Кожну четверту топ-менеджерську позицію у світовому бізнесі сьогодні обіймає жінка, — про це свідчать дані глобальної доповіді компанії "Грант Торнтон" за 2017 рік. І поки що ці 25% — пік, якого досягли жінки у бізнесі у світовому масштабі. Порівняно із 2016-м цей показник зріс лише на 1%. Але у глобальних звітах стосовно лідерських позицій українських жінок та їхньої участі у бізнесі статистика відсутня. Тож delo.ua разом з інформаційно-аналітичною платформою YouControl провели власне дослідження і отримали декілька цікавих інсайтів.
Інсайт перший
30,6% — саме така кількість жінок серед топ-менеджерів в Україні. Щодо власників бізнесу, то жінок серед них трохи менше — 28,3%. У регіонах цей тренд також зберігається, при цьому і найбільша кількість власниць бізнесів, і менеджерів в Одесі — 30,2% та 29,5% відповідно. Найбільше жінок серед власників мікробізнесу — 28,7%, далі середній — 27,4%, і по 22,7% у малому та великому бізнесі (дані YouControl за 2016 рік). Топ-менеджерів ще менше: у малому бізнесі — 16%, у великому трохи більше — 18,4%, у середньому — 24,9%, найбільше менеджерок у мікробізнесі — 26,8%.
Узагалі, цей тренд у 25-30% характерний майже для усього світу. У Британії, наприклад, вісім років тому був навіть організований рух The 30% Club (кампанія за збільшення кількості жінок до 30% у топ-менеджменті компаній, що входять до FTSE 100).
Подписывайтесь на Youtube-канал delo.ua
Якщо ж порівнювати кількість топ-менеджерок в Україні та світі, то у нашій державі показник навіть трохи вище за середній, тому що серед директорів компаній (та інших юридичних осіб) 30,6% — це жінки. Хоча країни АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії) залишають нас позаду із показником у 36%, особливо, якщо враховувати повільність глобальних зрушень (щоб обійняти топову позицію і збільшити показник з 19% до 25% у світовому масштабі, жінкам знадобилось 13 років).
Інсайт другий
Найбільше керівних посад українки обіймають у сфері освіти — майже 70%. На другому місці державне управління й оборона, а також обов'язкове соціальне страхування — 52,7%. На третьому — сектор тимчасового розміщування та організації харчування — 43,7%. Далі йде охорона здоров'я та надання соціальної допомоги - 43,1%, діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування - 42,5%, операції з нерухомим майном — 36,6%, мистецтво, спорт, розваги та відпочинок — 31,8%. А от у науковій сфері, на відміну від освітньої, жінок вже менше на керівних посадах — 31,7%.
Ще нижча представленність жінок на топ-менеджерських посадах у сферах фінансової та страхової діяльності — 29,3%, інформації та телекомунікацій — 27,8%, оптової та роздрібної торгівлі - 25,4%. А от найрідше жінок можна зустріти серед менеджерів у будівництві — 15,9%, сфері постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря — 15,8% та добувній промисловості — 12,8%.
Освіта лідирує і серед галузей, які українки обирають для заснування власного бізнесу: 48% жінок проти 52% чоловіків, на відміну від США, наприклад. Згідно зі звітом State of Women-Owned Businesses за 2017 рік, в Америці підприємниць найбільше у сфері послуг (салони краси, сервіси за доглядом тварин тощо). Натомість в Україні цю галузь обирає 33,1% підприємниць.
Інсайт третій
Близько 30% жінок серед власників — цей показник властивий не лише для нашої країни. Якщо порівняти дані торішнього глобального дослідження компанії Mastercard, проведеного у 54 країнах, то можна простежити наступну тенденцію: у країнах з високим рівнем доходів кількість підприємниць сягає 22-33% (найкраща позиція у Нової Зеландії), у країнах із вищим середнім доходом — від 8% до 34% (лідирує Ботсвана), у країнах з нижчим середнім доходом — від 3% до 30%. На цьому фоні дуже вирізняються країни з низьким доходом зі своїми показниками — 26,1% (Ефіопія) та 34,8% (Уганда).
