Чому "Енергоатом" потрібно приватизувати, і як це підвищить безпеку держави

"Священні корови" держкомпаній не мають бути такими священними, - я вважаю, що НАЕК Енергоатом треба було приватизувати до війни. Т им більше, вважаю, що НАЕК треба буде приватизувати якнайшвидше після того, як війна закінчиться. 

Причому приватизувати НАЕК треба не тому, що я такий собі лібертаріанець, який вважає, що приватизувати треба взагалі все, а суто з точки зору підвищення безпеки держави.

Позаяк, ця моя теза вже викликала неябияке обговорення, більшою частиною скептичне, тому спробую пояснити трохи докладніше.

Атомні станції є найдешевшим і найстабільнішим джерелом електроенергії будь-де, де вони є. 

В Україні АЕС, як і в будь-якій країні, де вони є, виконують функцію виробництва базового навантаження в мережі, тобто вони виробляють більш-менш стабільний обсяг електроенергії і вдень, і вночі, і не зменшують або збільшують його протягом доби.  

Також є друге правило – якщо щось пішло не так, то вартість того, аби якось впоратися з цим "не так", сягає астрономічних величин.

Номінальний ВНП СРСР у 1985 році сягнув приблизно $2.2 трильйона. Вартість ліквідації наслідків Чорнобильської аварії наступного року – приблизно $700 мільярдів. З них приблизно половину було витрачено в рік катастрофи. 

Після цього в СРСР не було грошей ані продовжувати війну в Афганістані, ані тримати «в шорах» країни Варшавської угоди, ані утримувати самого себе.  Деякі економісти вважають, що Чорнобильска катастрофа була головним чинником розпаду СРСР.

Ліквідація наслідків катастрофи на АЕС Фукушіма в Японії коштувала приблизно 175 мільярдів доларів, тобто приблизно стільки, скільки номінальний ВВП України у 2023 році.

Що трапиться, якщо, не дай Боже, буде якийсь великий негаразд на АЕС в Україні?  З точки зору організаційної – це буде величезний іспит для всієї системи цивільної оборони в Україні. З точки зору ж фінансової це буде абсолютно непідйомним для України навантаженням. 

Є війна чи немає, Україна просто не має грошей для того, аби повноцінно дати раду будь-якій серйозній ситуації з АЕС. Міжнародна спільнота, хоча й прийде на допомогу, не має формальних зобов'язань допомогти і тому є ризик, що допомога прийде запізно, не та і не в тому обсязі.

Продаж НАЕК Енергоатом французькому Framatome, японській TEPCO або фінській TVO нічого б не прибрав би з цієї картини, але додав би в неї декілька додаткових бенефітів для України. 

Бо ризики будуть застраховані і перестраховані. Тобто фінансово боротьба з наслідками буде фінансуватися не тільки бюджетом України і суто добровільними пожертвами від інших країн.

 І з точки зору довгострокової безпеки держави рішення про приватизацію НАЕК Енергоатом одразу після закінчення війни – це про безпеку держави, це не про гроші тепер і зараз, а про людські життя та гроші у тому, хай і дуже малоймовірному, випадку, коли щось серйозне трапилось в системі АЕС.

Перед тим, як мені будуть заперечувати і казати про те, що в світі компанії-виробники атомної енергії є державними, пропоную подивитися на структуру акціонерів компаній, які є операторами АЕС в різних країнах.

Від Франції (де акціонери Framatome –  Electricite de France та японська Mitsubishi Heavy Industries) до Японії (публічні компанії), Фінляндії (СП з багатьми учасниками, включаючи найбільшу публічну енергетичну компанію Fortum) і США.

Ну і я, як бачите, не наводжу інших аргументів, які мені здаються самоочевидними, ані з царини корпоративного управління або доступу до довгострокового фінансування, ані з царини трансферу технологій, для мене це – перш за все питання довгострокової безпеки країни.