Сьогодні немає черги інвесторів в Україну — директор Yuzgaz B.V. Ярослав Кінах

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронировать участие

Одна з найперспективніших газоносних ділянок України — Юзівська площа — мала розроблятись світовим гігантом Royal Dutch Shell. Однак війна стала приводом для виходу міжнародної компанії з цього проекту по видобутку сланцевого газу.

Рік назад спадкоємиця всіх напрацювань по Юзівській — державна "Надра Юзівська" — оголосила конкурс на нового інвестора в розробку сланцевого газу на Юзівській площі. В ньому прийняли участь три компанії: Balkash Petroleum B.V. (дочка Vitol), Burisma Holding Limited (входить до сфери впливу екс-міністра Миколи Злочевського) і невідомий доти Yuzgaz B.V.

Переможцем стала новостворена нідерландська компанія Yuzgaz B.V., засновником якої є так само новенький інвестиційний фонд Emerstone Energy (Люксембург).

Delo.UA зустрілось з Ярославом Кінахом, засновником інвестиційного фонду Emerstone Energy (володіє Yuzgaz B.V.), щоб розпитати, яким чином його компанія виграла змагання за Юзівську площу та хто готовий інвестувати в розвиток українського сланцевого газу. Ярослав також є президентом невеличкої газодобувної компанії Iskander Energy, яка багато років працює в Україні. Тому він знайомий з місцевими правилами гри.

Кінах відповів практично на всі питання журналістів. Але під час погодження інтерв'ю деякі імена було видалено з прямої мови, а деталі щодо подробиць перспектив роботи компанії в Україні — дещо завуальовані за рекомендацією юристів та геологів компанії. Втім, головні тези залишилися без змін — Ярослав Кінах підтвердив майже все, що раніше оприлюднили журналісти-розслідувачі.

Багато фахівців з питань нафтогазової галузі та журналісти-розслідувачі впевнені, що проект Yuzgaz B.V. створений, щоб обслуговувати інтереси української політичної верхівки. Як ви з'явились на ринку? Що це за компанія Yuzgaz B.V. і хто за нею стоїть?

Почнемо з факту, що абсолютно точно серед наших інвесторів нема українських чиновників з нинішньої чи попередньої влади, а також пов"язаних із ними бізнесменів. Так само — чиновників чи бізнесменів із Росії. Це іноземні інвестори з Далекого Сходу і Америки, але більшість — з Європи. Ми продовжуємо вести переговори з зацікавленими інвесторами.

Коли ми знаходимо інвестора чи до нас звертаються, проходить детальна перевірка. Вона починається мною: я цікавлюсь, ким є інвестори, що їх цікавить, що знають про Україну, наскільки їхнє бачення по інвестуванню співпадає з нашим. Ми не працюємо з короткостроковими інвестиціями, і я мушу пояснити це для тих, хто хоче вкладати капітал разом з існуючими інвесторами.

Коли я погоджуюся, щоб вони стали нашими інвесторами, звертаюся до юридичної компанії в Люксембурзі. Юристи, до речі, ретельно перевіряли мене як засновника керуючої компанії фонду і також членів ради директорів: їх репутацію, ділові якості, досвід і так далі. Те ж саме вони роблять з інвесторами, але не розкривають мені всі деталі. Щодо інвесторів юристи також проводять додаткову перевірку розміру статків, джерел походження грошей, відсутності зв"язків із політиками та багато іншого.

І таку саму перевірку робить наш адміністратор фондів, ліцензований Люксембурзьким регулятором. Останню перевірку проводить банк — бо потрібно кудись кошти внести і через який проходять гроші в проект. Джерело грошей також мусить проходити сувору перевірку, тому що це вимагає законодавство Люксембургу і сам банк може бути серйозно оштрафований Люксембурзьким центральним банком.

Тобто, ви акумулюєте гроші багатьох інвесторів?

Так. На сьогодні нема черги інвестувати великі гроші в Україну і спеціально у ризиковані проекти. Тому збираємо гроші від різних інвесторів.

Є в когось домінуюча частка?

Ні.

