Et tu, France: куди поверне Франція після виборів президента?

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронировать участие

Країни західного світу одна за одною повертають праворуч: народні волевиявлення за останній рік у Великій Британії, США, Польщі, Угорщині і Туреччині виразно демонструють глобальну тенденцію. Завтра своє слово скажуть французи, яким у другому турі президентських виборів вже вкотре доводиться обирати між крайньо правою кандидаткою і невиразною поміркованою альтернативою.

Чи вже завтра доєднаються до світового тріумфу консервативних цінностей?

Напередодні другого туру

До другого туру виборів президента Франції очікувано вийшли Емануель Макрон та Марін Ле Пен. Втім, результати перших чотирьох кандидатів не надто різнилися. Макрон обігнав Ле Пен всього на два відсотки. Улюбленець місцевих комуністів Жан-Люк Меланшон та республіканець Франсуа Фійон відстали приблизно на стільки ж.

Про що свідчать такі результати? У першу чергу, слід звернути увагу на глибоке невдоволення політичним естеблішментом: адже вперше з часів Другої Світової до другого туру не пройшли представники жодної з мейнстрімних політичних партій. Лідерка правого Національного Фронту уособлює в собі весь скептицизм, що накопичився за час невдалого правління Франсуа Олланда. Макрон — також символ змін. Молодий представник настільки ж молодої партії "Вперед" пропонує обрати хоча і франкоцентричні, але в межах старої політичної парадигми Європи, реформи. Небажання електорату бути глобальною Францією зіграло на руку обидвом кандидатам, що будуть змагатися за президентство у другому турі.

Французькій політичній культурі, зазвичай імпонують ліві ідеї, тому у країні майже не сприймають праву ідеологію, яка не опиралася б хоч частково, на соціальні програми. Мейнстрімна Республіканська партія, відповідно, займає помірно-консервативні позиції з сильною соціальною складовою.

Національний фронт зайняв нішу однієї з найбільш радикальних великих партій у країні. Хоча партія Ле Пен і представляє настрої значної частки населення, суттєво розширити ядро своїх прихильників за останні десятиліття так і не спромоглася. Населення, яке не ставиться до Ле Пен та її партії прихильно, не просто байдуже, а, радше, вороже.

Окрім того, традиційно, проти неї виступає так званий республіканський фронт — всі, хто підтримує помірні та ліволіберальні ідеї. Партії закликають своїх прихильників голосувати за будь-якого кандидата, що має шанс перемогти представницю Національного фронту. Так свого часу сталося з Жаном-Марі Ле Пеном, батьком Марін Ле Пен, на виборах 2002 року. Жак Ширак переміг з великим відривом, хоча його реальний рейтинг був значно нижчим. Французи говорили, що краще вже голосувати за крадія, аніж фашиста. Схоже трапилось і з Франсуа Міттераном, який очолив лівих, зосередивши увесь електорат в руках Соціалістичної партії у 1981 році, і, відповідно, зміг перемогти у виборчих перегонах.

Скоріше замерзне пекло: хто проти Ле Пен?

Саме вихід представниці Національного фронту може стати тим об'єднавчим фактором, який дозволить Макрону, хоч той і не може похвалитись всенаціональною підтримкою, перемогти у другому турі. Вихід будь-кого, крім Ле Пен у другий тур створила б для нього куди більше труднощів. Навіть кандидат-комуніст Меланшон не виглядав би такою загрозою для виборців, як лідерка Національного фронту. Радикальних лівих у Франції сприймають куди приязніше, ніж радикальних правих.

Однак політичний ландшафт країни змінюється на очах. Представник соціалістів Бенуа Амон заледве зміг набрати 6% голосів, що яскраво свідчить про втому від системних лівих. Останні декілька років партія дуже швидко втрачає підтримку і ключовий електорат соціалістів шукає нові політичні проекти. Поганий жарт зіграли з Амоном і намагання зманіпулювати чутливими для французів питаннями безумовного доходу та підтримкою мігрантів. Амон, окрім того, єдиний з усіх кандидатів виступав за жорсткі дії проти Росії. Усі інші так чи інакше підтримують тезу, що варто "виступити в діалог з Путіном".

Зважаючи на неприязнь до системних лівих, але прихильність до лівих ідей та на несприйняття самої Ле Пен, ризик несподіванок у другому турі значно нижчий, ніж на виборах президента США.

