У Путіна є вибір: або схаменутися, або закінчити як Каддафі — дипломат

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронировать участие

Агресія Росії накладає свій відбиток на діяльність української дипломатії. Маємо справу з безпрецедентною з часів завершення другої світової війни агресією ядерної держави проти незалежної країни, з якою в неї укладено договір про дружбу та співробітництво. Порушено основоположні норми і принципи міжнародного права, системі міжнародних відносин нанесено непоправної шкоди, глобальна система міжнародної безпеки розвалюється на очах. Про те, як уникнути третьої світової війни, відновити довіру до міжнародного права, а також відновити територіальну цілісність України в другій частині інтерв"ю з Вадимом Трюханом, дипломатом, експертом з міжнародного та європейського права.

Чого зараз можна очікувати від Росії?

Факт збиття малайзійського літака Boeing-777 зараз корінним чином змінює геополітичний пасьянс, який вибудовувався Російською Федерацією протягом останніх 7-10 років. Можна вже зараз передбачити, що цей літак був збитий зі зброї, наданої якраз російською стороною, з території України. В результаті загинули громадяни 10 країн світу.

Американці вже оприлюднили дані своєї розвідки. Вони вважають, що скоріше за все це було ненавмисне збиття пасажирського літака з російської зброї. Однак, лише висновки міжнародної комісії, яка створена для розслідування цього жахливого військового злочину, можуть показати реальний хід подій, які передували самому запуску ракети з зенітно-ракетного комплексу "Бук-М1", і можуть визначити безпосередніх виконавців і можливих організаторів та замовників.

У випадку із вибухом американського літака над селом Локербі в Шотландії (відомий кейс у світовій історії авіації) знадобилося близько трьох років, щоб встановити конкретних виконавців того терористичного акту. У "нашому" випадку, з огляду на значний резонанс, який має місце, думаю, що знадобиться набагато менше часу. Вже протягом наступних двох-трьох місяців перші попередні висновки цієї комісії будуть оприлюднені.

Проте порівнювати цей теракт з інцидентом над Локербі неможливо…

Насправді, йдеться про безпрецедентний випадок. Я його називаю як гібридний терористичний акт, оскільки він скоєний зі зброї однієї держави і, ймовірно, за участі військовослужбовців цієї держави, з території іншої держави, а загинули громадяни десяти інших держав. Тому сам процес врегулювання буде набагато складнішим, у порівнянні з тими, які мали місце в подібних випадках раніше.

Як відбуваються врегулювання наслідків таких подій?

У випадку зі збиттям літака Ту-154 авіакомпанії "Сибір" над Чорним морем 4 жовтня 2001 року, до якого була причетна Україна, знадобилось близько двох років, щоб укласти угоди про врегулювання наслідків, які виникли у зв"язку з катастрофою російського літака.

Україною в результаті було укладено дві угоди — з Державою Ізраїль і з РФ. В них містилися декілька ключових для таких випадків домовленостей. По-перше, було закріплено той факт, що Україна не визнає своєї відповідальності, користуючись правом суверенітету. По-друге, — Україна в якості виплат ex gratia (добровільні виплати) сім"ям постраждалих надає по $200 тисяч кожній родині загиблих. І третє, уряди цих держав взяли на себе відповідальність за врегулювання можливих інших претензій, які могли б виникнути у родичів постраждалих.

У випадку з катастрофою іранського пасажирського літака А-300 над Перською затокою у 1988 році, теж було досягнуто врегулювання і американський уряд виплатив сім"ям загиблих, як односторонній акт доброї волі, без визнання вини, по $300 тисяч.

У результаті терористичного акту над Локербі, — після 15 років переговорів, під тиском санкцій ООН, які були застосовані якраз з огляду на те, що судом було доведено факт Лівією терористичного акту, Каддафі пішов на виплату по $10 мільйонів кожній із сімей постраждалих взамін на відміну санкцій.

У всіх без виключення таких авіакатастрофах діють три ключові принципи:

держава не визнає своєї вини, користуючись своїм суверенітетом,

друге — держава надає допомогу — не компенсації, а виплати ex gratia (добровільні виплати сім"ям постраждалих),

і третє, ті держави, звідки походять громадяни, які загинули під час катастрофи, беруть на себе відповідальність з врегулювання подальших претензій. Це, до речі, робиться для того, щоб десятиріччями не тягнулися судові тяганини в судах різних юрисдикцій.

Водночас, історії відомі й випадки, коли держава, яка спричинила катастрофу, категорично відмовляється вести мову про будь-яке врегулювання. Наприклад, колишній СРСР так і не визнав факту збиття у 1983 році літаком своїх ВПС корейського пасажирського літака Боїнг-747, в результаті чого загинуло 269 цивільних.