Інвестиційні внески складають від декількох мільйонів доларів до декількох десятків мільйонів доларів. Незалежно від розміру внесків у фонд інвестори не приймають участь в управлінні — це здійснює виключно генеральний партнер фонду.

В Україні ви співпрацювали з компанією BlackIron . Це був проект канадського інвестбанку Forbes & Manhattan. Зараз до одного з його керівних органів входить відомий в Україні бізнесмен — Михаїл Спектор. Чи пов"язані ви з ними зараз?

Я його не знаю. З ним ніколи не зустрічався й не спілкувався, хоча чув про нього. Він входить до спостережної ради Forbes&Manhattan чи групи радників мого знайомого керівника і засновника Forbes&Manhattan.

Чи пов"язані іи з Forbes&Manhattan зараз?

Ні. Я був незалежним членом спостережної ради у Black Iron, яка незалежна від Forbes&Manhattan. Оскільки проект не просувається, ми у спостережній раді вирішили, що ліпше скоротити раду та адміністративні витрати, і я погодився звільнитися у травні 2015. Я вже ніяк не пов"язаний з Black Iron.

А в проекті Yuzgaz B.V. Ви з Forbes&Manhattan теж не пов"язані?

Ніяк. Нема жодного зв"язку між компаніями Yuzgaz B.V. і Forbes&Manhattan, як і з іншими компаніями, де я у минулому працював.

Чи ви вже спілкувалися з вищим керівництвом України?

Абсолютно ні. Я навіть не знав нікого з керівництва "Надра України" чи "Надра Юзівська". Я поспілкувався з керівником "Надра Юзівська" вже коли ми купили документацію на тендер. А коли оголосили, що ми виграли, мав зустріч із керівником "Надра України". Так що це єдині люди, з якими я спілкувався до і після виграшу тендера. А з нинішніми міністрами, прем"єр–міністром чи президентом я не спілкувався з цього приводу і фактично їх не знаю. Президента я пригадую з часів, коли я керував Європейським банком реконструкції і розвитку в Україні, але це було 20 років тому.

А з народними депутатами? Наприклад з Кононенко, який, як кажуть, особисто дуже опікується цим проектом?

Так само не знаю народних депутатів і не маю потреби чи намірів з ними зустрічатись. Я — людина з бізнесу, а не політики.

Як ви дізналися про цей проект? Бо інформація про конкурс була дуже закрита.

Конкурс не був закритий. Про конкурс було відомо всім, хто цікавиться нафтогазовим сектором в Україні. І було формальне оголошення у державній пресі.

Коли Україна у 2012 році провела тендер на Юзівську та Олеську площі, був аншлаг. Прийшли Shell, Exxon-Mobil, TNK-BP, ENI, Chevron. Це великі глобальні компанії. Вони всі зацікавилися перспективами великих покладів газу в Україні — про які, до речі, вже довго говорять, але ще ніхто не затвердив. Чому? Ціни на газ та нафту були набагато вищі. Ціна газу була від $370 до $450 за 1000 куб. м. Ці великі компанії сподівались, що вони повторять американську сланцеву революцію в Європі, починаючи з Польщі та України.

В ті часи в Україні війни не було і був більш позитивний імідж. На ті часи було відчуття, що інвестори цікавилися не тільки Україною, але й тим, що вона на перехресті від Росії до Європи географічно дуже гарно розташована і що наявність великих покладів газу допоможе Україні стати не тільки незалежною від імпорту газу, але навіть поставляти газ Європі, яка також хоче диверсифікувати поставки.

Було зрозуміло, що для малих гравців (в конкурсі на розробку Юзівської площі — Delo.UA) місця при столі не було.

Війна почалась одночасно з провалом в цінах на газ і нафту. Нинішня ціна на газ $130-155 за тисячу куб. метрів — втричі нижча. Ціна на барель нафти — наполовину нижча. Тобто фінансові моделювання, які Shell та інші робили, коли брали участь у тендері, втратили актуальність. Для великих компаній нині стало дуже складно пояснювати і виправдовувати перед своїми акціонерами інвестиції у нові ризиковані проекти, які сильно знизилися у рентабельності, а ризики лишились ті самі, або (як в Україні) ще й зросли, що доцільно тримати у своїх портфелях. І це все призвело до їхнього рішення оголосити форс-мажор і скористатись правом піти.

