Питання виховання

Раніше я часто замислювався, чому одні люди виростають більш успішними, а інші — менш? Чому одні амбітні, а інші — ні? Чому одним вдається краще, а іншим гірше? Дійшов до висновку, що суть у вихованні. Але виховання — це широке поняття. Не лише батьки та близькі. Тут важливу роль відіграє оточення.

Середовище людей, в якому ти зростаєш, і формує твою людську сутність. Так вже вийшло, що я народився і встиг пожити у двох країнах. Бачив Союз, руїну дев"яностих і зараз щиро вірю в те, що з моїми партнерами будую нову країну та інвестую в неї. Власне, виховання моєї доньки зараз — це батьки й близькі, а вже зовсім скоро прийде школа, розуміння різності однолітків і людей загалом, формуватиметься ставлення до грошей, бо поки що ставлення до грошей — це просто наявність бажаної іграшки. Пояснити позиції щодо грошей дорослим мені дуже просто, а от дітям, та ще й власним... Це буде цікавий експеримент!

Я вірю в таку модель: ставлення дитини до грошей формує її оточення. А отже гроші аж ніяк не мають бути першою цінністю. Поки так не є, бо ми живемо в бідній країні. Для людей гроші часто є однією з головних цінностей, адже вони формують добробут. Проте я чітко знаю, що наявність грошей — це перш за все відповідальність. Це перша думка, яку я чітко вирішив пояснити доньці.

Діти мають бути соціалізовані і змагатися не в "модності" їхніх батьків,

а у власних досягненнях у навчанні, спорті, громадському житті

Друге, що хотілося б закласти в основу, стосується оточення. Не важливо, який в тебе одяг, чи як часто ти їздиш за кордон, — це має бути наслідком розумової діяльності та власних здобутків. Таке мислення у дитини закладе відповідальність перед суспільством.

Третій ключовий момент — це те, що діти мають бути соціалізовані і змагатися не в "модності" їхніх батьків, а у власних досягненнях у навчанні, спорті, громадському житті. Це дуже добре працює за кордоном. В нас — не добре, бо ж можна "вирішити" всю змагальність. Але розвиток освіти в Україні є одним з пріоритетів суспільної діяльності холдингу емоцій "!ФЕСТ".

Отож я не бачу проблем у вихованні дитини в рамках віку дитсадка, адже контроль і останнє слово за батьками. Гадаю, за рік-два треба буде зробити так, щоб Катруся не мала жодного вільного дня для зайвих "тусовок". Тут тільки праця над собою у суспільстві — це виховує повагу до інших і формує власну самооцінку. З шести років віддам доньку
в Пласт. Ця організація мені дуже імпонує. В нас в компанії працює багато вихідців з неї, і я можу зробити висновок, що там навчають дітей, що лідерство — це не визначення, хто головний, а перш за все відповідальність за спільний результат та людей навколо. Також мені подобається, що пластуни загартовують себе: ходять у гори, вчаться виживати в складних умовах, а поряд з тим не забувають про культурне виховання, таке як музеї та театри. Діти багатьох моїх друзів у Пласті, і я бачу добрий результат. Також з подивом дізнався, що у них є цілий підрозділ, що займається "економічним пластуванням". Дітям, щоб перейти на інший рівень, треба заробити гроші власними зусиллями, як-от: участю у вертепі чи продажем власних виробів. Ми у холдингу емоцій, коли робимо якісь великі події та інформуємо про них на афішах, кличемо пластунів. Адже розклейка афіш — це непогана можливість заробити гроші. У таких екстремальних умовах всі стають рівними, і тоді вже не виникає питань про статус людини у залежності від лейбла чи моделі авто її батьків.

Власне, школа повинна проходити десь у такому ключі. А вже університет — це стартова платформа для кар"єри. Поки один з найкращих варіантів старту для своєї доньки
в Україні я бачу в Українському католицькому університеті. Тут вдало поєднуються якість і цінності. Інший варіант — закордонна освіта.

До слова сказати, усім небайдужим батькам радив би придбати книгу "Пес на ім"я Мані" Бодо Шефера. Це дуже цікава історія для дітей про те, як заробляти гроші
і здійснювати свої мрії.