Я роблю все "на каблук вище" — режисер Любомир Левицький

Любомир Левицький — режисер, який створив комерційно успішний український фільм, розповів, чому його так захоплює містика, про місце України в сучасному кінопроцесі і чому він вважає Голлівуд "великим селом"
Забезпечте стрімке зростання та масштабування компанії у 2024-му! Отримайте алгоритм дій на Business Wisdom Summit.
10 квітня управлінці Арсенал Страхування, Uklon, TERWIN, Епіцентр та інших великих компаній поділяться перевіреними бізнес-рішеннями, які сприяють розвитку бізнесу під час війни.
Забронировать участие

Любомир Левицький — український режисер ("Штольня" (2006), "20 доларів" (2007), "Обійми мене" (2009), "Ломбард" (2013), "Тіні незабутих предків" (2013), "Хранитель шляху" (2015), #SelfieParty (2016). У 2017 році почав зйомки фільму "Егрегор" (проект виграв пітчинг і отримав держфінансування в розмірі 22 млн грн). Взагалі перелік робіт не такий довгий, але до деяких можна сміливо додати словосполучення — уперше в Україні.

"Штольня" — перший україномовний трилер. "Тіні незабутих предків" — перший фільм в незалежній Україні, який відбив свій бюджет, бо був не тільки у вітчизняному прокаті, а й успішно продавався в інші країни. Те ж саме можна сказати і про #SelfieParty — це справжнє українське касове кіно.

Ваша робота підкорена якійсь стратегії? Той же кліп з румунськими музиками з Transylvania [Damn Fun] для Голлівуда — це везіння чи методична робота в конкретному напрямку?

Моя зустріч з Transylvania [Damn Fun] була випадковою, але знаковою. Я вірю в те, що в житті випадково нічого не буває. Елементарна зустріч через деякий час обов'язково чимось відгукнеться.

Хлопці дуже нестандартні, у них дуже чіткі задачі в рейдері — не виступати доки не зайде сонце, вони володіють більш ніж п'ятьма мовами, навіть на майданчику вони розмовляли між собою то одною, то іншою. Іноді я навіть не знав, що це за мова.

А ви якими мовами володієте?

Англійською, українською та російською володію вільно, польською та німецькою — на розмовному рівні.

Я сказав музикантам, що зніму для них кліп, але потім будемо працювати над саундтреками до мого кіно. Я їм розказав ідею, і вони були дуже вражені, тому що це саме їхній матеріал.

Ми маємо дуже багато класної містики, багато класних персоналій — неймовірно багатий пласт, який абсолютно невідомий світу. Якщо це подати правильно, у формі, до якої звик світовий глядач, але наповнити її своїм матеріалом, то маємо стовідсотковий шанс зробити щось своє, нове. Це буде абсолютно новий флер, новий смак, це буде голлівудське кіно, що асоціюється з Україною. Всі знають: Трансільванія — вампіри — Дракула. Я хочу так зробити, щоб ця містика, була з абсолютно іншим присмаком.

Далі є величезний пласт про козаків-характерників, воїнів-містиків. Це ніндзя, які володіли неймовірними технологіями магії. Серйозні воїни, які могли блокувати цілі війська. Вони працювали разом, кожен володів певними надможливостями. Хтось розвивав заговори, хтось працював з тваринами. Тому зв'язок з Transylvania [Damn Fun] у нас є. Дивлячись в майбутнє, я думаю, що вони зможуть взяти участь у цьому проекті.

Вже можна подивитися тизер майбутньої роботи, над якою працювали з Transylvania [Damn Fun] чверть року. Це міні-кіно під цікаву та унікальну музику. За задумом, картинка відповідає кіношному тизеру до голлівудської "стрілялки". Планується, що цей знімальний матеріал буде використано в майбутній масштабній стрічці.

Який проект для вас зараз пріоритетний?

У моєму житті робота розбита на етапи: щось у виробництві, якась робота — в передпродакшені, якась робота знаходиться на етапі написання сценарію, а якась — ще на рівні ідеї. Якраз зараз одна з моїх робіт — це молодіжний трилер, який буде зніматися в Америці і матиме назву "Blackfriday". Це те кіно, до якого готуємося.

Наступний фільм, який я планую на 2019 рік, — це дуже великий фільм, який я хочу знімати в Україні з американцями, із зірками справжньої величини і з міксом українських акторів. Це буде кіно на трансільванську тематику. Зараз вже є робоча назва — "Відьомський супровід". Це в стилі фільму "Загін самогубців", але буде багато містики, екшену — справжнє пригодницьке кіно.