Про вихід Chevron та Shell знали всі гравці на нашому ринку. Тим більше, це передбачалось, коли почалась у нас війна і ціни на вуглеводні провалились.

До речі, Олеська площа, на яку планував зайти Chevron , знаходиться в Західній Україні, тому набагато безпечніша з точки зору інвестицій. Чому ви її не почекали?

Олеська площа знаходиться на продовженні так званого Люблінського басейну, який починається у Польщі.

Може ви пригадуєте, коли декілька років тому майже всі великі компанії зосередилися на пошуку сланцевого газу в Польщі. Вони припускали, що там величезні поклади. Було пробурено багато пошукових свердловин різними компаніями. Вони великого успіху не мали і відійшли.

Звідки ви дізнались про Юзівську площу?

Я дізнався з повідомлень преси. Зокрема навіть Financial Times писали про вихід Shell із Юзівського проекту півтора роки тому.

У нас у Iskander Energy (канадська газовидобувна компанія, президентом якої є Кінах — Delo.UA) такі самі загрози, як у Shell — три ліцензії в Донецьку і одна якраз поруч з Юзівською. Ми та всі інші розуміли, що коли Shell відійде, така велика площа не буде стояти порожня і що держава буде зацікавлена в продовженні проекту.

Я тоді подумав: "ОК, Iskander — замала компанія, наші інвестори не спроможні проінвестувати чи взяти участь у тендері". В них нема необхідного об"єму капіталу. Але в мене багато зв"язків з різними інвесторами по різних країнах світу.

Почав телефонувати до інвесторів і кажу: "Слухайте, Shell виграла тендер і перемогла великі глобальні компанії. Вони все вивчили за довгі роки роботи в Україні, інакше не брали б участь у тендері і не пропонували такі гарні пропозиції для уряду". Я переконував їх, що дуже варто змобілізувати кошти і взяти участь у новому тендері на цю ділянку.

Які у вас були головні аргументи?

По-перше, ми розпочнемо не з нуля. Shell вже вклав великі кошти в проект — $80 мільйонів. Я сподівався, що розкриють результати їхніх досліджень, якщо ми приєднаємось до проекту. По-друге, ми знали що Shell співпрацювала із Schlumberger — провідною глобальною сервісною компанією по обслуговуванню компаній у нафтогазовому секторі. І саме на Юзівському проекті. І що ми також зможемо їх залучити до співпраці і використати їх досвід, це значно збільшить шанси на успіх.

І також у нас велика перевага — нам не потрібна велика компанія. Я б навів приклад, коли Iskander бурив свою першу свердловину на Красноармійській площі, яка поруч із Юзівською ділянкою. Shell дуже цікавилася нашою роботою. На той час ми пробурили свердловину по західних стандартах, а Schlumberger виконав для нас гідророзриви.

Керівник Shell в Україні, з яким ми друзі, особисто поцікавився нашою роботою і хотів знати подробиці, зокрема щодо термінів та вартості робіт. Виявилось, що для них отримання всіх дозволів на буріння свердловини (на іншій ділянці) зайняло 9,5 місяців! Стільки документації! (показує руками стос документів майже в 1 метр — Delo.UA). А у нас на це пішло 4,5 місяці, і це без жодних презентів чиновникам. Він питає — а скільки коштувало буріння? Я кажу — дуже дорого — ну, 5,5 мільйонів включно з гідророзривами. Він каже — та де, якби ми це робили і бурили цю свердловину, вона б нам коштувала майже 25 мільйонів.

Чому?

Shell — величезна корпорація: тисячі геологів, інженерів, менеджерів, юристів, і т.д. У них страшні адміністративні витрати.

Коли я прийшов в Iskander, то зрозумів: ми — мала компанія, мусимо бути гнучкі і максимально використовувати українські ноу-хау, українські мізки. А імпортувати тільки те, що необхідне і чого нема в Україні — технології, обладнання, тощо. Те саме будемо робити і в Yuzgaz.

Я переконаний, що не потрібно бути гігантом у цьому бізнесі, щоби бути успішним. Потрібно бути мудрішим.

