Чи несе ризики впровадження презумпції правоти поліцейського

Для початку необхідно розібратись, що ж таке "презумпція правоти" і як її концепція вписується в правові реалії нашої держави.

В Україні, як і у всіх цивілізованих демократичних країнах, діє лише дві презумпції. Перша — презумпція невинуватості, яка гарантована ст. 62 Конституції, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Друга — презумпція вини, передбачена ст.72 КАС України, яка передбачає, що при оскарженні громадянами дій державних органів останні заздалегідь винні і повинні довести свою правоту в адміністративному суді, де оскаржуються їх дії. Презумпцію вини також можна зустріти і в деяких випадках цивільного права (обов"язок доведення відсутності вини при невиконанні зобов"язання, тощо).

Заступник голови Національної поліції України Костянтин Бушуєв зазначив, що цими змінами прагнуть запровадити в суспільстві стереотип нетерпимості до правового нігілізму. В рамках імплементації такого підходу пропонується розширити положення ст. 62 ЗУ "Про Національну поліцію", друга частина якої й так передбачає, що законні вимоги поліцейського є обов"язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами. Окрім цього, згідно слів керівника Національної поліції Хатії Деконаідзе, у пакеті підготованих законодавчих змін є норма про заборону залишати автомобіль при його зупинці поліцейським, відповідальність за словесну образу співробітника поліції та збільшення часу попереднього затримання.

Якщо в законопроекті знайдуть своє відображення саме такі зміни, то, на мій погляд, вони аж ніяк не відповідають поширеній назві "презумпції правоти". Зміни в такій редакції не означатимуть що все, що робить полісмен, автоматично є правильним, та не ставить громадян у статус "заздалегідь неправих". Навпаки, у громадян лишається можливість невиконання незаконних/неправомірних вимог, наказів поліцейського. При цьому обов"язок доказування в суді правомірності своїх дій лишається на правоохоронному органі. Хоча "презумпція правоти", навпаки, мала б перекласти тягар доказування на громадянина, який незгодний з діями службовців.

Такими змінами буде просто детальніше врегульовано порядок реалізації уже існуючого обов"язку виконання законних вимог представника влади.

Водночас, серед експертів виникла дискусія з приводу того, як саме необхідно вдосконалювати виконання законних вимог полісмена: чи посилювати відповідальність громадян, чи змінювати підходи до їх відносин з поліцейським. У розвинутих країнах Заходу ніколи не поставало аналогічних питань, адже для них полісмен — це в першу чергу помічник. У громадян розвинутих країн ніколи не було бажання під час спілкування з правоохоронцями похизуватись привілейованим посвідченням чи вдалими знайомствами. Законослухняні громадяни завжди беззаперечно виконують усі розпорядження поліцейських, а у випадку непокори працівники поліції застосовують заздалегідь відпрацьовані механізмами протидії та примушення до виконання законних вимог.

В України існують певні положення в Законі про Національну поліцію, в правилах застосування спеціальних засобів при обороні громадського порядку, тощо. Однак усі можливі заходи реагування в більшій мірі спрямовані на здійснення захисту поліцейських та громадян, припинення злочинів чи затримання порушників. Дієвий механізм примушення до виконання законних вказівок полісмена, що адресовані не злочинцям, без явних ознак небезпеки, а простим громадянам — відсутній. Це розпорядження, які стосуються, наприклад, залишатись на своєму місці, не виходити з авто, тримати руки на виду, відійти від особи чи предмета, тощо.

Згадаймо інцидент в Миколаєві, коли громадяни дозволяли собі хамську поведінку по відношенню до всіх, в тому числі і до патрульних. Кожний, хто вперше переглядав відео, чекав адекватної реакції від полісменів щодо припинення хамства. Однак чіткої норми, яка дозволяла б їм застосовувати активні дії у випадку простих образ в свою сторону чи в сторону оточуючих — немає.

Разом з цим постає питання про гарантії захисту громадян від свавілля поліцейських. Вважаю за доцільне нагадати, що кожний восьмий з них потрапив до правоохоронного органу вперше і ще не зіпсований старою системою. У кожного другого полісмена (найближчим часом — у кожного) є нагрудна камера, записи з якої передаються на сервер і можуть бути дослідженні в будь-який момент. Кожен громадянин має право фіксувати на диктофон, фото і відеокамери дії поліцейських, слідчих, усіх інших працівників Національної поліції, під час виконання ними своїх посадових обов"язків. У громадян в дійсності є широке коло повноважень щодо формування доказової бази для притягнення полісмена до кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу).

Розглядаючи дане питання в ретроспективі та уявляючи, що така "презумпція правоти" існувала би під час Майдану, слід визнати, що тодішня міліція і сучасна поліція дійсно відрізняються. Українці визнали реформу патрульної поліції найбільш вдалою серед усіх започаткованих після Майдану. "Презумпція правоти" не розв"язує руки полісменам, які в ті часи були розв"язані рішенням керівництва силових структур. Тоді теж існувала вимога про обов"язковість виконання вимог міліціонера, однак не існувало нагрудних камер.

Нинішня ініціатива МВС спрямована в більшій мірі на спробу встановити відповідальність за неповагу та непокору до полісменів, третина яких уже готова піти у відставку, адже не бачить перспективи повернення довіри від громадян, які провокують патрульних з метою доведення своєї зверхності над ними та законом.

До питання відносин між поліцією та громадянами суспільство повертатиметься ще не раз, а народні обранці вже зовсім скоро — під час розгляду законопроекту у Верховній Раді. Наразі важко оцінювати наслідки прийняття такого Закону, адже не відомі усі його позиції та пропоновані зміни. Єдине, чого точно не можна допустити, це повторення невдалого досвіду щодо поспішного прийняття законів.