Як ви визначаєте жанр тих фільмів, що знімаєте?

Багато хто каже, що я американізував українські реалії в кіно. Може, так воно десь і є. Я ріс у такому осередку, де на мене дуже мало впливав Радянський Союз. Я жив у Карпатах, а там абсолютно інша територія, там прикордонні зони, і у нас навіть телеканали були німецькі. Я ріс в іншому середовищі — на "Твін Пікс", ще на чомусь. Моє світосприйняття закладалося саме тоді й там, а потім передалось у кіно.

Потім я вчився в Чернівецькому університеті на історичному факультеті, який також додав мені багато любові до пригод, до чогось цікавого, до артефактів. Воно мені полюбилось і передалось у якийсь мій стиль. І тому я роблю все, як колись казав Богдан Сильвестрович (Ступка — ред.), "на каблук вище". Тобто, я роблю "на каблучок вище" ці реалії, але роблю футуристично. Тому я не є людиною-дзеркалом, я такий інтертеймент-хлопець. Я навіть люблю під час якоїсь сумної події розказати анекдот.

І як воно — бути "на каблук вищим" ?

Я б не сказав, що мені дуже легко дається те, чого я досягаю. Все це завдяки важкій праці й цілеспрямованості.

Візьмемо Київ. Буду відвертим: ми з цим містом боремось із першого дня. Ми з ним зовсім не партнери. Ми боремось із "бабою з мечем": я вигризаю щось одне, а вона вигризає щось інше. Ми рухаємося з нею, як конкуренти, що вміють домовлятися. Це місто в мене багато забирає і в рази менше дає. Але, не зважаючи на це, ми з ним непогано домовляємося. Я дуже багато віддаю цьому місту. Я роблю цю роботу для того, щоб підготувати підґрунтя до дня, коли настануть довірливі стосунки. Поки що українцям не довіряють зовсім, категорично.

Не дов і ряют ь щодо партнерства, там де потрібні ф і нанс и ?

Якщо мова про справи — ні. І цьому є багато причин. Для того, щоб нам почали довіряти, потрібні персони. Не потрібна якась презентація України — потрібні люди, яким довіряють. А для того, щоб отримати довіру, потрібно щось зробити добре для них, один раз. Роднянський — це те, про що я кажу. Роднянський — це є супервелика персона. У нього чудова репутація, він розумна людина і з ним добре мати справи. Ясна річ, що не всі проекти в нього є вдалими, тому що в кіно не бувають вдалими всі проекти. Навіть мейджерські студії роблять паралельно по 15-20 фільмів, тому що вони знають, що з них тільки три окупляться, а решта потрібні для саме цього: "Вау!"

Багато хто каже, що я американізував українські реалії в кіно. Може, так воно десь і є.

А ваш шлях?

Мій шлях — працювати, як Люк Бессон. Він знімає у Франції та нікуди не їздить, але працює в партнерстві. Його студія має авторитет в Голлівуді. А всі справи робляться саме там, якщо хочете займатися кіно серйозно. Будь-який кінопродюсер повинен, як мінімум, п'ять років пожити в Лос-Анджелесі, щоб його знали, щоб він мав репутацію, щоб він зробив там щось і йому почали довіряти.

Як тільки почнеться довіра, тоді є ще одна проблема — політична, що від нас не залежить. Це, звичайно, війна, яка зараз іде. Є юридичні нюанси, які не дозволяють привезти сюди зірок, страхові компанії не дозволяють — це є величезна проблема. Але я думаю, що це питання часу. Ми думали про те, щоб страховим компаніям говорити, що будемо знімати в прикордонних зонах, де автомобілем за 20 хвилин можна дістатися країн Євросоюзу. Такі нюанси є, і тому я поки роблю оцей бекграунд.

Я к ви в ий шл и на голлівудських партнерів, через аген цію ?

Я комерційний режисер, і те, що ми зараз робимо, засноване на персональних контактах, напрацьованих з часом. Наприклад, Марк Еберлі, мій оператор, з яким ми знімали "Тіні незабутих предків", зараз став партнером великої студії, великого продакшену. Його слово там вже чогось варте, і він несе гарантії за мене як за творчу одиницю.