Навіть незважаючи на те, що вам потрібно добувати сланцевий газ, який досі в нас не добували?

Наша ціль — спочатку розшукати сланцевий та інший газ і затвердити запаси. Саме на це в перші 5 років ми плануємо проінвестувати $200 мільйонів, щоб виконати дослідження і переконатись, що там у глибинах є газ, зокрема із нетрадиційних джерел. Якщо ми відкриємо значні запаси газу — чи то сланцевого, чи то із щільних колекторів — ми, звісно, будемо планувати його оптимальний видобуток.

Але ми також бізнесмени та інвестори. На Юзівські ділянці за останні десятиліття було виконано значні геологічні дослідження. Виконували сейсміку і бурили десятки свердловин. В ті часи багато цих свердловин були визнані безперспективними. Багато ліквідували або консервували, коли був малий дебет газу. Ми проаналізуємо наявну геологічну інформацію, користуючись новими методами досліджень і геомоделюванням.

За успіху у нас буде черга компаній з спеціальними послугами та технологіями, а згодом можливо і інвесторів.

Ви говорите про $200 млн інвестицій в перші 5 років. При цьому плануєте розвивати традиційне видобування. Куди саме підуть ці гроші — на розвиток сланцю чи модернізацію старих свердловин?

Я не можу сьогодні вам чесно сказати, як це буде розділено. Наш пріоритет в першому році — це завершення геофізичних досліджень, розпочатих Shell, а також побудувати регіональні та структурні моделі геології та інших показників можливих покладів. Українські державні компанії це не роблять. Тому ефективність їх роботи мала.

Паралельно із цією роботою ми маємо вже наступного року пробурити першу пошукову свердловину для газу із нетрадиційних джерел. Це коштуватиме мінімум $20-30 мільйонів. Моделювання і буріння свердловини дасть можливість зосередитись на одній або двох найбільш перспективних геологічних структурах, де облаштуємо додаткові розвідувальні свердловини для сланцевого газу.

Але паралельно ми також будемо уважно вивчати матеріали щодо старих свердловин. Можливо, деякі із них буде доцільно відновити. Але не стільки з метою отримання продукції — її буде дуже обмаль з цих старих свердловин, — скільки для повнішої оцінки і затвердження запасів. Якщо це вдасться — наш проект буде мати гарну вартість.

Бурити пошукову свердловину будете вже в перший рік?

Може наприкінці першого року. Це вже входить в робочу програму, яка буде затверджена урядом. Розробкою детальної робочої програми будуть займатись геологи, інженери та інші спеціалісти разом з нашим партнером Schlumberger.

Ви так оптимістично розповідаєте про розвиток, про видобування газу. Але в Україні є переконання, що Yuzgaz — проект, створений для того, щоб застовпити місце. І коли настануть ліпші часи — перепродати якимось інвесторам. Цей варіант є у вашій стратегії?

У мене не було такої цілі і нема таких планів. Всі наші інвестори, які погодилися інвестувати у фонд Emerstone і Yuzgaz, мають довгострокові горизонти на інвестування. Вони схожі на Воррена Баффетта — всі його інвестиції довгострокові.

Ми зобов"язались вкласти $200 млн в Юзівську ділянку протягом 5 років. Якщо це не зробимо — мусимо різницю сплатити державі.

Але ж вам не обов"язково вкладати ці $ 200 мільйонів прямо зараз?

Так, це програма на 5 років. Але за угодою держава буде затверджувати програму робіт на кожний рік і, без сумніву, буде ретельно перевіряти що і як ми робимо. Якщо ми не будемо виконувати робочу програму на 2017 рік, погоджену з урядом, зокрема не пробуримо нову свердловину, то виникне ризик, що нас можуть відсторонити від проекту у першому році!

На сайті фонду Emerstone Енерджі вказано, що він управляє активами на $400 мільйонів. Фінансова гарантія, яку дає, — $200 мільйонів. Чи означає це, що вам доведеться залучати нові кошти до Юзівського проекту?

Інвестори знають: ми зобов"язані вкласти і інвестувати $200 млн в Юзівську площу протягом 5 років. Рада директорів фонду затвердила Юзівський проект. Тому інвестори мають його фінансувати в повному обсязі.

