Світова спільнота (найперше уряди і банки) активно вимагають податкової прозорості від бізнесу, кінцевою метою якої має бути сплата податків в реальній країні виникнення доходів, що повертатиме в національні бюджети сотні мільярдів доларів США щорічно.
Ефективно досягти цієї мети можливо, тільки якщо всі країни будуть діяти разом за спільним планом. Офшори та низькоподаткові юрисдикції є основним інструментом оптимізації податків та виведення капіталу для українського бізнесу, який входить в ТОП-15 країн з активним відтоком капіталу в податкові гавані.
Повністю відмовитись від офшорів неможливо, оскільки їх використовують також в багатьох законних цілях, але зрештою мати контроль над ними під силу кожній державі. Україна чітко розуміє, що в кінцевому результаті глобальна деофшоризація не омине жодну країну, тому з 1 січня 2017 року взяла на себе зобов'язання імплементувати мінімальний стандарт дій BEPS (Base Erosion and Profit Shifting). Таким чином Україна показала готовність інтеграції в світову економіку з дотриманням міжнародних стандартів.
Цей крок мав суттєво підвищити інвестиційну привабливість України, якби прийняття зобов'язання було не лише формальним на словах, адже більшість ініціатив досі залишається на рівні сухих нерозглянутих проектів. Тобто по факту наразі деофшоризація в Україні більше схожа на імітацію боротьби, яка дозволяє поки що не потрапити до "Чорних списків" європейської спільноти, але ніяк не повертає виведені з країни податки та не вибудовує партнерські та довірчі стосунки з бізнесом.
Чому ж офшори такі привабливі для українського бізнесу? В світовій економіці основна мета їх застосування — оптимізація податків. В реаліях же українського бізнесу існує набагато більше причин використання податкових гаваней в своїй діяльності, і зниження податкового навантаження часто зовсім не головна мета.
Популярність офшорів зумовлена також тим, що забезпечує бізнесу конфіденційність володіння та захист права власності (на трасти та фонди переводять головні активи), в тому числі це додатковий захист від рейдерських атак. В умовах тотальної недовіри бізнесу до судової системи України і відсутності з боку держави реальних судових реформ бізнесу нічого не залишається, крім отримання доступу до цивілізованого міжнародного судового захисту своїх інтересів через компанії в іноземних юрисдикціях. В Україні досить низький рівень захисту інвестицій, в той час як, наприклад, Люксембург є другою країною по ринку інвестицій після США і, крім чіткого захисту інвестицій на законному рівні, також надає ряд пільг для інвестиційних компаній. Інші ж хочуть вести бізнес під захистом британського судового законодавства, що стимулює реєструвати компанії у відповідній країні.
Також важливою причиною використання бізнесом офшорів є жорстке валютне законодавство в Україні. Одна лише реформа з лібералізації валютного законодавства значно б зменшила проблему відтоку капіталу за кордон. Адже в порівнянні з багатьма європейськими юрисдикціями в Україні діють відносно невисокі податкові ставки, тому стабільність і адекватність валютного регулювання сама по собі зменшила б потребу бізнесу в використанні офшорів. Якщо подивитися на поточні валютні обмеження, то перелік здається безкінечним. 180-денний граничний термін розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів створює багато додаткового головного болю бізнесу. Право банків визнавати багато операцій "підозрілими" і блокувати розрахунки також не спрощує життя бізнесу.
Обов'язковий продаж 50% валютної виручки примусово знецінює доходи, адже рівень інфляції гривні відчутний, в той час як тримати гривню на депозитах в теперішніх умовах, на жаль, не завжди вигідно та надійно. Для ФОП в Україні дефакто діє 100% продаж валютної виручки. Оскільки в момент надходження виручки на рахунок ФОП автоматично продається 50% надходження. Залишок же 50% валютної виручки ФОП не може перерахувати на свій особистий рахунок фізичної особи в валюті, по факту він має право перераховувати лише гривню на свій особистий рахунок, відповідно йому доведеться продати валюту, щоб скористатися прибутком. Зняття готівки з власних рахунків в іноземній валюті також заборонене. Це "тимчасове" обмеження було введено НБУ в дію в 2016 році, та на жаль, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, поки що це обмеження досі діє.
Для досягнення податкової прозорості і відмови бізнесу від офшорів уряд і бізнес мають діяти разом на вигідних для обох сторін умовах. Адже Україна, яка дотримується міжнародних вимог та діє в рамках законодавства світової спільноти, буде потужним магнітом для інвестицій, що вигідно бізнесу, і відповідно зростання економіки і добробуту країни в цілому, що забезпечить досягнення мети держави. Уряд нарешті має зрозуміти, що одними лише жорсткими обмеженнями ефективного результату в цьому напрямку не досягти, оскільки бізнес завжди креативний і намагається йти на крок попереду законодавства, і не побачивши комплексного підходу до майбутніх змін, і за відсутності підтримки з боку держави після початку деофшоризації обрав шлях створення іще складніших структур бізнесу з усуненням із структури "чорних юрисдикцій". Тобто бізнес поки що зайняв позицію "захисту", а не співпраці, що досить логічно і аргументовано в умовах відсутності чіткої картини майбутніх змін з боку держави.
Відповідно, основним завданням держави має бути створення таких умов функціонування бізнесу, щоб у нього не виникало потреби і бажання виводити капітал з країни, а не просто заборонити офшори. Водночас бізнес також має чітко розуміти свою роль в глобальних процесах детінізації економіки.