Чи можливий такий сценарій у випадку з малайзійським літаком?

У цьому випадку буде набагато складніше досягти врегулювання, адже є велика ймовірність того, що РФ, як і у випадку зі збиттям корейського літака, не визнає не лише свою вину, але й відмовиться від добровільного врегулювання наслідків цієї катастрофи.

Можна вже передбачити, що будуть сотні позовів від сімей постраждалих у різних юрисдикціях. Нідерланди вже оголосили про те, що прокуратура порушила справу за фактом цієї катастрофи літака. Переважна більшість країн, представники яких брали участь у засіданні Ради безпеки ООН 21 липня, заявили про те, що вони не зупиняться, поки не будуть встановлені конкретні винуватці і замовники цього злочину. А британська юридична компанія "Мак Кью і партнери" вже готує від імені сімей загиблих багатомільйонний цивільний позов проти Володимира Путіна і його найближчих соратників.

Сам факт шокував не лише всю світову спільноту, але так виглядає, що і самого Президента Росії. Адже факт його безпрецедентного публічного звернення вночі одразу після катастрофи свідчить про те, що він виявився не готовим до таких наслідків власних дій.

Як Путін змінить свій курс після даної події?

Він зараз змушений вносити деякі корективи в лінію своєї поведінки, але той факт, що російська пропагандистська машина працює на те, щоб скомпрометувати Україну і перевісити на неї всіх собак, а також чисельні факти продовження постачання і важкої техніки, і рекрутингу й надсилання додаткових найманців у зону військових дій, і продовження артилерійських та ракетно-зенітних обстрілів з території РФ по позиціях українських силовиків, свідчить про те, що він не збирається зупинятися.

Тому на даний момент можна стверджувати, що у відносинах України з РФ ми спостерігаємо не просто кризу, а гарячу фазу військово-політичного протистояння. Вона може призвести до ескалації конфлікту і початку відкритих військових дій із залученням регулярної армії РФ на території України. Водночас, ще залишаються шанси на деескалацію конфлікту завдяки посиленню тиску на Росію з боку світового співтовариства.

На вашу думку, яка ймовірність цих двох сценаріїв?

Я би не гадав на кавовій гущі. Обидва вони можуть бути реалізованими. А залежить все, по суті, від двох речей. Від того, наскільки міжнародна спільнота готова перейти від донедавна пасивного та неефективного реагування через застосування якихось точкових санкцій і точкового згортання політичних контактів з РФ до всеохоплюючого пакету обмеження відносин з РФ і в політичній, і в торговельно-економічній, і в воєнній, і в гуманітарній сферах. Зараз мова йде про повне згортання політичних і будь-яких інших контактів з державою-агресором. Зокрема, вже прозвучало від прем"єр-міністра Австралії, що не виключено, що він відкличе запрошення Володимиру Путіну на участь у черговій зустрічі G 20 у Брісбені у жовтні. Уже мав місце факт недопуску делегації РФ на військову виставку в Лондоні. Навіть лунають заклики до того, щоб відібрати в РФ право на проведення фінальної частини Чемпіонату з футболу у 2018 році та етапу Формули-1 восени 2014 року в Сочі.

Як ви вважаєте, чи готова взагалі Європа до рішучих дій?

Як виявилося, Європа надто залежна від РФ, при чому в декількох сенсах. В першу чергу йдеться про постачання енергоносіїв. По-друге, Європа дуже залежна від російського інвестиційного ринку, адже багато держав-членів ЄС вклали величезні інвестиційні кошти в економіку РФ, які одномоментно вивести неможливо.

По-третє, існує доволі інтенсивний рівень військово-технічного співробітництва, зокрема, британські компанії мають контракти з російськими контрагентами на понад 200 мільйонів фунтів, Франція має величезний контракт на постачання двох вертольотоносців "Містраль". Інші країни теж співпрацюють з Москвою у цій сфері.

Тому з одного боку ЄС виявився не готовим до дієвого оперативного реагування на агресію. Але з іншого, для нього це виклик втрати довіри до власних цінностей, які Євросоюз сповідував протягом декількох десятиріч. В першу чергу йдеться про цінності, пов"язані саме з повагою до міжнародного права, непорушністю кордонів, свободою ЗМІ, правами людини, демократією. У разі, якщо ЄС буде продовжувати лише спостерігати за ескалацією військових дій в Україні, його власним цінностям буде нанесено непоправної шкоди.

