Академік НАН України, директор Інституту філософії імені Г.Скороводи Мирослав Попович: Перед тим як нагороджувати митців, треба, щоб їх твори добре обкаталися у суспільстві

не ретроград, але мене часом навіть коробило від дуже таких модерних творів, але це життя і його треба сприймати таким як воно є, а творчість не може існувати окремо від реалій сьогодення. Цього року такий вибух невдоволення результатами роботи комітету спричинив сам комітет. Скажімо, засновника театру в Дніпропетровську, прекрасного актора Михайла Мельника, знає вся Україна. А хто такий Євстахій Лапський, польський поет, навіть мені невідомо. Може він і хороший поет, але я не читав його твори і не маю уявлення в чому його заслуги.

Вважаю, що перед тим, як нагороджувати письменників, як і всіх митців, треба щоб їх твір добре обкатався в громадській свідомості, щоб він був опублікований, щоб було обговорення не казенне, а в широких колах інтелігенції. Бо поки що обговорення відбувається у вузькому колі. Автори подають свої документи, а з ними і купу рецензій. Ми знаємо, як це робиться. Треба, щоб громадськість знала цих авторів і підтримувала їх ще до того, як комітет їх нагородить.

А взагалі Шевченківська премія потрібна, бо хоч би як не було, але одержати цю премію дуже велика честь. Держава вказує усьому суспільству, хто є достойниками, на кого варто орієнтуватися, хто є світочем нації. Я не ношу на лацкані свого значка лауреата, але пишають тим, що є ним. Особисто я навіть не пам’ятаю, куди пішла моя премія. Вона хоч і була в половину менша за сьогоденну, але пішла на латання дірок. Тому не варто особливо акцентувати увагу на цих копійках. Люди творчі зазвичай живуть сутужно, а так в них буде можливість хоч трохи впорядкувати своє життя. Зрештою, вони своїм інтелектом це заслужили.