Праві у Франції не перемагають у інших округах, як це робили сенатори-республіканці в демократичних штатах. У першому турі явка була доволі високою: 78%, тому запасу тих, хто не визначився та міг би проголосувати за Марін Ле Пен майже немає. Перетягнути електорат інших кандидатів у лідера Національного фронту також небагато шансів. І Франсуа Фійон, і Бенуа Амон закликали голосувати за Макрона. Що ж до прибічників Меланшона, то скоріше пекло замерзне, ніж вони проголосують за Ле Пен.

Дочка свого батька

З часу виходу у другий тур Ле Пен майстерно маневрує між помірними та радикальними консерваторами: з часу виходу в другий тур її риторика стала значно помірнішою. Вона перестала акцентувати увагу на виході з ЄС, і тепер переконана, що вирішувати повинні "лише французи і лише на референдумі". Хоч вона і продовжує грати на поширених популістських антиелітарних настроях, французька політична культура куди сильніше опирається "антисистемним" кандидатам, ніж американська.

Ле Пен, однак, не складає рук. Вона не опирається на "розлючених білих чоловіків", як то може видаватися, а намагається розширювати електоральну базу. Скажімо, вона дуже активно працює над тим, щоб переконати віддати їх свої голоси, жінок. Ле Пен, скажімо, залучає жінок за допомогою феномену, відомого, як "небажання бути останніми".

Так, наприклад, одна із тих, хто підтримує французьку радикалку, мати-одиначка, сказала журналістам The Guardian: "Я прийшла до соціальної служби, щоб вони допомогли мені з житлом. Зі мною в черзі сиділа якась арабка. І вони сказали, що я повинна жити в своєї матері. Напевне, допомогу отримала вона, бо їй це, бачте, потрібніше, ніж мені!".

На користь рейтингу Ле Пен пішли і кілька терактів, які трапились впродовж останніх років: розстріл редакції Шарлі Ебдо, терактив Парижі, теракт і Ніці. Незважаючи на те, що значна частина громадськості виступала після них під гаслами "вони не отримають моєї ненависті", для консервативнішого населення вони стали приводом для загострення антиіммігрантських та ксенофобних настроїв.

Ле Пен пропонує простий і зручний меседж, грається з антиелітистськими настроями населення і вміло використовує власний гендер для того, щоб замаскувати, що посутньо її політична платформа не особливо відрізняється від платформи її батька.

Надихатись перед смертю

В останню мить перед виборами і кандидат, і кандидатка роблять останні спроби продемонструвати квінтесенцію свого образу: вчора Макрон вирушив до міста Родез на селфі-сесію. Ле Пен тим часом відвідала месу у Реймському соборі, традиційному місці коронації французьких монархів, зокрема Карла VII. Картинка заповідалась майже карикатурна: Карла VII коронували після того, як той, з допомогою Жанни Д"арк, здобув перевагу у Столітній Війні.

Однак Ле Пен, крім вдалого піар-ходу, зустріла в соборі і своїх політичних противників, які освистали її, чим вона поспішила обуритись у твіттері: "В прихильників Макрона нема людської гідності. Вони не здатні себе поводити цивілізовано навіть в святому місці".

Що означатиме вибір французів?

Зважаючи на тенденції приходу до влади правих та популістських сил, саме від Макрона, у випадку його перемоги, буде залежати, чи стане ця перемога відтермінуванням, чи справді радикальні праві настрої у Франції підуть на спад. Саме Франція зараз — важливий пункт, у якому вирішиться, що трапиться з Європейським Союзом, та яка доля чекає на Британію, де восьмого червня відбудуться парламентські вибори.

У стосунку до внутрішньої політики, для будь-кого, хто все ж стане президентом — це буде важка каденція.

Тому будь-які спроби внутрішньополітичних змін стикнуться з жорсткою протидією панівних партій. У випадку намагання президента чи президентки таки проштовхнути свої ініціативи, варто очікувати на кризу влади у Франції та спроби жорсткої зовнішньополітичної боротьби, якою особа, яка обійме посаду президента, імовірно,намагатиметься замаскувати проблеми у себе вдома.

Тому хто б не переміг, сподіватися на швидкі зміни у Франції прихильникам і прихильницям обох кандидатів не варто.