Голлівуд — це велике село, скажу чесно. Там репутацію завоювати досить легко, якщо ви зробите щось один раз добре, й доти, доки ви не зробите щось один раз погано. В Україні, якщо ви зробите добре — все одно довіряти не будуть. І наступного разу треба знову доводити, що все буде "класно".

Наприклад, коли ти працюєш із нашими партнерами й починаєш їм розказувати про якісь нюанси, якісь проблеми, вони тобі говорять: нам це не потрібно, покажіть результати. Американці — навпаки, коли ти їм говориш, що все "ок", вони бояться цього. Вони знають, що проблеми є завжди, і навіть наполягають, щоб постійно бути в курсі всіх нагальних проблем. Американці дуже люблять прозорість, а також люблять розуміти сам процес. Ця комунікація прекрасно налагоджена в них. Мені з ними дуже комфортно.

Для роботи над "Black friday" вже зібрали команду?

Зараз тільки складається. В Україні я єдиний, хто представляє цей проект. Він спочатку задумувався як повноцінна копродукція США — Україна. Сценарій пише американський сценарист. Останній раз, коли я був в Лос-Анджелесі, саме з ним та Марком Еберлі обговорювали справи. Мова йшла про схему, щоб знімати цей фільм в Україні. Привезти сюди американських акторів, зняти його тут — це така повноцінна копродукція.

Обговорили це з американською стороною. Вони сказали: "Любомире, не можливо знімати цей фільм в Україні, тому що акторів ми не привеземо". Зрештою ми зійшлися на тому, що будемо знімати в США, а постпродакшн і звук зробимо в Україні. По-перше, це дешевше; по-друге, ми маємо тут спеціалістів — це наша перевага. Щоб залишитися за межею ризиків щодо бюджету, нам потрібно його дуже сильно оптимізувати. Це ми можемо зробити шляхом певного ресурсу команди. А ця команда є в нас тут. Звичайно, якби ми знімали в Україні, було б ще дешевше. Але зйомки будуть в Америці, а постпродакшн — тут.

Мій шлях — працювати, як Люк Бессон. Він же знімає у Франції, нікуди не їздить. Але працює в партнерстві, його студія має авторитет в Голлівуді.

На пітчінг цей проект не подавали?

Я ніколи самостійно не брав участі у пітчінгах, тільки виключно як режисер з іншими продюсерами. У мене є своє бачення. Я не сильно беруся продюсувати фільми, скажу чесно. На цьому фільмі я більше як креативний продюсер. У всіх фільмах, де я є співпродюсером, я продюсер через нужду — доводиться все робити самому. Можливо, це і правильно, але це дуже втомлює і відволікає сильно від режисерського бачення. Поки що я ділю себе на частинки.

А за яких умов ви б погодилися на державне фінансування ?

Я ж містик, взагалі. Для мене є фізична складова справи і є енергетична. Інколи енергетична для мене сильніша, ніж фізична. Енергетично я відчуваю якийсь дуже серйозний пресинг, внутрішній дискомфорт. Можливо, тому, що ще немає правильної, налагодженої схеми продюсування, правильного використання цих ресурсів і коштів. Ти підв'язаний під певні нормативи, методички і т. д. А кінопроцес інколи вимагає зовсім протилежного.

А якби це був фонд, який залучав би гроші від меценатів чи спонсорів, і ним розпоряджалися б не чиновники, а представники кіноспільноти?

Так, фонд — це інша справа. А з іншого боку, кіно мені завжди було цікаве як бізнес. І мені не хочеться, щоб хтось за мене платив гроші. Було б цікавіше зробити фільм, який окупив би себе в Україні.

Щодо #SelfieParty: скільки фільм заробив сьогодні?

У цілому зараз близько шести мільйонів гривень при бюджеті два. У виробництві кіно дуже проста математика: якщо, наприклад, збори становлять мільйон доларів, то його треба ділити на 2,5, тому що частину забирають кінотеатри і дистриб'ютори. Тобто якщо бюджет фільму два мільйони гривень, то фільм має зібрати шість, щоб вийти в нуль. Ми якраз вийшли в нуль.

Скільки взагалі грошей необхідно витратити на промо — чверть від суми, витраченої на виробництво?

Десь так. Але ми ніколи не робимо промо за гроші, ми завжди використовуємо бартерні схеми. Наприклад, бартер з телебаченням: ми не продаємо телебаченню права, ми міняємо його на рекламний час. До того ж я один з перших в Україні, хто почав використовувати на промо продакт-плейсмент. На #SelfieParty працювали з "Київстаром", на "Тінях…" — з автозаправками.

