КОЖНОМУ ДЕПУТАТОВІ — ЛЮДСЬКІ УМОВИ ПРАЦІ

Перше, з чим зіткнулися депутати в своїй діяльності — тіснота на лавах

Уявіть собі, що до ваших прямих службових обов"язків входить щодня майжн п"ять годин висиджувати на доволі жорсткій лаві пліч-о-пліч зі співробітниками. Протягом цього часу кожного робочого дня вам розповідають про стан макро- та мікроекономік в країні, про податки, про зарплати, пенсії, про завнішню та внутрішню політику, шахтарів, вчителів і студентів. Від вас вимагається повна концентрація уваги, тому що в будь-який момент може виникнути необхідність висловитися шляхом голосування "за" чи "проти" того чи іншого питання. Від цього рішення деколи залежить життя ваших співвітчизників. До того ж, це навіть не основний профіль вашої діяльності. Тобто, це кінцевий продукт праці. Головне для вас — написати (вже після п"ятигодинного сидіння на жорсткій лаві поряд з колегами) твір юридичного характеру на задану тему (тематика необмежена). Який потім назвуть законопроектом. Довести своїм колегам (які в цей час, поки ви його презентуєте, можуть розслабитися і трохи розосередитись на лаві) його необхідність, доцільність, ще й вислухати і врахувати купу зауважень до вашого витвору. В іншому випадку ваша праця не зараховується, а законопроект йде в корзину.

Уявили. Саме на таку працю обрекают себе ті громадяни, які стають народними депутати. А ми, народ, даємо на це добро. Тож, прямо причетні до їх поневірянь. Коли нардепи намагаються — один піднятися зі свого місця, інший — зайняти своє, і пересікаються — картина не для нервових. Може тому так багато у Верховній Раді претендентів на спікерське крісло, недарма ж часто акцентують увагу на слові "крісло". Йому навіть протягом п"тигодинного сидіння деколи приносять водички попити. Крім того, крісла замість лави є ще у віце-спікерів. Бажаючих на них, до речі, теж чимало. У простих народних обранців залишається ще одна невеличка можливість якимось чином поліпшити умови праці — стати головою якого-небудь комітету. Але їх кількість теж доволі обмежена — всього 22 вакансії. Та й крісел вони не мають, натомість, сидять в окремо відведеному для цього місці. І плечами один одного не торкаються — факт сам собою приємний. Кажуть, що в нинішньому приміщенні ВР більшого комфорту, ніж зараз, досягти неможливо. Адже воно було розраховане таким чином, щоб депутати УРСР зібралися двічі на рік. Привіталися. Протягом трьох днів посиділи на сесії. І поїхали додому —працювати.

Верховна Рада минулого скликання в цьому плані вигідно відрізнялась від нинішньої. По-перше, було менше обраних депутатів, а значить більше вільних місць. По-друге, депутати навчилися швидко пересуватися вздовж лави і приймати рішення за сусідів по лаві. Нінішній парламент такого досвіду ще немає. Але з"явились перспективи покращити ситуацію в інший спосіб. Якби у фракціях була жорстка дисципліна, що називалось раніше словосполученням — демократичний централізм, то депутатам взагалі було б досить встановити чергового з голосування від фракції. Нардепам від комуністичної фракції і НДП довелось би чергувати не частіше, ніж раз протягом однієї сесії.

Якщо серйозно, то бути народним депутатом справді важко — не така вже й велика, хоча стабільна, зарплатня, неорбхідність мати величезний запас знань і одночасно орієнтуватись у всіх галузях права, економіки, і навіть науки. Неможливість втілити в життя всіх обіцянок, які давав виборцям. Постійні відрядження, відірваність від рідного коріння і домівки. А часто і від сім"ї. Мабуть виправдано, що в їх щоденній роботі, депутатам допомагає апарат Верховної Ради, де працює майже 1000 осіб. Як сказав один з них: депутати для нас — це головне, ми робимо все, щоб вони могли нормально працювати. Звісно, що в тих умовах, які є.