Найбільше вражає те, що саме в африканській Уганді найбільше підприємниць. Але для цього є причини. Ванесса Эрогбогбо, голова програми з просування можливостей для жінок у торгівлі Міжнародного торговельного центру (ITC), пояснює: "Якщо в Україні багато жінок намагаються побудувати кар'єру у компаніях та організаціях, то в Африці вони зазвичай самі стають підприємницями. І Уганда перша серед таких країн. Проблема у тому, що у країні не вистачає робочих місць, тож людям нічого іншого не лишається, як створювати власні". Тобто ситуація з Угандою — це радше виняток із правил, і власниць бізнесу більше у країнах із високим рівнем доходів.
Цей аргумент наочно демонструє міжнародний рейтинг "Індекс процвітання 2017 року". Серед трійки лідерів Норвегія (1-е місце), Нова Зеландія (2-е місце), Фінляндія (3-є місце) — країни, де на власниць бізнесу припадає щонайменше 30%. Згідно із Statistics Norway, у Норвегії цей показник за станом на листопад 2016 року складав 38,2%, у Нової Зеландії — 33,3% (за даними дослідження Mastercard). Щодо Фінляндії, то ще 2010 року частка жінок серед власників бізнесу становила майже 30% і 30,1% — серед СЕО компаній (за даними звіту Європейської Комісії).
Звісно, непогано бути поруч із цими розвинутими країнами, враховуючи схожі показники представленості жінок у підприємництві. Але постають питання: чому для того, аби жінок-СЕО стало на 6% більше у глобальному масштабі, пішло аж 13 років?
Інсайт четвертий
Ітан Моллік у своєму дослідженні Hubris and Humility: Gender Differences in Serial Founding Rates пояснює: щоб включитися у гру під назвою "бізнес", треба уміти вигравати та програвати, а для цього людина має бути дуже впевненою у собі. На жаль, проблема із впевненістю починається ще у дитинстві. І дослідження Оксфордського і Флоридського університетів та компанії Microsoft підтверджують, що дівчата-підлітки втрачають почуття впевненості у собі через нав"язані гендерні стереотипи та очікування від суспільства стосовно того, якою має бути дівчина.
Іншою проблемою є доступ до ресурсів та фінансів. Жінки у світі заробляють приблизно 77% від того, що заробляють чоловіки на тій самій посаді (в Україні середньомісячна зарплата чоловіків 2017 року перевищувала зарплату жінок майже на 24,5%). Водночас, згідно зі звітом Джорджтаунського центру освіти за лютий 2018 року, жінкам потрібно отримувати другу освіту щонайменше для того, аби отримувати однакову зарплату з чоловіками за одну й ту саму роботу. Зазвичай додаткова освіта також потребує фінансування, і ми знову опиняємося у замкнутому колі.
Ще один чинник — хатня (репродуктивна) праця. Через те, що саме жінки в українських родинах зазвичай відповідають за виховання дітей, виконують хатню роботу, доглядають літніх родичів, у них менше часу для свого саморозвитку. Тому вони піддаються дискримінації в економіці: "а якщо вона завагітніє і піде у декрет?", "а якщо її діти хворітимуть і вона постійно сидітиме на лікарняних?", "навіщо її підвищувати, якщо вона не зможе цілком присвятити себе роботі?". Звідси й наслідки: жінки в рази рідше обіймають керівні посади.
Це лише частина тих чинників, що впливають на представленість жінок у бізнесі та на топ-менеджерських посадах. І шукаючи відповіді на запитання "Як змінити ці показники?", варто звернути увагу на кейси тих країн, які лідирують у вищезгаданих рейтингах. За даними Economist Intelligence Unit, у Новій Зеландії у жінок існує безліч можливостей для отримання бізнес-освіти. Також вони мають сприятливіші умови для отримання банківських позик на відміну від мешканок Британії, ОАЕ чи Бразилії.