А чи варто знімати фільми, орієнтуючись на локальн ий р и н о к?

Якраз Держкіно і робить послугу всім локальним проектам, які мають шанс хоча б повернути гроші. У 2005 році не знімалося жодного україномовного фільму, тому що все було налаштоване "туди". Саме в той час я прийшов до висновку, що потрібно робити українське. Мені сказали: "Любомире, ти — крейзі. Хто піде на українське кіно?" А я кажу — підуть тінейджери, молодь піде.

На той час я ще не зняв жодного фільму. Але мав сміливість одразу зробити короткометражний фільм. Правда, ризик був величезний, тому що, коли мої ровесники знімали дипломні роботи для викладачів в Поплавського чи в Карпенка-Карого, я знімав фільм, яким захищався перед аудиторією в кінотеатрах. Це був фільм "Штольня", на той час промо ми зробили взагалі без копійки, але зробили його дуже добре. Стояла мета — зробити перший україномовний фільм. Наступний проект я захотів зробити таким, щоб він окупив себе в прокаті. Це були "Тіні незабутих предків". Був бюджет в 320 тисяч доларів. Це були виключно інвесторські бізнес-гроші, які повернули до копійки. Збори фільму були 680 тисяч доларів.

Реально зараз знайти українських інвесторів?

Не варто розраховувати, що український інвестор, який один раз вклав кошти в фільм, буде і далі брати участь в українському кіно. Бо українські інвестори не профі в кіноінвестуванні, вони не розуміють, що це є певна стратегія. Тому я і взявся зараз за англомовні проекти, за американське кіно. А воно — як валюта: продається в усьому світі. І фільм до одного мільйона доларів, за їх баченням, така сума є поза межами ризику.

А яку частину кінопроцесу доцільно робити в Україні ?

Можна знімати, можна спокійно використовувати сервіс. В Україні чудовий кіносервіс. Єдине, у нас мало правильних павільйонів, куди можна було б привозити правильні групи. Що ж стосується безпосередньо спеціалістів, то вони є, і вони — непогані. Й обладнання в Україні практично все є. Я не знаю, чого немає — все є.

Так, от якраз кіносервіс у нас є …

Це, наприклад, компанія "Патріот", яка вже має 20 років історії, і вона розвивається. Постпродакшени є закритого типу, які працюють на аутсорсі. В Україні дуже багато талановитих людей, ви не уявляєте наскільки багато класних артистів, спеціалістів з 3D. Це переважно закриті компанії, про них майже ніхто не знає. Вони працюють аутсорсно, дистанційно обслуговують Universal Studios. У нас в Україні є кілька постпродакшенів, які працюють виключно на голлівудські кінокомпанії.

Якби можна було відкрити кампус в Україні (Warner Brothers чи ще когось), побудувати величезні павільйони... У нас землі багато, будуй скільки хочеш. Люди є, все є для того, щоб робити тут сервіс. Це зробили в Угорщині, далеко ходити не треба.

А хто ще в Україні думає так само, як ви ?

Багато хто... Film.ua серйозно думає про те, щоб робити серйозний сервіс в Україні для серйозних компаній. Ті, хто побудував студії, про це думають. Але це інший бізнес — це продакшн-бізнес.

Який мінімальний бюджет потрібен на вашу стрічку?

Бюджет повинен складати мінімум п'ять мільйонів доларів. За мірками США — це є малобюджетний фільм. Але це продакшн-бюджет. Якщо буде йти мова про участь серйозних зірок, то це може збільшити бюджет в 2-3 рази. Участь великої зірки, скажімо, рівня Скарлетт Йогансон, це ще плюс 20. Ще ніхто не мав практики в цьому, але в мене є ціль — зробити це.

Вам було складно розібратися, як працює Голлівуд?

Голлівуд працює дуже просто, набагато простіше, ніж тут. Є такий професійний кіносайт — IМdb.сom, де ви можете знайти будь-яку інформацію про актора, агента і так далі: контакти, і-мейл, телефон. І якщо вам потрібен Брюс Вілліс, умовно, ви без проблем знаходите на IМdb контакт агента, пишете йому листа, залишаєте свій контакт, вас завтра набирають, і ви кидаєте свою пропозицію.

