ВСЕ КРАЩЕ — ДІТЯМ, АБО ЧОМУ УКРАЇНСЬКА ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЯ ДЕШЕВШЕ ДЛЯ ПОЛЯКА, НІЖ ДЛЯ УКРАЇНЦЯ

Ярослав Ведмідь

Кожного року урядом України планується підвищення експорту електроенергії, причому обсяги підвищення інакше, ніж авантюрними назвати не можна. Технічні характеристики роблять неможливим значне підвищення еспорту електроенергії до країн Західної Європи. Росія також не дуже охоче з нами працює

З 1991 року частка експорту електроенегії почала стрімко падати, не кажучи вже про абсолютні показники, які просто "гепнулися" з позначки 15,6 млрд. кВт/год. в 1991 році до 4,4 млрд. кВт/год. в 1997 р. Україна досить швидко втратила досягнутий ще за часів СРСР потенціал.

Хтось скаже: "А навіщо нам той експорт, без нього б розібратися". З одного боку, думка слушна, оскільки обсяги експорту електроенергії з України протягом останніх років і експортом назвати важко — так, баловство. Але тим не менше є реальні підстави вважати присутність української енергетики на іноземних ринках досить вагомим фактором. По-перше, українська енергетика є потенційно спроможною постачати досить великі обсяги електроенергії на експорт. Тому необхідно хоча б номінально бути присутніми на Західних ринках.

Щоб зберегти експортну частку, Україна утворюює енергоострови (одна чи дві електростанції або певна область, які працюють паралельно з іншою системою). В Україні є два енергетичні острови — Бурштинський (працює з Європою) і острів на території Полтавської, Харківської і Сумської областей (працюють з Росією). За рахунок островів не можна значно підвищити експорт. Існують, правда, можливості для збільшення експорту шляхом встановлення на ЛЕП вставок постійного струму (ВПС). Ці системи дозволили б стабілізувати частоту на рівні 50 Гц, і таким чином найбільший бар"єр на шляху до Європи (нестабільна частота) був би знятий.

По-друге, експорт електроенергії передбачає спільну роботу енергосистем, що в свою чергу допомагає підтримувати стабільну частоту в обох мережах. Це відбувається за рахунок того, що в різних країнах пікове наватанження припадає на різний час (за рахунок часових поясів). Інша справа, що вигідною ця робота є тоді, коли обидві країни отримують користь від спільної роботи.

Саме стабілізацію частоти в вітчизняній мережі мала на меті спільна робота української і російської мереж протягом минулого року. Однак потреби України в зовнішніх вливаннях електроенергії непомірно зростали, і зрештою досягли обсягів, коли системи атоматично роз`єднувало.

Підприємливі європейці пропонують встановити вставки постійного струму (ВПС) на зрізах української енергосистеми. Це дозволило б вирівнювати частоту транспортованої електроенергії і таким чином транспортувати її за максимумом пропускної спроможності ВПС до Європи. Є навіть реальні пропозиції — поставити Україні одну з ВПС, побудованих в Європі, яка простоює після інтеграції енергосистем CENTREL (Східна Європа) і UCPTE (Західна Європа). Кандидатами на іміграцію в Україну є німецька ВПС "Etzenricht" і австрійська "Wien-Sudost". Строк роботи обох установок 15 років, вони дозволяють пропускати електроенергію потужністю 600 Мвт. Вартість установки $70-80 млн. Монтаж подібної установки в Україні дозволив би збільшити експорт електроенергії до 110-1200 Мвт., або до 6,5 млрд. кВт/рік. Таким чином, за 15 років служби ВПС Україна б встигла "перекачати" європейцям 31 млрд. кВт/год. на суму близько $800 млн. Сума відверто не вражає, якщо зважати на те, що лише за 11 місяців 1997 року було експортовано електроенергії на $150 млн.

Експорт електричної енергії з України здійснює державна компанія "Інтеренерго". При цьому елктроенергія постачаєтья за спеціальним тарифом — 2,4 центи за кВт. Дорожче продати не вдається. От і виходить, що для сусідів електроенергія дешевша.

Частка експорту порівняно з внутрішнім споживанням складає в середньому 2,5%. У свою чергу, Україна імпортує енергію з країн СНД. Точніше говорячи, з Росії. Її частка у цих поставках — 99,87%.

До того ж її притік у зимові місяці 1997 р. практично дорівнював експорту. Для російської енергії протягом першої половини 1997 р. він безперервно зростав, досягнувши у ІІІ кварталі 5,7% від споживання в країні. Це, зрештою, призвело до значного спаду напруги у сусідів. У вересні, коли перетоки виросли ще більше, споживання російської енергії досягло рівня 2 млн.кВт на день. Тобто були практично рівні середній потужності Хмельницької і Чорнобильської АЕС. Довго так продовжуватися не могло, і 12 вересня 1997 р. енергосистеми Росії та України вже вп"яте за два роки були роз"єднані. Це одразу призвело до спаду енергії майже на чверть. Фактично майже весь імпорт енергії зконцентрувався в межах Харківсько-Полтавсько-Сумського енергетичного острова, де здійснюється паралельна робота з російською енергосистемою. До речі, енергія, що йде туди, має, в основному, ядерне походження. Вона надходить здебільшого з Курської АЕС, на якій чотири реактори "чорнобильського типу", хоч це і не турбує Захід, на відміну від єдиного "недобитого" блоку ЧАЕС.

Казанська сирота

Однак є країна, для якої енергетична система України є донором. Це — Молдова. Постачання електричної енергії з України має для Молдови вирішальне значення. У 1997 році воно досягло 2 млрд.кВт, що рівнозначно роботі ТЕС потужністю 500 МВт. протягом року. Україна зіткнулася з проблемою несплати за постачання енергії. А тут ще на голову українським енергетикам звалилося роз`єднання з Росією. За таких умов зниження обсягів "гуманітарної допомоги" було неминучим. Україна обмежила перетоки до Молдови на 27%.

До Києва приїжджала делегація молдавських енергетиків і проблему оплати вдалося частково вирішити за рахунок постачання молдавських товарів для енергетиків. Як казали класики: зранку гроші, увечері — електроенергія. Взимку перетоки на Молдову стабілізувалися на рівні 130 млн.кВт/год.

У цілому ж, за підсумками 1997 р., Україна була державою, котра споживає енергію. Але її дефіцит незначний, усього 314 млн.кВт (0,18% споживання). Хоча, якщо враховувати грандіозні плани українських політиків, результат не вартий гордості.