"Щомісяця я сплачую 395 євро за електроенергію. Це тому, що у мене досить великий будинок. Для маленьких домогосподарств рахунки за світло зазвичай становлять максимум 120 євро, — розповідає Стефан Німмесгерн, мешканець маленького німецького містечка Мюнзинген у федеральній землі Баден-Вюртемберг. — Ми можемо обирати будь-якого [постачальника], який нам подобається, — це дуже легко зробити. Ви заходите на спеціальну інтернет-платформу, де вас запитують, скільки електроенергії вам потрібно на рік, скільки кіловат споживаєте. Ви заповнюєте форму, і сайт видає вам варіанти. А якщо раптом змінюєте постачальника, вони [компанії-постачальники] це бачать, і перше, що пропонують, — це знижки, щоб ви обирали саме їх. Можливо, 20 відсотків, можливо, 10, буває і 30, у всіх по-різному. Залежить від того, скільки кіловат ви плануєте у них купити. Ви клікаєте, міняєте провайдера".
Саме так у Німеччині працює роздрібний ринок електроенергії для домогосподарств і компаній. Так само німці купують і газ. Приблизно до такої системи прагне й Україна. 1 липня відбувся запуск нової моделі торгівлі електроенергією. Які зміни відбулися і до чого вони можуть призвести?
Неринковий ринок електроенергії: як це було?
Ще з 1995 року ринок електроенергії в Україні працював за моделлю "єдиного покупця". Електростанції виробляли електроенергію і продавали її державі в особі державного підприємства "Енергоринок". Останнє продавало її постачальникам (обленерго) за регульованим тарифом, який визначає НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг). Потім обленерго продавало електроенергію підприємствам і побутовим споживачам.
Подписывайтесь на Telegram-канал delo.uaЦіна для них на кожному етапі, так чи інакше, визначалася НКРЕКП. Нацкомісія затверджувала формули для вирахування ціни, яку платить "Енергоринок" генеруючим підприємствам (електростанціям). Крім того, вона визначала тариф, який отримує обленерго за послуги транспортування, і тариф для споживача.
У чому полягала проблема цієї системи? Один покупець — держпідприємство "Енергоринок" — стає і єдиним продавцем для такого ж єдиного обленерго в кожній області й окремо у місті Києві. Ціна визначається не ринком — тобто балансом між пропозицією та попитом, а штучно, державою, через єдиного регулятора — НКРЕКП. Формули для визначення цих цін часто доволі сумнівні.
Найвідоміша з таких схем — "Роттердам+". Це методика формування ціни на вугілля при виробництві електроенергії на теплових електростанціях в Україні. Її встановила НКРЕКП із травня 2016 року. Внаслідок конфлікту на Донбасі Україна втратила контроль над частиною Донецького вугільного басейну. Для того щоб вирішити проблему дефіциту, Нацкомісія запровадила формулу визначення ціни на вугілля на основі ціни імпорту (через Роттердам), плюс транспортні витрати.
А втім, ТЕС продовжували купувати частину вугілля з окупованих територій чи РФ за значно нижчою ціною — від 600 до 1100 гривень за тонну. Потім продавали енергію державі за зовсім іншою ціною — так, наче вони купили вугілля не з окупованих територій, а на міжнародній біржі у нідерландському Роттердамі. Вугілля туди потрапляє з Південно-Африканської Республіки та Південної Америки за геть іншою ціною — 1800-2000 гривень за тонну. Це впливало на формування ціни на електроенергію для кінцевих споживачів.
Втім, з 1 липня відбулася зміна моделі оптової торгівлі. "Енергоринок" було ліквідовано, і відтепер обленерго купує електрику у генеруючих компаній на аукціоні. Ціна визначається ринком, як на будь-який інший товар.
До чого тут газ?