Хто завгодно може зв'язатися з будь-якою кінозіркою. Питання тільки в тому, що ви пропонуєте, і в тому, щоб зацікавити цих людей. Якщо ви маєте зацікавленість зірки в матеріалі, але у вас немає підтвердження грошей, то ви можете отримати зацікавленість зірки і йти шукати гроші на цій зацікавленості. Тому що це теж є як валюта. Коли зірка зацікавилась, тобто, той же Брюс Вілліс каже: "Я б знявся в цьому фільмі". Якщо він це скаже і запише на мобільний телефон — вважайте, у вас вже є гроші. Тому що ні один продюсер не пройде повз зацікавлену зірку.

Я не кажу, що це все дуже просто, має бути частка удачі, але питання ще в матеріалі. Матеріал вирішує все, кіно вирішує все. Ідея вирішує зірок, зірки вирішують бізнес. Бо хоч як не крути, кінобізнесом керують зірки. Є кінозірка — є продажі, немає зірки — немає продажів. Все дуже просто. Єдиний жанр, який не потребує кінозірок і може мати величезний успіх — це трилер.

Є такий продюсер в Голлівуді — Джейсон Блум. Його продакшн називається Blumhaus. Ця людина примудряється робити такі проекти! І ніхто не може поки що побити його рекорд. Його роботи — "Паранормальні явища" — це фільми за 100 тисяч доларів, які зібрали по 200 мільйонів доларів. Зараз вийшов останній фільм — в українському кінопрокаті йшов як "Пастка". Фільм з бюджетом 4,5 мільйона доларів з касовими зборами 214 мільйонів доларів. Я розумію, щоб отримати таку дистриб'юцію, Universal Studios повинна вкласти в рекламу 30 мільйонів доларів. Вони їх забирають назад, а ще свою досить непогану долю. І в будь-якому випадку продюсер заробляє на одному фільмі близько 10 мільйонів доларів. На одному фільмі за один рік — це дуже багато.

Якщо ви отримуєте фінансування, чим ви ризикуєте?

У проекті "Black friday", ми ризикуємо виключно прибутком, інвестиціями не ризикуємо взагалі. Тому що навіть за найгіршими припущеннями, якщо фільм не піде в прокат, він все одно продасться в інтернеті, на платформи, телеплатформи. Він продасться в кожну країну світу. І це поверне той бюджет, який ми вклали.

А з репутац ій но ї точки з о р у?

Це прекрасний трамплін. Уявіть трамплін, який має декілька рівнів. Хтось доріс до першого рівня — він нормально скаче, знову заходить, знов скаче. Це легко і швидко. Так працюють багато режисерів в Україні. Є середній рівень, до якого трошки важче дійти: скочив, зібрався, перегрупувався і знов — вперед. І така категорія режисерів є в Україні. А є третій рівень, куди і вхід закритий, і сходів немає, тому що кажуть, що він не працює. Це найвищий рівень, але, зіскочивши саме з нього, можна перескочити той парканчик.

Я дивився на той трамплін: він дуже важкий, але, з іншого боку, — немає штовханини, бо поряд нікого немає, ніхто не береться. Я бачу, що майже доліз до того трампліну, я не сумніваюся, що доберуся до нього. Питання в тому, як вдало приземлитись, тому що до стрибка треба бути готовим. Скочити можна, для цього потрібно зібратися з духом і стрибнути, але, звичайно, треба вміти приземлитися, а це вже залежить від умінь.

Звідки така впевненість у своїх силах ?

Немає взагалі почуття невпевненості і страху. Взагалі. Сила десь із космосу, десь щось я повинен зробити, напевно. Що — ще не знаю, нам енергія дається зверху, і якщо вона дається, її треба використовувати. Я цю енергію відчуваю, аби не ця енергія — цього не було б, тому що ми робимо надзусилля.

Це те саме, що відкрити магазин з товаром, який ви виробляєте, і його купують рівно стільки, що вам вистачає, щоб ваш магазин не закрився. І ви цей магазин тримаєте і тримаєте, бо ви вірите в те, що має щось трапитись і в щось це має перерости. Я, наприклад, знаю, що я роблю проект, і він через рік принесе такі-то дивіденди і такий-то бокс-офіс.

Чи існує у вас позиція у вибудові бренда?

Я не даю собі шанс займатися іншим бізнесом. У мене було багато можливостей, вже давно став би мільйонером. В мене є підприємницький хист, я вмію організовувати, мотивувати людей, і роблю це щиро. В іншому бізнесі я б уже досяг у 100 разів більше, ніж в кінобізнесі. Але я спеціально не дозволяю собі цим займатися, щоб не загубити мотивацію. Тоді я загублю себе.

