній лінійці з палкою промовою про те, що "діти наше майбутнє", і "обов'язково проголосуйте за мене на наступних виборах".
І якщо ремонт школи сімейний бюджет ще може потягнути, то будівництво нової школи "за свої" вже не по кишені навіть найзаможнішим мікрорайонам. В Києві потрібно збудувати щонайменше 20 шкіл, а вартість однієї — в середньому 100 млн грн. Виникає закономірне питання — хто має заплатити за ці школи?
Як найбільш популярну ідею зараз озвучують варіант покласти будівництво шкіл на плечі забудовників. Але тут треба розуміти, що вартість будівництва школи буде закладена у вартість квартири. Тобто людина спочатку сплатила податки в державний бюджет за школу, а потім ще раз заплатила за школу при купівлі квартири. Та й забудовники прохолодно зустрічають цю ідею, оскільки тоді вигіднішим стає будувати не квартали, а окремі будинки, які все одно навантажують місцеву школу.
Другий варіант — посилити відповідальність місцевого самоврядування за відсутність шкіл. Тобто запровадити "Державний стандарт навчального середовища" - рівень вимог від держави до місцевого самоврядування в питанні освіти.
Фактично місцеве самоврядування не несе жодної відповідальності, якщо в місті не вистачає шкіл. Максимум що загрожує — втрата електоральної підтримки, яку можна компенсувати, поставивши декілька спортивних майданчиків. Це дешевше і легше.
Більше початкових шкіл
Обидва варіанти можливі, але складні та довготривалі. Проте Міністерство освіти має можливість їх спростити.
Справа в тому, що і державні будівельні норми, і звички вимагають будувати школу одразу 1-3 ступенів. Тобто одне приміщення, де дитина буде вчитись всі 12 років. Саме ця вимога найбільше ускладнює процес створення нових шкіл, і фактично перетворює "гарантоване право на місце в початковій школі біля дому" на профанацію.
В світовій практиці початкова, середня і старші школи переважно знаходяться в різних приміщеннях. Більше того, на один шкільний округ є декілька початкових шкіл і 1-2 старших. Саме такий підхід забезпечує доступність початкової освіти. Чим меншою є дитина — тим більший вибір шкіл, щоб скоротити відстань від дому до навчання.
Серед інших переваг такого підходу — він знижує конкуренцію за місце в початкових класах. Багато батьків обирають школу за показниками ЗНО. Тобто, віддаючи дитину в перший клас, вони вже оцінюють її шанси через 12 років отримати хороші показники, які гарантують вищу освіту.
Це перетворює пошук школи для першого класу на бійню, коли фактично на кону стоїть майбутнє дитини. Не варто дивуватись, чому за таких умов батьки йдуть на будь-які зусилля включно з фіктивними договорами оренди і хабарями директорам.
Крім цього, окремі приміщення шкіл збудувати дешевше, легше і швидше. Це та задача, яку реально виконати і місцевому самоврядуванню, і вимога, яка не обтяжує забудовників.
І саме це є ключовим викликом для Міністерства освіти у 2018 році — перейти від моделі 12-річної освіти в одному приміщенні до розділення приміщень початкової і старшої школи.
Не пропустите самые важные новости и интересную аналитику. Подпишитесь на Delo.ua в Telegram