Проте, я сподіваюсь, що вже через чотири-п'ять років ми знайдемо комерційні запаси газу — як з традиційних, так і нетрадиційних джерел, і наш проект буде мати достатню ринкову вартість. Довгострокова стратегія пошуку сланцевого газу буде поєднуватися із середньостроковою — можливості раннього видобутку газу із традиційних джерел. Такий сценарій дозволить реінвестувати в проект, що буде на користь і українській державі, і нашим інвесторам.

Журналісти-розслідувачі вважають, що проект дуже привабливий за рахунок низької ренти. Чи це дійсно так? Наскільки це привабливо для компанії?

Угода про розподіл продукції є вигідною. Багато чого прописано завдяки наполегливості Shell і їхнього досвіду роботи по цілому світі. Але не забувайте, що ціни на газ втричі скоротились і ризики стосовно пошуку нетрадиційного газу залишились, а для іноземних інвесторів геополітичний ризик України збільшився.

Справді, рента невисока і зафіксована, але ми крім сплати ренти будемо також передавати державі від 25% до 60% від загального обсягу прибуткової продукції. Тобто, наші сукупні платежі до бюджету можуть навіть перевищувати платежі інших компаній, які не працюють за угодами про розподіл продукції.

Shell зробив для вас хороші умови?

Абсолютно так. Деякі положення угоди є дуже привабливі. Наприклад, прописані гарантії своєчасного повернення ПДВ. Скільки компаній місцевих та іноземних нарікає, що повернення затягується роками?

Я вже згадував, що Shell оповідали як ходили по різних інстанціях 9,5 місяців, щоб отримати всі дозволи для буріння свердловини. Тому прописали обов"язок держави отримати всі необхідні дозволи вчасно, зокрема для початку буріння свердловин. Час має вартість і 5 років — це не такий довгий термін, коли потрібно бігати по різних інстанціях по 9,5 місяців для дозволу на буріння одної свердловини!

А в цій угоді рента завжди буде фіксована?

Так, вона зафіксована. Це дуже важливо для нас, бо добре пригадую коли у 2014 р. рента мінялась і несподівано скочила від 24%-27% до 70%. І фактично прикрила ввесь нафтогазовий бізнес в Україні! Довгострокові угоди вимагають стабільність.

Це і на старих свердловинах, і на нових? І для традиційного, і для сланцевого газу?

Я тішуся , що це впровадили в такому дуже важливому законі — про розподіл продукції. Хочу знову підкреслити, що у цьому проекті багато різних ризиків, і сподіваюсь, що цей рівень ренти трошки вирівняє ці ризики.

Ви наполягаєте на статусі компанії-оператора. Але у вас немає технічної бази, навіть "Надра Юзівська" чи "Надра України" мають тут більше досвіду.

Вони не мають більше досвіду. Ми зобов"язались інвестувати мінімум $200 млн, то можете бути впевнені, що всі необхідні мізки, технології, навички, обладнання і все інше ми залучимо для успіху. І головне — наш партнер Schlumberger, досвід та технічна спроможність якого просто неперевершена.

Раніше ви говорили лише про меморандум.

Так який контракт (з Schlumberger — Delo.UA)може бути, якщо ми ще з державою нічого не підписали, правда? Ми навіть не погодили з державою робочу програму. Тут не треба ставити візок перед конем.

Ми з Schlumberger підписали MOU (меморандум взаєморозуміння — Delo.UA) на дві дуже важливі речі: проектне планування і технічне партнерство. Вони допомагатимуть нам вирішувати, які геологічні структури є найбільш перспективні, де і який тип свердловини бурити, коли робити гідророзриви, і так далі по всіх технічних питаннях.

Schlumberger кажуть, що їм самим цікаво доробити цей проект. Вони працюють у цілому світі — навіть у Габоні, а Україна — така велика країна, і ніхто досі не довів, які запаси вуглеводнів на Юзівській ділянці. Їх це цікавить з професійної точки зору.

А коли це у вас може статися?