Зі збиттям малайзійського літака у ЄС з"явилося розуміння, що насправді РФ розгорнула агресію не стільки проти України, як проти всієї міжнародної спільноти. Кинуто виклик в першу чергу ЄС. Тому виживання європейської цивілізації стає питанням принципу. Постає необхідність в об"єднанні. Вся міжнародна спільнота, в тому числі ЄС, мають продемонструвати лідерство у врегулюванні кризи.

Що повинна передбачати ця позиція?

Суть цієї позиції мала б полягати в застосуванні всіх передбачених міжнародним правом заходів, спрямованих на врегулювання трьох питань. Перше — зупинення агресії РФ проти України. Друге — на відновлення поваги до системи міжнародного права, якій Росія завдала непоправної шкоди.

І третє — створення нової глобальної системи безпеки, адже як з"ясувалося в ході агресії РФ, існуюча система безпеки, яка склалася після Другої світової війни, не діє, і Росія, як і будь-яка інша агресивна держава, може з легкістю порушувати міжнародне право і не лише загрожувати якійсь іншій незалежній державі, але й анексувати її територію, ініціювати створення якихось фейкових народних республік, вводити своїх диверсантів, агентів та найманців з метою організації заворушень і дестабілізації ситуації.

Думаю, якраз зараз настав і для Європи, і для всього світу момент істини — і перші рішення, які нещодавно були ухвалені на засіданнях Раді безпеки ООН, Ради ЄС, а також парламентської асамблеї ОБСЄ в Баку показують, що міжнародне співтовариство починає усвідомлювати свою відповідальність і вже готове до відпрацьовування механізмів протидії РФ як державі і, зокрема, особисто президенту РФ Путіну, який несе персональну відповідальність за агресивні дії Росії.

Хто зараз серед країн є союзником Путіна? І де найбільше лобі?

Я би не сказав, що РФ має 100%-х союзників. Але на чому я би хотів наголосити, — РФ протягом останніх 5-10 років інвестувала величезні ресурси в створення свого лобі в багатьох країнах світу.

При чому працювала РФ по декількох напрямках — через ЗМІ, політичні партії праворадикального і ліворадикального спрямування, громадянське суспільство, створюючи громадські організації, які за російські гроші займали проросійську позицію, і по лінії бізнесових зв"язків тощо. Тобто зав"язуючи на свій ринок іноземні компанії, намагаючись отримати доступ до пакетів акцій європейських компаній, створювалась залежність європейського бізнесу від російського ринку.

Саме на ці фактори Путін і розраховував. Але останній показник — те, що Австрія, до якої на здивування багатьох аналітиків та політологів, нещодавно відбувся робочий візит Путіна, зараз заявляє про необхідність консолідованої і більш жорсткої позиції ЄС по відношенню до Росії, — показує, що в умовах, коли міжнародна спільнота отримує очевидні докази агресивності та неправомірності дій РФ, то жодні лобістські структури чи якісь лобістські дії, чи якась пропаганда вже не діють, вони зазнають ерозії.

Тому є велика ймовірність того, що невдовзі Росія може опинитися в повній ізоляції, якщо продовжуватиме таку ж агресивну лінію поведінки на ескалацію конфлікту в Україні, на порушення норм міжнародного права.

Зараз в Росії працює така пропагандистська машина, яку вже важко зупинити. І Путін сам може стати жертвою цієї машини, тому що будь-яке його рішення проти цього руху буде сприйматися як слабкість. Чи взагалі має Путін якісь шляхи для того, щоб врятувати своє обличчя і що він для цього має зробити?

Вважаю, що у Путіна є зараз вихід. Йому необхідно дистанціюватися від ДНР, ЛНР, які вже визнані терористичними організаціями в Україні, і невдовзі будуть визнані такими і на рівні міжнародного співтовариства.

Крім того, він має припинити надсилати своїх агентів, рекрутованих найманців, а також відкликати тих, що вже перебувають на території України, адже достатньо свідчень, що вони підпорядковуються своїм кураторам з ФСБ та ГРУ Генштабу ЗС РФ.

Крім того, він має безумовно підтримати мирний план Порошенка, зокрема погодившись на проведення широкомасштабних переговорів саме в женевському форматі — за участі ЄС та США, до якого могли б приєднатися і такі організації, як ООН, ОБСЄ та Рада Європи. Саме в цьому форматі можна напрацювати алгоритм взаємодії Росії з Україною та повернення Росії в цивілізовані рамки поведінки у міжнародній системі координат.

Усі ці кроки будуть поразкою для Путіна?