Чого не вистачає українським фільмам?

Я показую трейлери #SelfieParty, чую відгуки: "Так це ж справжнє кіно!" От цієї справжності поки що і не вистачає українським фільмам. Чи вміння ще не вистачає… Ок, я мав час, я знімав українське, я тренувався нормально. Зараз вони дійшли до того, що у мене було п'ять років тому. Вони починають знімати українське кіно, а я вже закінчив. Умовно кажучи, мені вже цікаве міжнародне кіно. Я дуже прозахідний, дуже проголлівудський хлопець: я дивлюся всі прем'єри, я слідкую за всіма фільмами, які зараз виходять у Голлівуді. Слідкую за новинами, слідкую за трендами, які зараз в індустрії.

Ми боремось із "бабою з мечем": я вигризаю щось одне, а вона вигризає щось інше. Це місто в мене багато забирає і в рази менше дає. Але, не зважаючи на це, ми з ним непогано домовляємося.

Який тренд для вас найцікавіший?

Зараз підходить до кінця епоха використання старих франшиз. Студії видихаються, тому що франшизи вже не виправдовують себе, 200-мільйонні фільми виходять в нуль. Багато з них провалюються, і студії в розгубленості — вони зараз шукають новий спосіб комунікацій з глядачем, шукають нові теми. Вони в пошуках нових форм. А форми зараз змінюються, тому що вже багато цифрових платформ починають транслюватись як мейджери. Скоро Netflix буде конкурувати з Universal, вони боротимуться за скорочення прокатного вікна. Вже зараз такі війни йдуть. Прогрес неможливо зупинити, це станеться.

А як впливає на кіно віртуальна реальність?

Це все експерименти, вони приблизно як 3D-кіно. 3D-кіно — круто, все класно, але це буде просто як певна ніша. Все одно форми кіно залишаться класичними. Єдине: будуть нові формати. Зараз буде дуже багато робитися контенту, адаптованого під мобільні пристрої. І перший в цьому Китай. Вони вже роблять серіали з 3-хвилинними серіями — поки людина їде в метро. Міняються смаки, аудиторії, приходить нова генерація. Сім хвилин — це максимум, який дивляться в інтернеті. Зараз студії вкидають величезні кошти в маркетингові дослідження: що глядач зараз буде дивитись, скільки дивитись, як він до цього ставиться, чим він цікавиться. І на базі цих маркетингових досліджень будуть створюватися нові формати, нові проекти. Йдуть великі зміни насправді, хоча й хіти залишаться.

В Україні у великих містах є багатозальники, а у маленьких містечках, районних центрах — іноді жодного кінотеатру немає. Вважаєте, будуть інвестиції в цей бізнес?

У мене була ідея, і вона ще є. В Україні існує проблема із збільшенням кіноринку. Тобто, як збільшити бокс-офіс в Україні, як збільшити дохід від кіно у той час, коли в нас недостатня кількість кінотеатрів. За маленькі містечка, районні центри взагалі мовчу. Куди цим людям ходити? Я подумав, як можна створити місцеві осередки, де молодь могла б тусуватися. Тобто, кінотеатр як місце тусовки. А оскільки у нас аграрна країна, то в кожному маленькому містечку, у великому селі є покинута ферма. Їх дуже багато. Адаптувати ферми під кінотеатри — у мене є класний дизайн, як це зробити дешево і стильно. Кантрі-стиль з такими водонапірними вежами, які можна використовувати для постерів, для всього. Це проект, який не потребує багато вкладень, розмір бокс-офісу зросте в десять разів. Тобто український фільм зможе повертати 2-3 мільйони доларів. Секрет у тому, що країна величезна, людей багато, а місць, куди б люди могли приносити гроші, немає. Я знаю багато молоді, що кажуть: в мене є 20 гривень, куди мені їх діти?

Придумати концепт: звідки береться попкорн на фермі, як його виробляють. Щось таке, як львівська "Копальня кави" — всі приїжджають і думають, що каву копають з-під землі.

Це може спрацювати як франшиза. Можна зробити один презентаційний і далі розвивати. Для кіноіндустрії це буде просто прорив. Потрібно знайти стратегічного інвестора чи партнера, який зможе step by step це робити.