Ситуація з газом аналогічна до ситуації з електроенергією, але є певні відмінності. Більшість газу Україна добуває з власних надр (через держпідприємство "Укргазвидобування"). І майже 40% газу імпортується з Європи від близько 40 трейдерів.
35% газу купують юридичні особи (компанії та підприємства) на абсолютно ринкових умовах. В Україні діють понад 500 трейдерів газу. Вони змагаються між собою за покупця, в тому числі пропонуючи кращу ціну. Ці компанії платять "Укртрансгазу" за доступ до газотранспортної мережі України, простіше кажучи — до труб. "Укртрансгаз" — це державне підприємство (дочірня компанія НАК "Нафтогаз") із транспортування та зберігання газу, формально незалежне від НАК, оператор єдиної газотранспортної системи України.
Зовсім інша ситуація складається із продажем газу для населення. Фактично єдиним продавцем на цьому ринку є держава в особі НАК "Нафтогаз", а тариф на блакитне паливо встановлює Кабмін. "Нафтогаз" продає його облгазам, які постачають газ у домівки українців за ціною, визначеною в Кабміні, до якої додається тариф за транспортування (частка облгазу за його послуги визначається у НКРЕКП). Тобто схема аналогічна тій, що існувала до 1 липня в електроенергетиці, тільки "Нафтогаз" тут замість "Енергоринку", а облгази — замість обленерго. Відповідно, і проблеми ті самі. Відсутність ринкових умов призводить до несправедливого ціноутворення та непрозорих умов продажу.
Як це має працювати?
Перший крок — створення оптового ринку, коли генеруючі компанії (у випадку з електроенергією) або компанії-імпортери чи добувачі (у випадку з газом) укладають прямі контракти з компаніями-покупцями. Наразі така схема вже працює. Це забезпечує прозорість, конкуренцію і справедливе ціноутворення. "Ринок дає споживачеві чесну ціну. Не низьку, не високу, а саме чесну", — пояснює Тимур Хромаєв, голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).
З цією метою в Україні з вересня 2018 року втілюється проект Європейського Союзу "Допомога НКЦПФР у гармонізації законодавства України для створення організованої торгівлі сучасними фінансовими і сировинними товарами в Україні". У межах цього проекту експерти з Франкфуртської школи фінансів та менеджменту консультували Нацкомісію з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) щодо того, якою може бути нова модель торгівлі енергоносіями.
Майданчиком для ефективної роботи ринку мають стати біржі. Чому саме вони? "Зараз у нас компанії часто не можуть гарантувати розрахунок, — скаржиться Хромаєв. — Отже, контракт і сплачена ціна ще не гарантують, що товар дійде до покупця. І навпаки — поставлений товар не гарантує, що продавець отримає свої гроші".
Біржева система працює інакше. "Є біржа, є продавець з товаром, є покупець з грошима. Що робить біржа як посередник? Створює правила, щоб і покупець, і продавець відповідали певним критеріям, — розповідає Тимур Хромаєв. — Це головний біль біржі, щоб покупець і продавець розрахувалися між собою, а не їхня проблема. Тобто біржа гарантує розрахунок та поставку. Вона також має капітал. Якщо продавець мені не поставив товар, за який я заплатив, я все одно отримаю товар".
В Україні на сьогодні існує понад 620 бірж. Однак вони не виконують цієї функції управління ризиками. Радше "штампують" контракти, вважає експерт.
"За сприятливих умов для проведення цієї реформи достатньо двох-трьох років, — каже Тимур Хромаєв. — За несприятливих — "лупаємо цю скелю".
Наразі в Україні остаточно запрацював оптовий ринок енергоносіїв. Це означає, що в майбутньому з'явиться можливість створити роздрібний ринок для побутових споживачів. Вони отримають можливість обирати постачальника. Щоб усе це відбулося, потрібна готовність уряду і Верховної Ради до змін в енергетичних та фінансових законах (для забезпечення роботи бірж).
Саміра Аббасова, спеціально для Delo.ua