Норвегія минулої осені перерахувала 90 млн норвезьких крон у фонд на підтримку підприємниць Women's Entrepreneurship Facility (ним керує Світовий банк). А взагалі, разом із Фінляндією Норвегія була серед перших європейських країн, де жінки першими в Європі отримали рівні з чоловіками політичні права. До речі, у Фінляндії ще у 2003 році уряд прийняв план дій для досягнення ґендерної рівности. Мета цього плану на 2016-2019 рр. — скоротити ґендерний розрив в оплаті праці, а також створення рівних умов для просування по службі. Але насамперед уряди цих трьох країн не закривають очі на наявні проблеми.
Тому, можливо, варто хоча би визнати, що 25-30% жінок у бізнесі та на керівних позиціях — це вже неприпустимо?
Інсайт п`ятий
Але також ми виділили шість шляхів подолання ґендерної нерівності в українському бізнесі.
Подолання гендерного розриву в оплаті праці
За останніми даними, в Україні розрив в оплаті праці жінок і чоловіків на сьогодні становить до 30% не на користь жінок. Тобто на одних і тих самих посадах жінки та чоловіки отримують абсолютно різну зарплату, що автоматично впливає на фінансову спроможність перших.
Сприятливі умови для отримання банківських позик
Власне, розрив в оплаті праці також впливає і на можливість розпочати власний бізнес через відсутність стартового капіталу. За прикладом Нової Зеландії досить суттєвою для жінок є можливість отримання бізнес-освіти, а також сприятливі умови для отримання банківських позик.
Гендерні квоти
Питання гендерних квот сьогодні є дискусійним. Наприклад, згідно з дослідженням Global Female Leaders Outlook KPMG, переважна кількість, 83%, керівниць, вважають, що програми для жінок із реалізації лідерства є хорошим інструментом для залучення більшої кількості жінок на керівні посади. Але лише 4% лідерок вважають, що фактор ґендерних квот є доцільним та ключовим у кар'єрному розвитку. Натомість у нас є кейс Канади, прем'єр-міністр якої Джастін Трюдj встановив квоту у 50% для жінок у кабінеті міністрів. Звісно, квоти — це не єдиний вірний вихід і часто сприймаються як позивтина дискримінація. Проте як тимчасовий засіб вони дійсно мають право на існування.
Підтримка батьків та матерів, які працюють
Дитячі кімнати в офісах, гнучкий графік, можливість брати додаткові вихідні — це мінімум, який можуть впроваджувати у компаніях HR-депратаменти. В Україні можливість брати відпустку по догляжду за дитиною мають як матері, так і батьки. Але через пункт перший у декретну відпустку частіше йдуть жінки, бо у чоловіків вищі зарплати. Тут доцільно згадати шведську модель: у декретну відпустку у цій країні мають піти і мати, і батько обов'язково. Але вони самі визначають, коли саме використати ці 90 днів. І це і в бізнесі, і в державному секторі сприймається як норма, а не виняток, що позитивно впливає і на викорінення патріархальних стереотипів.
Доступ до ресурсів
В Україні досі існує структурний дисбаланс у становищі чоловіків і жінок. Гендерна нерівність чітко проявляється в економіці й політиці. Жінки завжди мають гірший доступ до ухвалення політичних та економічних рішень. Чим вищим є рівень органу влади або ланка в ієрархіі компанії — тим менший відсоток посад займають жінки. Такий дисбаланс певною мірою спричинено і гендерними стереотипами, за якими процес прийняття рішень вважається привілеєм чоловіків.