Створення довіри до держави може бути досягнуто шляхом запровадження добровільної Програми розкриття інформації. Це, насамперед, амністія капіталів — разове декларування доходів/активів, з яких не сплачені податки за нульовою або пільговою ставкою, і подальше узаконення активу. Надзвичайно важливим в цьому процесі має бути отримання гарантованого нерозголошення і захисту репутації від подальшого переслідування (кримінального і т. п.). Тобто нульове декларування і гарантована конфіденційність мають йти нерозривно в цьому процесі, щоб забезпечити ефективність.
Також одним з методів деофшоризації є посилення контролю над трансферним ціноутворенням. З 2013 року в Україні діють правила ТЦУ, які весь час удосконалюються та дозволяють стягувати з великих компаній податки, які "втекли" з України. Спочатку запровадження ТЦУ спровокувало хвилю паніки в українському бізнесі, але по факту за 2015-2016 роки було проведено лише 9 перевірок, в 2017 — 23 перевірки, що дозволило бізнесу розслабитися і заспокоїтися. Але команда контролюючих органів ТЦУ постійно навчається, удосконалює практичний досвід і поступово набирає обертів в кількості перевірок. Тому насправді майбутні перевірки і донарахування — лише питання часу, відповідно, не можна втрачати тонус, адже бізнес має бути готовий обґрунтовувати свої ціни та надати документацію на запит контролюючого органу.
Наступним алгоритмом з протидії зловживанням офшорами є впровадження правил оподаткування контрольованих іноземних компаній (КІК). Цей інструмент автоматично позбавить сенсу застосування багатьох стандартних офшорних схем, адже його суть полягає в оподаткуванні прибутку по ставкам України з усіх іноземних компаній, в яких резидент України є засновником.
Формальний обов'язок надати інформацію про наявні КІК покладений на резидента України. Але щоб КІК дійсно якісно запрацював, державі необхідна база даних для звірки інформації, для створення якої, насамперед, потрібно щоб запрацював автоматичний обмін інформацією між країнами, який також досить поступово і нешвидко наповнюватиме базу даних, якою в подальшому зможуть користуватися. Обмін інформацією має включати в себе надання відомостей про кінцевих бенефіціарів компанії, доходи та суми залишку грошових коштів на банківських рахунках. Наразі у податкових органів України відсутній доступ до банківської інформації, що можна назвати справедливим. Адже для того щоб бізнес відчував себе захищеним, держава, отримуючи доступ до банківської інформації, зі свого боку має гарантувати компаніям захист конфіденційної інформації від несанкціонованого доступу і відповідно мати потужне програмне забезпечення для реалізації цього обов'язку. Поки що КІК та автоматичний обмін інформацією це лише законопроекти, які не є чинними і вимагають значних доопрацювань та підготовки потужної технічної бази для їх реалізації. Варто зауважити, що впровадження автоматичного обміну і створення бази даних кінцевих бенефіціарів призведе до втрати актуальності створення трастів, які були створені, щоб приховати кінцевих власників.
Якщо український уряд поки що не робить різких рухів в напрямку деофшоризації і може дозволити собі тимчасово займати пасивну позицію в цьому питанні, то український бізнес вже активно стикається з обмеженнями BEPS законодавства як мінімум з боку іноземних банків, які займають досить активну позицію і функцію контролю дотримання міжнародних стандартів. Так, клієнти європейських банків (український бізнес в іноземних юрисдикціях) активно отримують запити на проходження процедури KYC, що включає в себе розкриття інформації банкам щодо кінцевих власників бізнесу, розмірів їхніх статків та джерела походження накопичених у власності активів і капіталу.
І головне, бізнес має довести банку реальну економічну потребу ведення бізнесу в закордонних юрисдикціях та реальність ведення бізнесу в відповідній країні. Для цього у компанії має бути не лише юридична адреса і номінальний директор, але і фізичний офіс, працівники (резиденти відповідної країни), компанія має надавати аудиторську або управлінську звітність, інформація веб-сайту компанії має збігатися з інформацією, наданою банку, перевіряється репутація власників, їх резидентство (резиденти певних країн автоматично вважаються "резидентами з підвищеним ризиком"), резюме власника має відображати, що отримана освіта відповідає з його реальній діяльності.
Якщо банк присвоїть клієнту статус "підвищений ризик", бізнесу доведеться пройти поглиблений комплаєнс і надати додаткові документи, пояснення або пройти інтерв'ю на вимогу банку. Все це, відповідно, відчутно збільшує вартість адміністрування і утримання таких компаній. Якщо бізнес отримає відмову у відкритті чи подальшому обслуговуванні рахунку, змінити рішення банку неможливо. Залишається лише намагатися відкривати рахунки в інших банках, або відкрити рахунок поза межами ЄС, в країнах, які поки що не потрапили до "чорного списку", наприклад, в Індії, Новій Зеландії, Сингапурі та ін. Класичним офшорам стає все важче відкрити рахунок, крім того, банки відмовляються проводити платежі від клієнтів на рахунки в офшорах, таким чином поступово унеможливлюючи подальше функціонування таких структур. Підсумовуючи, можна сказати, що особливо тепер, банк — це партнер, якого бізнес має поважати, відповідати на всі запити вчасно і повноцінно, інакше закриття рахунку може призвести до вимушеної ліквідації компанії у відповідній юрисдикції.
Часта, іноді кардинальна зміна законодавства змушує український бізнес постійно бути в тонусі, вчить швидко пристосовуватись до нового регулювання та в буквальному сенсі виживати у вирі змін, але бізнес очікує від державного регулятора своєчасного внесення змін у законодавство для передбачення ризиків, реакцій та ефективного бізнес-планування.
