Україна проти Росії: Чи зможе Україна виграти суд в Гаазі

Міжнародний суд ООН

Міжнародний суд ООН, що розташований у Палаці миру в Гаазі, є однією із найбільш авторитетних судових установ світу. Функціями Суду є: 1) вирішення спорів між державами відповідно до норм міжнародного права та 2) надання консультативних висновків щодо питань міжнародного права.

Міжнародний суд ООН вирішує виключно спори між державами і не може притягувати до відповідальності фізичних осіб. Питання міжнародної кримінальної відповідальності індивідів вирішує Міжнародний кримінальний суд, що також знаходиться в Гаазі.

За всю історію існування установи тільки один українець мав честь бути суддею Міжнародного суду — Корецький Володимир Михайлович (з 1961 до 1970 року; з 1968 — в ролі віце-президента).

Україна і Росія не новачки в Міжнародному суді. У 2004-2009 роках Україна була відповідачем у спорі проти Румунії, що стосувався делімітації морських кордонів у Чорному морі (спір щодо острову Зміїний). Росія у 2008 році була відповідачем за позовом Грузії, що стосувався порушення Росією Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (порушення цієї конвенції також заявлені Україною).

Порушення міжнародного права, заявлені Україною

Україна просить Суд визнати Російську Федерацію порушницею двох конвенцій — Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

В контексті фінансування тероризму на сході України обвинувачення України щодо Росії такі:

1) фінансування, постачання зброї, підготовка особового складу незаконних військових формувань, зокрема "ЛНР", "ДНР" та "Харківських партизанів", які вчиняли терористичні акти у тому числі: а) збиття літака Малайзійських авіаліній MH-17; б) обстріли цивільних осіб у Волновасі, Маріуполі та Краматорську; в) підриви цивільного населення в Харкові;

2) бездіяльність Росії щодо виявлення, замороження та вилучення коштів, що використовувалися для здійснення терористичних актів;

3) бездіяльність щодо розслідування, засудження або екстрадиції осіб, що фінансували тероризм на території Росії (зокрема, міністра оборони Російської Федерації Сергія Шойгу, Володимира Жиріновського, Геннадія Зюганова);

4) бездіяльність щодо розслідування випадків фінансування тероризму;

5) бездіяльність щодо запобігання та припинення фінансування тероризму.

В контексті расової дискримінації в Криму обвинувачення України стосовно Росії наступні:

1) проведення незаконного референдуму в умовах етнічної дискримінації;

2) дискримінація кримських татар, у тому числі заборона Меджлісу, переслідування політичних лідерів, вбивства, викрадення, незаконні обшуки, заборона мирних зібрань;

3) дискримінація етнічних українців у Криму, у тому числі обмеження навчання українською мовою, подавлення культурних зібрань, обмеження роботи українських ЗМІ.

Чому Україна заявила саме такі вимоги?

На даному етапі вимоги по заявленим конвенціям це єдиний ефективний засіб залучення Росії у спір у Міжнародному суді ООН. На розгляд питань щодо застосування сили, порушення суверенітету, незаконності референдуму Міжнародний суд не має повноважень.

За загальним правилом Міжнародний суд має повноваження розглядати спір, якщо згода на його юрисдикцію надана двома сторонами спору. Причому повноваження Суду будуть обмежуватись питаннями, які охоплює така згода сторін.

Згода на юрисдикцію Суду може бути виражена наступними способами: 1) досягнення спільної угоди сторін про направлення певної справи до Суду; 2) міжнародним договором між державами передбачається обов"язкова юрисдикція Суду щодо розв"язання суперечок, пов"язаних з тлумаченням та застосуванням цього договору (підстава, вибрана Україною); 3) якщо держава, до якої подається позов, визнала обов'язковість юрисдикції Суду односторонньою заявою.

Росія не робила жодних односторонніх заяв щодо обов"язковості юрисдикції Міжнародного суду, спільної згоди між Україною та Росією щодо направлення справи на розгляд Суду також досягнуто не було. Обов"язковість юрисдикції Суду для Росії можна знайти тільки у положеннях конвенцій, порушення яких заявлено Україною.

Проте навіть по обраній підставі спору щодо юрисдикції не уникнути. Росія послідовно заперечує юрисдикцію, доводячи, зокрема, штучне бажання України вести попередні переговори та вихід вимог України за межі питань, врегульованих конвенціями. Слід звернути увагу, що Суд відмовив у позові Грузії проти Росії через недотримання порядку переговорів між сторонами, передбаченого Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Українська сторона врахувала цю практику і намагалась слідкувати за дотриманням всіх формальних вимог для встановлення юрисдикції Суду. Саме завдяки заявленим Україною вимогам існує велика ймовірність, що Суд визнає юрисдикцію.

Стадія розгляду справи — тимчасові заходи

Оскільки справа може розглядатися протягом 5-7 років, Україна просить Суд застосувати тимчасові заходи на час розгляду справи: зобов"язати Росію утримуватися від будь-яких дій, які можуть погіршити або розширити спір між сторонами, а також не порушувати заявлені конвенції.

Тимчасові заходи не є вирішенням справи по суті чи притягненням держави до міжнародної відповідальності. За своєю суттю вони є забезпеченням того, щоб під час довготривалого розгляду справи не продовжувалися порушення прав, які просить поновити позивач.