Подолання гендерних стереотипів у суспільстві
По суті, цей пункт має бути першим: якщо в нашому суспільстві зникнуть стереотипи щодо гендерної рівності, то попередні пункти стануть просто не актуальними. Тут має сенс об'єднання зусиль як бізнесу, так і медіа, як держави, так і сектору освіти. Адже проблему можна вирішити тільки через обізнаність суспільства, яке таким чином зрозуміє, що варто розглядати успішний результат кожної людини незалежно від статі, бо окремий успіх кожного додає свою частинку у пазл загального успіху суспільства.
Цей аргумент наочно демонструє міжнародний рейтинг "Індекс процвітання 2017 року". Серед трійки лідерів Норвегія (1-е місце), Нова Зеландія (2-е місце), Фінляндія (3-є місце) — країни, де на власниць бізнесу припадає щонайменше 30%. Згідно із Statistics Norway, у Норвегії цей показник за станом на листопад 2016 року складав 38,2%, у Нової Зеландії — 33,3% (за даними дослідження Mastercard). Щодо Фінляндії, то ще 2010 року частка жінок серед власників бізнесу становила майже 30% і 30,1% — серед СЕО компаній (за даними звіту Європейської Комісії).
Звісно, непогано бути поруч із цими розвинутими країнами, враховуючи схожі показники представленості жінок у підприємництві. Але постають питання: чому для того, аби жінок-СЕО стало на 6% більше у глобальному масштабі, пішло аж 13 років?
Інсайт четвертий
Ітан Моллік у своєму дослідженні Hubris and Humility: Gender Differences in Serial Founding Rates пояснює: щоб включитися у гру під назвою "бізнес", треба уміти вигравати та програвати, а для цього людина має бути дуже впевненою у собі. На жаль, проблема із впевненістю починається ще у дитинстві. І дослідження Оксфордського і Флоридського університетів та компанії Microsoft підтверджують, що дівчата-підлітки втрачають почуття впевненості у собі через нав'язані гендерні стереотипи та очікування від суспільства стосовно того, якою має бути дівчина.
Іншою проблемою є доступ до ресурсів та фінансів. Жінки у світі заробляють приблизно 77% від того, що заробляють чоловіки на тій самій посаді (в Україні середньомісячна зарплата чоловіків 2017 року перевищувала зарплату жінок майже на 24,5%). Водночас, згідно зі звітом Джорджтаунського центру освіти за лютий 2018 року, жінкам потрібно отримувати другу освіту щонайменше для того, аби отримувати однакову зарплату з чоловіками за одну й ту саму роботу. Зазвичай додаткова освіта також потребує фінансування, і ми знову опиняємося у замкненому колі.
Ще один чинник — хатня (репродуктивна) праця. Через те, що саме жінки в українських родинах зазвичай відповідають за виховання дітей, виконують хатню роботу, доглядають літніх родичів, у них менше часу для свого саморозвитку. Тому вони піддаються дискримінації в економіці: "а якщо вона завагітніє і піде у декрет?", "а якщо її діти хворітимуть, і вона постійно сидітиме на лікарняних?", "навіщо її підвищувати, якщо вона не зможе цілком присвятити себе роботі?". Звідси й наслідки: жінки в рази рідше обіймають керівні посади.
Це лише частина тих чинників, що впливають на представленість жінок у бізнесі та на топ-менеджерських посадах. І шукаючи відповіді на запитання "Як змінити ці показники?", варто звернути увагу на кейси тих країн, які лідирують у вищезгаданих рейтингах. За даними Economist Intelligence Unit, у Новій Зеландії у жінок існує безліч можливостей для отримання бізнес-освіти. Також вони мають сприятливіші умови для отримання банківських позик, на відміну від мешканок Британії, ОАЕ чи Бразилії.
