Дмитре, ваша організація Доступно.ua вже декілька років поспіль працює на волонтерських засадах. Чи звертає увагу бізнес на ваш проект?
Звертають. Є ті, хто просять: "Допоможіть нам стати доступними". Інколи ми і самі ходимо і пропонуємо, що можуть зробити закладі сфери послуг, наприклад, щоб стати доступними для людей з інвалідністю. Загалом, до нас звертаються як до громадської волонтерської ініціативи приблизно на такому рівні "прийдіть, подивіться". Тож, ми завжди шукаємо партнерів, які б могли підтримати проект. Цього року ми поставили собі за мету зробити як мінімум дванадцять "Доступних секретних подорожей" — відправити 12 людей із інвалідністю подорожувати містами України. Цей проект створений для того, щоб змотивувати людей з інвалідністю, зокрема людей на візках подорожувати і стати більш активними. До того ж, під час минулих подорожей ми розробили власними силами шість карт із доступними місцями у деяких містах.
Після цих подорожей позитивні зміни в містах відбуваються — вони стають більш доступними для людей з інвалідністю?
Ми ще не настільки сильно займалися цим питанням. Ми хочемо робити справжні рейди з доступності. Більше змін в сенсі свідомості. Звертати увагу влади. Загалом, у Доступно.ua важка місія тому, що ми зосереджені саме на зміні свідомості. Як суспільства, так і людей з інвалідністю. Після таких наших подорожей дехто пише нам, що натхненний/а нашим прикладом поїхав/ла подорожувати і так далі.
Стосовно міст, краще в нас ситуація проглядається у Львові і у Вінниці. Особливо за останні три роки Львів дуже змінився. Всюди понижена тактильна плитка. Це змінюється за рахунок велоруху. У Вінниці є своя громадська організація. У них громада така чітка, багато людей згруповані за одну ідею. Ясна річ, що і у Львові, і у Вінниці трохи далі від центру бордюри ще величезні. Але є зрушення. Кажуть, у Бучі непогано зроблено. Там багато молоді, мами з дітьми, і місцеві підрядники починають розуміти, що треба робити пониження.
А в Києві можете навести приклад?
Так, вільний простір Peremoga Space. Вони нашій організації дали на два місяці безкоштовно своє приміщення для роботи. І при цьому я сказав, що в них турнікети на вході не зручні. Вони зразу поцікавилися, що ж можна зробити. Ми пішли подивилися, звісно, там усе можна було просто знести, але щоб не було витрат, ми порадили зняти одну перегородку. І вже через тиждень вони це зробили. А потім ми обговорили незручний вхід, а вже за пару місяців вони прибрали клумби і зробили пандус. І ніби дрібниця, але навіть внутрішнє відчуття змінюється, коли ти заходиш без проблем в такий заклад. До всіх моїх порад вони прислухалися і все зробили. Тому є реально соціально відповідальні, а є ті, які прикриваються. Навіть ті, хто обрав соціальну сферу, мислять дуже профільно. От якщо вони обрали допомагати людям з ДЦП — вони роблять все для них, а от про людей з порушенням зору вже не думають.
У вас на Facebook стартував відеопроект "Школа доступності", про що він? Чи будете ви говорити про інклюзивну освіту?
Ні, школи ми точно тестувати не будемо. Ми не маємо в цьому мети. Зараз стало популярно говорити про інклюзивні школи. Але найважливіше — сприйняття тих, хто працює в школі. Навіть якщо батьки проти, але педагогічний колектив розуміється, то він і батькам пояснить, що таке інклюзивність. Але про школи ми не збираємося говорити, бо це не наш профіль. Проект "Школа доступності" — це відеоролики, які мають змінювати свідомість суспільства, інколи жартома показувати, як долати ті чи інші перешкоди. Адже із свідомості виникають інші зміни: інфраструктури і так далі.
Також ми хочемо змінити ставлення людей з інвалідністю до самих себе і змотивувати їх більше виходити на вулицю. Бо, чим частіше вони виходитимуть, тим швидше зміниться свідомість суспільства: воно бачитиме людей з інвалідністю. У нас такі цілі: тренд доступності, нормалізація інвалідності і мотивація людей з інвалідністю.
Чи задумувались ви, яким би було ваше життя, якби не травма?
Я б точно продовжував займатися музикою. Я граю на гітарі, тоді на бек-вокалі був і перед травмою вже почав заробляти гроші музикою. Якийсь місяць пожив у цій ейфорії, двічі нас запросили на крутий фест, а потім я травмувався. І на цьому все закінчилося.
Думка повернутися назад в музику є, вона літає навкруги. Але мені самому дуже важко, я лінивий і треба щоб хтось мене підштовхував, спонукав. Це як з плаванням у морі: коли мені дуже погано, я запливаю дуже глибоко й далеко, поки мені не стає страшно. А коли в мене хороший настрій, я не можу далеко заходити у воду, тому що мені страшно. Але якщо в мене буде хтось на плечах, я зможу будь-куди доплисти. І так само в житті: коли є людина, за яку ти в певній мірі відповідаєш, це спонукає. Мені важливо щоб людям зі мною було комфортно і добре. Мене завжди підбадьорює, якщо моїм близьким подобається те, що я роблю.
Відповідь на які виклики займають більшу частину вашого часу сьогодні?
Насправді, найбільше часу займає робота над зміною свідомості у суспільства стосовно доступності міст, закладів, робочих місць і т.д. Також зараз мій найбільший виклик — створення власного продакшну для зйомок відео, щоб таким чином наша команда мола б заробляти гроші. Власне, розширення команди та її фінансове забезпечення — це ще один челендж сьогодні.
Що мають робити підприємці, на вашу думку, щоб бути бізнес-далекоглядними? З чого їм потрібно почати, щоб стати інклюзивними?
Вони мають зрозуміти, що ігноруючи питання доступності та інклюзивності, вони втрачають величезну аудиторію: людей з інвалідністю, батьків с малими дітьми, які користуються візочками. Сьогодні усі ми хочемо отримувати послуги у різних закладах. І просто сервісом та якістю продуктів вже мало кого можна здивувати. Люди звертають увагу на те, чи є бізнес соціально відповідальним. Тож, чим раніше ви станете інклюзивними, тим більше у вас буде шансів стати конкурентоспроможними.
Подробнее о спикерах Business Wisdom Summit 2018 здесь
Программа саммита
Больше информации o Business Wisdom Summit на bws.delo.ua
Не пропустите самые важные новости и интересную аналитику. Подпишитесь на Delo.ua в Telegram