В Юзівські угоді є положення, що між датою підписання та датою початку робіт всі сторони мають здійснити певні заходи. Саме в цей час ми будемо зобов"язані серед іншого укласти всі обов"язкові контракти із Schlumberger та іншими спеціалістами, а уповноважені державні органи — переконатись, що ці угоди з різними спеціалістами покривають весь спектр передбачених і погоджених робіт.

Але бачите, яка річ — ви з ними можете професійно домовитись, коли уряд вже погодить вашу угоду. А уряд вимагає цілий ряд речей, наприклад, щоб ви розкрили кінцевих власників.

Ми виконали всі умови, передбачені у тендері. Нині від нас вимагають додаткові вимоги, і це нас дивує та тривожить інвесторів. Особливо в умовах, коли уряд вже понад два місяці не вивчає наші пропозиції та не розпочав переговори щодо проекту договору про відступлення.

Я маю позицію наших інвесторів, що якщо уряд підтвердить, що наші інвестиційні та інші зобов"язання в цілому прийнятні і ми почнемо обговорювати деталі угоди, тоді я отримаю їх згоду на відкриття уряду кінцевих власників.

Якби були нормальні умови в Україні, то на багато цих питань була би відповідь. Що у нас нині в Україні? Всі знають, що відбувається війна, значна корупція, і тут немає черги інвесторів.

Але розкриття власників було в умовах уряду.

Це не було в умовах конкурсу на залучення інвестора до Юзівського проекту! Але ми відповідальна компанія. Ми терпляче чекаємо, коли уряд почне розглядати наше подання щодо відступлення, термін розгляду якого, до речі, стікає вже 3 листопада, і вести переговори по змінах до Юзівської УРП (угоди про розподіл продукції — Delo.UA). Ми обов"язково і оперативно відкриємо йому кінцевих бенефіціарів.

Ви дійсно готові це зробити?

Ми готові це зробити, коли переконаємось, що уряд в цілому схвально ставиться до нашої проектної пропозиції.

На сайті фонду Emerstone Energy є згадка, що у вас два засновники. Але всюди вказують лише вас, і з нами спілкуєтесь лише ви.

Так, на сьогодні я один. Коли я почав шукати інвесторів, мені дуже допомагав добрий друг. І ми домовилися, що вдвох будемо засновниками цього фонду. В нього є певні навички, skillset, і більше досвіду у нафтогазовому секторі. Але через дуже агресивну пресу в Україні проти проекту та названих людей у проекті він рішив обмежитись на сьогодні лише позицією в раді директорів. Для мене та інвесторів це без різниці, тому що він разом з нами.

Хто він і де досвід має?

Він — у нафтогазовій сфері.

Я маю на увазі — міжнародний чи український досвід?

Міжнародний.

Хто він?

Слухайте. Люди, які працюють зі мною, не звикли до такого висвітлення в мас-медіа, тим більше — при нинішніх умовах. Це професіонали, які не хочуть і не потребують публічності від медіа. Члени ради директорів є в офіційному реєстрі.

На сайті компанії Yuzgaz B.V. зазначено, що членом Ради директорів Emerstone Capital Partners S.A. є пан Тим Еліот. Раніше інтернет-видання Realist повідомляло, що він співпрацював в Україні за газовидобувною компанією "Куб-Газ".

На вашу думку, чому здійнявся такий галас і чи очікували ви, що станеться такий резонанс в медіа?

Точно не очікував і не сподівався. Тепер, заднім числом, думаю, що було б потрібно передбачити цей галас з різних причин — політичних і ділових. Це вже майже традиція в Україні при подібних проектах. Пригадаймо, як відбувалась приватизація великих об"єктів? Зазвичай домовлялись за кулісами чи під килимами. Нема сумнів, що тут грають деякі інвестори чи бізнесмени чи політики, які хочуть отримати цю ділянку своїми традиційними шляхами.

Я говорив з інвесторами, переконував, що варто зробити агресивну заявку, відбувся відкритий, прозорий і законний тендер. Я не втручався в процес тому, що я думаю і поводжусь по-західному.

Ви вважаєте, що ці матеріали і статті стимулюються ззовні?

Вони стимулюються і ззовні, і зсередини. Я не перший рік в Україні. Мене це ставлення сильно дивує і воно образливе, а інвесторів це страшить.