Норвегія минулої осені перерахувала 90 млн норвезьких крон у фонд на підтримку підприємниць Women's Entrepreneurship Facility (ним керує Світовий банк). А взагалі, разом із Фінляндією Норвегія була серед перших європейських країн, де жінки першими в Європі отримали рівні з чоловіками політичні права. До речі, у Фінляндії ще у 2003 році уряд прийняв план дій для досягнення ґендерної рівности. Мета цього плану на 2016-2019 рр. — скоротити ґендерний розрив в оплаті праці, а також створення рівних умов для просування по службі. Але, насамперед, уряди цих трьох країн не закривають очі на наявні проблеми.
Тому, можливо, варто хоча би визнати, що 25-30% жінок у бізнесі та на керівних позиціях — це вже неприпустимо?
Інсайт п'ятий
Ми виділили шість шляхів подолання ґендерної нерівності в українському бізнесі.
Подолання гендерного розриву в оплаті праці
За останніми даними, в Україні розрив в оплаті праці жінок і чоловіків на сьогодні становить до 30% не на користь жінок. Тобто на одних і тих самих посадах жінки та чоловіки отримують абсолютно різну зарплату, що автоматично впливає на фінансову спроможність перших.
Сприятливі умови для отримання банківських позик
Власне, розрив в оплаті праці також впливає і на можливість розпочати власний бізнес через відсутність стартового капіталу. За прикладом Нової Зеландії досить суттєвою для жінок є можливість отримання бізнес-освіти, а також сприятливі умови для отримання банківських позик.
Гендерні квоти
Питання гендерних квот сьогодні є дискусійним. Наприклад, згідно з дослідженням Global Female Leaders Outlook KPMG, переважна кількість, 83% керівниць, вважають, що програми для жінок із реалізації лідерства є хорошим інструментом для залучення більшої кількості жінок на керівні посади. Але лише 4% лідерок вважають, що фактор ґендерних квот є доцільним та ключовим у кар'єрному розвитку. Натомість у нас є кейс Канади, прем'єр-міністр якої Джастін Трюдо встановив квоту у 50% для жінок у кабінеті міністрів. Звісно, квоти — це не єдиний вірний вихід і часто сприймаються як позивтина дискримінація. Проте як тимчасовий засіб вони дійсно мають право на існування.
Підтримка батьків та матерів, які працюють
Дитячі кімнати в офісах, гнучкий графік, можливість брати додаткові вихідні — це мінімум, який можуть впроваджувати у компаніях HR-депратаменти. В Україні можливість брати відпустку по догляду за дитиною мають як матері, так і батьки. Але через пункт перший у декретну відпустку частіше йдуть жінки, бо у чоловіків вищі зарплати. Тут доцільно згадати шведську модель: у декретну відпустку у цій країні мають піти і мати, і батько обов'язково. Але вони самі визначають, коли саме використати ці 90 днів. І це і в бізнесі, і в державному секторі сприймається як норма, а не виняток, що позитивно впливає і на викорінення патріархальних стереотипів.
Доступ до ресурсів
В Україні досі існує структурний дисбаланс у становищі чоловіків і жінок. Гендерна нерівність чітко проявляється в економіці й політиці. Жінки завжди мають гірший доступ до ухвалення політичних та економічних рішень. Чим вищим є рівень органу влади або ланка в ієрархіі компанії — тим менший відсоток посад займають жінки. Такий дисбаланс певною мірою спричинено і гендерними стереотипами, за якими процес прийняття рішень вважається привілеєм чоловіків.
Подолання гендерних стереотипів у суспільстві
По суті, цей пункт має бути першим: якщо в нашому суспільстві зникнуть стереотипи щодо гендерної рівності, то попередні пункти стануть просто не актуальними. Тут має сенс об'єднання зусиль як бізнесу, так і медіа, як держави, так і сектору освіти. Адже проблему можна вирішити тільки через обізнаність суспільства, яке таким чином зрозуміє, що варто розглядати успішний результат кожної людини незалежно від статі, бо окремий успіх кожного додає свою частинку у пазл загального успіху суспільства.