Для застосування запобіжних заходів суд використовує низку критеріїв, що існують у його практиці, а саме: 1) Суд має попередньо впевнитися, що він має юрисдикцію (prima facie jurisdiction); 2) має бути доведено наявність у заявника принаймні правдоподібних прав (at least plausible) і що ці права пов"язані з запитуваними запобіжними заходами; 3) має бути доведено терміновість, а саме реальний та неминучий ризик завдання шкоди правам сторони.

Важливою особливістю цієї стадії розгляду є те, що на ній вимагається нижчий стандарт доказування, ніж під час звичайного розгляду. Стандарт доказування — це кількість та вид доказів, які необхідні Суду, щоб визнати певний факт доведеним. На цій стадії Суд не входить у детальний розгляд обставин справи, достатньо попередньо впевнитися в їх правдоподібності. Цим пояснюється представлення Росією низки доказів, що викликають сумніви щодо їх достовірності, оскільки перевірити їх фальсифікованість Судом на цій стадії майже неможливо. За таких умов це є дієвим засобом доведення неправдоподібності української позиції на цьому етапі. На етапі розгляду справи по суті, коли від України буде вимагатись більш високий стандарт доведення і Суд буде більше вдаватися в деталі, від Росії слід очікувати більш обґрунтованого подання доказів.

Україна має хороші шанси отримати тимчасові заходи. Проте у разі успіху скоріш за все суд зобов"яже обидві сторони не порушувати конвенції, як це було зроблено Судом у справі Грузії проти Росії.

Заходи забезпечення виносяться Судом відносно швидко, наприклад, у справі Грузії проти Росії Суд вирішив питання про прийняття тимчасових заходів за 2 місяці.

Деякі коментарі щодо правової позиції сторін

Позиція України стосовно расової дискримінації в Криму є сильнішою, ніж щодо фінансування тероризму. Щодо питання дискримінації контраргументи Росії фактично зводяться до того, що в Криму все добре і ніхто нікого не ображає.

Проте в контексті фінансування тероризму для України піднімається низка складних питань, які скоріш за все не завадять прийняттю тимчасових заходів, проте до стадії вирішення справи по суті мають бути детально проаналізовані українською стороною. Тягар доведення відповідальності Росії лежить на українській стороні.

Для фінансування тероризму слід довести намір або усвідомлення Росією, що надані нею ресурси будуть використовуватись для вчинення терористичних актів. Наразі українська сторона доводить усвідомлення через те, що, зважаючи на дії бойовиків, Росія мала б знати, що надані нею ресурси будуть використані в терористичних цілях. Така позиція може бути, але існуюча доказова база видається слабкою для доведення цього аргументу на стадії розгляду справи по суті. Особливо це стосується надання "Бука" для збиття MH-17. Російська сторона послалась на Звіт Міжнародної спільної слідчої групи щодо по MH-17 2016 року для доведення того, що "Бук" було надано для протидії українським військовим літакам, тобто не для вбивства цивільних. Слід окремо відмітити, що у такий спосіб Росія вперше визнала доказову силу звіту.

Росія заявляє, що обстріли цивільного населення проводилися й українською стороною, підтверджуючи це звітами ОБСЄ. Це жодним чином не впливає на правдоподібність українських аргументів на даній стадії, але може спричинити певне негативне враження на суддів. В майбутньому від Росії можна очікувати зустрічний позов щодо фінансування тероризму з боку України, від якого українська сторона має бути готовою захищатись.

В будь-якому суді головною є не правота, а можливість її довести. Отже українській стороні слід серйозно сприймати навіть найцинічніші та неправдиві аргументи опонента і намагатися ґрунтовно їх спростовувати. Для цього Суду не існує наперед встановлених фейків.

Чим цей процес допоможе Україні?

Міжнародне право не має таких ефективних засобів примусу, які існують в національних правових системах. Трапляються випадки, коли держави відмовляються виконувати рішення Суду: наприклад, США відмовились виконувати рішення у справі Нікарагуа. Не виключено, що й Росія не буде виконувати рішення Суду.

За таких умов позитивне рішення Суду буде радше засобом політичного тиску на Російську Федерацію, у тому числі додатковим аргументом для підтримання та введення нових санкцій.

Крім цього, по всьому тексту українського позову ми можемо прослідкувати твердження України про порушення суверенітету та територіальної цілісності України, незаконну анексію Криму, незаконність референдум в Криму тощо. Збиття MH-17 Україна називає злочином проти людства. В такий спосіб Україна прагне, щоб при задоволенні вимог по заявленим конвенціям Суд встановив інші супутні факти, зокрема порушення українського суверенітету.

Це є ще однією з цілей цього позову і може стати в нагоді у майбутніх спорах із Росією та притягнення посадових осіб Росії та бойовиків до міжнародної кримінальної відповідальності. Відповідно, встановлені Судом факти зможуть бути також використані Україною в інших судових процесах.

Однак слід розуміти, що Міжнародний суд у своїй практиці намагається відповідати тільки на ті питання, на які він змушений відповідати. Супутні питання, які можна не вирішувати, він воліє залишати без розгляду. Представникам України слід дотримуватись логіки аргументів, за якої у Суду не буде іншого вибору, як встановлювати відповідні факти.