Я не думаю, що це поразка. По суті, тут є два варіанти: якщо Путін зараз перегляне свою позицію, то він зберігає обличчя і навіть виступає в ролі такого собі рятівника світу, оскільки в такому форматі світ буде врятовано від Третьої світової війни.

Натомість, якщо Путін не зможе схаменутися, а можливо й відійти в бік, якщо він не зможе все-таки змінити свою позицію і перейти від відвертого підтримання агресивних дій до мирного врегулювання, то він тоді ризикує, врешті-решт, стати в один рівень з відомими кривавими диктаторами світу: Мілошевич, Каддафі, та інші "фюрери" , які рано чи пізно або потрапляли до Гаазького суду, або ж завершували своє життя у вигнанні чи навіть знищувалися спецслужбами.

Ми отримали зараз таку картину, що якщо Росія відмовиться від ДНР і ЛНР, у неї все ж таки залишиться проблема з Кримом — Путін не віддасть півострів, а міжнародна спільнота ніколи його не визнає російським. Чи може тут бути якийсь консенсус, хоча б тимчасовий?

Крим — це принципове питання як для України, так і для міжнародного співтовариства. Його анексія відбулася з порушенням всіх існуючих норм міжнародного права і з порушенням чинного законодавства України.

Тому важливо в процесі врегулювання ситуації на сході, не допустити того, щоб питання Криму відійшло на задній план. Україна має вимагати від міжнародної спільноти підтримки її позиції щодо необхідності повернення Криму.

На даний момент складно уявити, як можна повернути Крим у короткостроковій перспективі. Разом з тим, у середньостроковій перспективі це цілком можливо. І якраз Україна за підтримки міжнародної спільноти має цього добиватися.

Що Україні може дати статус військового союзника США і НАТО без членства в альянсі?

Це безпрецедентний випадок для країн Центрально-Східної Європи. До цього часу США не надавали статус союзника європейським країнам. Перевагами такого статусу користувалися лише Ізраїль, Філіппіни, Єгипет та ще деякі країни. Той факт, що США на даний момент розглядають можливість надання такого статусу Україні, Грузії, Молдові та ще низці європейських країн — це шанс для України отримати програму військово-технічного співробітництва з США по типу ленд-лізу, яку з 1939 року США (на той час держава, яка позиціонувала себе нейтральною по відношенню до військових дій в Європі) згідно зі спеціальним законом відкрила Великобританії і потім поширила її в тому числі і на Радянський Союз.

Великою мірою завдяки військово-технічній допомозі США на початку другої світової війни вдалося спочатку втримати, а потім і перемогти фашистську коаліцію. Так може бути і зараз. Нам конче необхідна повномасштабна програма військово-технічного переозброєння армії, нам потрібні інструктори, які мають досвід планування військових кампаній в таких гарячих точках, як Ірак, Афганістан, в яких велися військові дії, які мають ознаки з тієї гібридної війни, яка зараз ведеться на Сході України.

Крім того, прийняття такого закону теоретично може означати, що Україна може отримати військову допомогу у випадку відкритої війни, розв"язаної проти неї агресором. Тому вважаю, що це позитив і дуже сподіваюся, що після виходу Конгресу з канікул цей закон буде прийнято.

І на останок. Чи залишаються в України шанси отримати безвізовий режим з ЄС в умовах фактичної війни з Росією?

Зараз все залежатиме від Уряду України — наскільки швидко ми зможемо імплементувати ті закони, які прийняті в рамках виконання першого етапу Плану дій щодо лібералізації візового режиму. Треба налагодити видачу біопаспортів, адже навіть скасування візових обмежень не означає автоматичного безвізового режиму. Лише ті громадяни України, які оформлять біопаспорти, згідно з вимогами ЄС та ІКАО, матимуть змогу до безвізових подорожей.

Коли це може статися?

Думаю, що цілком реально, що з 1 січня 2015 року перші громадяни України, які матимуть біопаспорт, зможуть без перешкод і без отримання віз подорожувати до ЄС. Проте ця дата суто умовна. Щоб вона стала реальністю, нам необхідно зробити свою домашню роботу, а ЄС — прийняти відповідне рішення.

Сам процес виготовлення біопаспортів — там багато питань?

Там жодної складності немає. Проблема весь час була в тому, що одна приватна компанія боролася з державою, по суті, за те, щоб саме вона мала монопольне право на виготовлення цих біопаспортів. Тут явно прослідковувався корупційний фон, але Україна на своїх державних підприємствах спокійно може виготовляти ці паспорти.

То війна не стане на заваді безвізового режиму?

Сподіваюся, що до відкритої війни не дійде, і ми повернемося в русло поступової інтеграції до ЄС, в тому числі і через запровадження безвізового режиму.