Один із принципів бізнесу великого Рея Даліо, автора книги «Принципи» та засновника хедж-фонду Bridgewater, — меритократія ідей. Значення цього терміна простіше, ніж здається: професійні люди разом ухвалюють ефективні рішення.
Перша надважлива умова — це відібрати справжніх професіоналів. Друга — дозволити їм бути максимально відкритими та чесними. Третя — вони мають дійсно розуміти одне одного, щоб такий лютий фідбек не став побутовим факапом із тілесними ушкодженнями. «Кожен у Bridgewater має діяти як власник компанії, дотримуватися цього підходу та стимулювати інших діяти таким чином», — писав він у 1996 році на корпоративну пошту своїм працівникам.
Усі ці якості — професійність, відкритість та чесність — мають у Даліо свою розшифровку. Але все об’єднує компетенція. Таким людям довіряєш ти, а вони бачать експерта у тобі. Це породжує довіру та відкритість. Головне — ідеї. Саме тому меритократія ідей.
Даліо розповідає, що на перших таких брейнштормах їхні учасники не надто добирали слів. «Спілкувалися неформально», — так він називає тональність перших мітингів. За кілька років ці зустрічі стали виробничою потребою. Навіть більше, корпоративною традицією, стандарти та логіку якої пізніше навіть оцифрували. Так, тут трохи віє саєнтологією, Іво Бобулом і пилососами «Кірбі». Але у команди Bridgewater Associates цей підхід спрацював — у 2012 році вони стали найбільшим хедж-фондом у світі.
Підписуйтесь на Telegram-канал delo.uaІгнорування ж будь-якого з цих критеріїв меритократії ідей руйнує усю цю парадигму. Уявімо, що всіх умов, окрім першої, дотрималися. Збираються некомпетентні та різні, але «щирі» люди. Генпрокурори без юросвіти, міністри економіки без профільного бекграунду. На чолі з партійним функціонером. Фінал ви знаєте. Десятиліття тотального «нічого». І звідси починається всесвіт корупції та економічний занепад.
Після війни Україні знадобиться саме меритократія ідей. Щоб до влади прийшли люди не за партійною ознакою, а професійні. Такого в Україні майже не було. Я пам’ятаю інтерв’ю з одним із таких реформаторів, які після Революції Гідності потрапили у президентську адміністрацію.
«У них є чого повчитися», — каже мені людина, яка колись проводила інтернет в Україну. У прямому сенсі. Тягнули із сусідньої Польщі кабелі, а потім налаштовували мережу разом із такими ж божевільними ентузіастами у львівській однушці. Сиділи у трусах, бо сервери гріли краще за центральне опалення у центрі Європи.
Майже джобси.
«Чого навчитися? І у кого — у них?» — запитую я, оговтавшись. Колективний рівень інтелекту тодішньої політичної «еліти» точно не зашкалював.
«Ну, політичної дипломатії... — непевно каже мій візаві. — Їхнім навичкам домовлятися». Під «ними» він мав на увазі усе те біосміття, яке тоді керувало країною.
Дивлюся навкруги: в одному кутку плазма (її приніс наш герой), в іншому — набір фемінізованих Ісусів і ще якісь депресивні неземні обличчя у фользі. Це залишив після себе попередній господар кабінету. «Вирішив не прибирати», — каже спікер і розливає каву у тонкостінні філіжанки з лого адміністрації президента на борту.
Я, звичайно, інтерв’ю провів. Але затим чітко зрозумів: у таких ось «хороших» хлопців у цій вертикалі просто немає жодних шансів. І ніколи не було. Їх або «навчать», або пустять на фарш.
Разом із їхніми плазмами та інтернетами.
Він прийшов зі своїм аймаком нести світло та істину, а у планктону із секретаріату на моніторах жевріє напис про неактивовану вінду. І скільки не посилай апостолів добра і прогресу, на них чекає невесела доля перших проповідників у Африці.
Просто фізіологічно відчув, що все це чиновницьке баговиння можна прибрати лише кадровим напалмом. Закрити у бункерах разом з їхніми фірмовими філіжанками і назавжди заблочити у соцмережах. Йдеться навіть не про сотні, а про тисячі таких «пасажирів» — про цілу армію виробників біометану в стінах ось таких держконтор. Якщо цього не зробити, вони перетравлять будь-якого резидента або ж президента.
Яким би неголеним та героїчним він не був.
Час великої кризи — час великих реформ. Маю надію (майже за Кінгом), що вимушена еволюція торкнеться не лише економіки України, а також її кадрового потенціалу. Владна вертикаль перестане бути запасним аеродромом для усіляких збитих льотчиків або колекціонерів посад.
До речі, за пів року після інтерв’ю наш герой звільнився. Потім головував у спостережній раді одного з гігантів ринку.
Тепер венчурний інвестор.
Його нинішній офіс без ікон.